Події на Євромайдані – не революція – сербський активіст

Белград – В Україні йдеться не про революцію, а про ненасильницький масовий рух людей, які свідомі своєї сили і які мають ясну візію майбутнього, зазначає в інтерв`ю для Радіо Свобода Срджа Попович, один із засновників сербського руху «Отпор» («Опір»). Цей рух у 2000 році, відіграв визначну роль у скиненні режиму Слободана Мілошевича.

Нині Сарджа Попович очолює неурядову організацію Центр з ненасильної акції та стратегії (CANVAS). Йдеться про організацію котра навчає активістів демократичних рухів в багатьох країнах світу та готує аналізи для окремих міжнародних чинників, включаючи й уряди деяких країн. Попович, насамперед каже, що на деяких сайтах та ЗМІ перебільшують роль CANVAS та сербських активістів й відхиляє твердження, що події на Євромайдані були викликані з-за закордону та що ними керують іноземні сили:

– Кожна революція, якщо це справжня революція, мусить бути автентичною й нею не можна керувати з закордону. Для революції необхідна критична маса людей, необхідні креативність й чітке бачення майбутнього. На мою думку, те що наразі відбувається в Україні – це не повторення Помаречневої революції. Скоріше йдеться про рух метою якого є Європа. Україна – поділена країна. Приблизно половина населення виступає за Європу, інші за Росію. Тут можливі різні розв`язання. Побачимо чи влада визначиться лише за Москву, чи лише за Європу, чи залишиться десь посередині. Незважаючи на владу, треба мати на увазі факт, що до європейського руху залучена велика кількість людей, що там є величезна енергія та що та енергія – проєвропейська.

Я не сказав би, що це революція. В 2004 році можна було говорити про ненасильну революцію проти недемократичного режиму та проти фальсифікації виборів. Тепер йдеться про політичний рух, котрий виступає за майбутнє України, не про класичну ненасильницьку революцію.

– Пане Попович, деякі оглядачі наполягають, що нинішні події в Україні схожі на протести напередодні перевороту в Сербії 2000 року, на «революції троянд» у Грузії, навіть на «арабську весну». Чи згодні Ви з такими порівнаннями?

– Існує чимало схожих речей, коли говоримо про ненасильницьку боротьбу. Дуже важко вигадати, умовно кажучи, «гарячу воду», ще від часів Ґанді чи Мартина Лютера Кінґа. Ненасильні рухи є схожими, а стають ефективними, коли мають ясну візію, єдність, чіткий план та ненасильну дисципліну. Всі ці елементи ми бачили в багатьох рухах, також в Помаранчевій революції й нинішніх подіях в Україні. Однак, нинішній рух в Україні відрізняється від того, що відбувалося в 2004 році тим, що це не рух проти диктатури, а насамперед рух за Європу. Є певні елементи, які ми вже бачили і в Україні і в Грузії, але є, насамперед, пробуджений народ. Є люди, котрі збагнули, що вони є силою і що вони спроможні, коли політичні діячі не поводяться так, як слід, вийти на вулиці й зробити щось для себе.

– А як Ви прокоментуєте твердження що Ваша організація та ви особисто причетні до Євромайдану?

– Ми вже вісім-дев`ять років не співпрацювали з українськими організаціами. Наскільки мені відомо, контакти були напередодні Помаренчевої революції. Ми не брали жодної участі в подіях, які наразі проходять в Україні.

– Чи можете ви на підставі чималого практичного та аналітичного досвіду передбачити що буде відбуватися в Україні найближчим часом?

– Дуже важко бути пророком. Ситуація дуже складна. Україна поділена й на політичній і на етнічній основі. На мою думку, найважливіша якість проєвропейського руху в тому, що він мобілізував величезну кількість людей та що він може сприяти вилікуванню суспільства. Цей рух спроможний призвести до серйозного діалогу про майбутнє України, оскільки основне питання – Москва чи Європа – залишиться актуальним й після протестів. Це питання буде на порядку денному упродовж наступних 50 років. А щодо можливого розв`язання, бачу три сценарії. Перший – влада повністю прихилиться до Росії й постійно викликатиме масові протести. Другий – це шлях діалогу, який призведе до певних компромісів влади й опозиції. Третьою можливістю було б придушення й погашення протестів. Однак, це не може статися, оскільки в Україні є величезна кількість тих, що бажають європейського майбутнього України. Є й чимало тих хто проти, й тому єдиним шляхом для розв`язання такого стану є – діалог, – зазначає Срджа Попович, один з лідерів руху, який тринадцять років тому скинув недемократичний режим в Сербії.