(Рубрика «Точка зору»)
Ми постійно взиваємо до Європи, не усвідомлюючи того, що Європа й так тут. Вона завше була тут і зараз ми тільки повертаємо речі у своє становище.
Католицька церква колись активно поширювала свій вплив на все нові території. Групи місіонерів вирушали в усі куточки світу, щоби нести свою віру. Завдяки цій концепції християнство вийшло за свої традиційні межі і з’явилося на всіх континентах, воно пішло на околиці, окраїни, маргінеси. Часто, щоби це стало можливим, місіонери жертвували своїм життям, багато з них прекрасно розуміли, що ідуть на вірну смерть, вирушаючи вглиб Африки та несучи Слово Боже в мусульманські країни Азії.
Мова ж зовсім не про жертовність перших місіонерів, проте завдяки їм та їх послідовникам християнство міцно вкорінилося на новій землі. Поки церковне життя Старого Світу було сповнене різних інтриг, скандалів та викриттів, поки люди розчаровувалися в усьому, що пов’язане з вірою, вона кріпнула й зростала в Новому Світі.
Після приходу на Ватиканський престол святійшого отця Франциска, католицька церква звернулася до власних витоків. Новий папа повернув їй цінності, котрі проповідував Ісус: смиренність, скромність, любов та інші. Звісно, в церкві залишається ціла купа проблем, підірваний авторитет миттєво не повернеться, але надія, що з часом це відбудеться – є, і подарував її саме новий папа.
Вкрай важливо, що папа Франциск – людина християнства околиць. З тих місць, де зерна місіонерської віри найшли добрий плодючий ґрунт і зросли там міцними паростками. Тепер саме в таких краях, що колись були маргінесом віри, варто бачити справжній її центр, бо там вона залишилася майже в чистім вигляді. І тепер християни з околиць наново вчать християн Старого Світу їхньої ж віри.
Кому справді важливі європейські цінності?
Щось правдиво подібне зараз відбувається й з нами. Ці події не стосуються церкви та віри, але мають причетність до Європи. Європейський союз має кілька програм для своїх сусідів й партнерів, по суті – це проекти Європи околиць. Ці країни мали би перейняти цінності Старого Світу, щоби легше влитися в тісне коло європейської спільноти. І поки населення держав, що роками очікують підписання угод з ними, ставлять перед собою завдання бути достойними членства в сім’ї європейських народів, самі мешканці ЄС живуть, як і жили до того. Ті цінності та принципи, про котрі постійно ведуть мову, перетворилися для них на щось буденне й тривіальне, вартісне лише тоді, коли до них варто апелювати, засуджуючи інших.
Нові покоління й поготів сприймають ці цінності як даність і не приділяють майже ніякої уваги. Кров, котру проливали їхні предки в національних революціях майже стерлася з пам’яті й не виникає перед очима щораз при згадуванні слів «воля», «життя», «право», «свобода» та інші. Проте так далеко не у всіх, все ж частина народів добре це пам’ятає. Ці люди – мешканці колишніх країн соцтабору, що в числі останніх поповнили лави членів Євросоюзу. Вони теж довгий період часу залишалися на маргінесах ЄС.
Саме цим країнам і державам, що досі залишаються на околицях ЄС, належить повернути Унії Європейській її правдивий зміст. Україна, Молдова та Грузія, котрі очікують на підписання своїх угод про асоціацію з ЄС, завше перебували між Азією та Старим Світом. Наче завше й належали до цивілізаційного Заходу, проте постійно був хтось, хто бажав відлучити нас від цього простору. Попри ці дії усім відомої країни з центром в Москві, наші народи пронесли через століття своє бажання повернутися в європейську сім’ю і врешті мають нагоду втілити його в життя.
У цьому Старий Світ вкрай схожий на католицьку церкву, котрій був потрібен хтось із околиць, хто поверне її до справжньої місії і вдихне нове життя в тіло, що видається втомленим і виснаженим. Цією місією для ЄС має стати об’єднання всіх країн континенту під дахом спільних цінностей та свобод. Тому їй потрібен той, хто не боявся й боровся, хто пролив за своє ім’я та ім’я Європи кров. Українці, грузини, молдовани, а згодом, можливо, й білоруси, вірмени, азербайджанці та росіяни дадуть шанс Старому Світові оновитися і не забути про важливість цінностей, котрі декларують.
Теперішнє європейське співтовариство далеко не ідеальне, воно має цілу купу своїх проблем, котрі й так усім прекрасно відомі. Їхня кількість неодмінно зростатиме і загрожує конфліктами всередині самої спільноти аж до розколу, якщо Європа просто замкнеться в собі, адже стояча вода рано чи пізно починає тхнути. Тому дуже добре, що представники Унії Європейської обіцяють Україні перспективу членства.
Європу околиць потрібно вберегти
Цього всього може не статися, адже існує ще один гравець, котрий сидить за своїми кремлівськими мурами і прекрасно розуміє, що без нас ніякої сильної й єдиної Європи бути не може. І це одна із причин такої неадекватної російської агресії в Криму та на південному-сході України. Якщо європейці це усвідомлюють, то повинні допомогти Україні вже-і-зараз, бо цим допоможуть собі в майбутньому, адже точно такий ж сценарій рано чи пізно буде застосований і до них.
Ми вже довели, що за свої цінності готові піти на жертви і зробимо це, при потребі, ще не раз. А на що готова піти заради нас Європа, котра так багато нам розповідала про ці цінності? Чи не злякається в найвідповідальнішу мить і не зробить кроку назад, ховаючись за своїми безпечними мурами байдужості та невтручання? Якщо так, то зробить неабияку помилку. Сила і дух справжньої Європи зараз в її окраїнах, тому їх необхідно вберегти, бо саме вони зможуть вдихнути нове життя в тіло Старого Світу.
Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
