Київ – Спогади про українців, що були готові віддавати їжу своїм односільчанам попри загрозу ув’язнення, та які чинили опір радянській владі, будучи її частиною, увійшли до книжки «Людяність у нелюдяний час». Її презентували у Києві 20 листопада. У виданні зібрали історії 140 доброчинців у Голодомор.
Пам’ять про українців, що рятували інших людей від голодної смерті у 32-33-му роках, зберігають односільчани та їхні нащадки: є дані про пам’ятник і дві меморіальні дошки у регіонах, що постраждали під час Голодомору. Світ знає про сотні тисяч загиблих, про випадки мародерства і канібалізму, однак дуже мало інформації про тих людей, що намагалися чинити опір репресивній системі. Про це розповів один із упорядників книги «Людяність у нелюдяний час» історик Володимир Тиліщак. За його словами, з того часу не лишилось нічого, окрім спогадів порятованих та карних справ проти місцевих керівників – у архівах.
«У тих справах не знайдеш слів, що вони рятували. Там їх засуджують за саботаж, якщо вони відмовлялися виконувати непосильні плани хлібозаготівель, або за розбазарювання врожаю, якщо вони намагалися видати селянам належне їм, колгоспникам, за те, що ті заробили. І тому дуже важко із тих архівних справ виломити, де є правда, а де вигадка репресивного апарату», – пояснює історик.
Тому книга «Людяність у нелюдяний час» не є науковим дослідженням – це збірка записаних свідчень, наголошує Тиліщак. На його думку, не можна казати, що в УРСР на той час не було опору: рух був, стихійний, неорганізований, але масовий. Як зазначив Володимир Тиліщак, посилаючись на дані, зібрані Державним політичним управлінням СРСР, за перші сім місяців 32-го року на території сучасної України відбулося понад 920 масових виступів, це було понад 50% усіх виступів у Союзі за той самий період.
Процес визнання Голодомору – як марафон
Книга «Людяність у нелюдяний час» вміщує свідчення про 140 доброчинців. За словами упорядників, нащадки цих людей та тих, кому вони допомогли, відгукнулися на заклик Інституту національної пам’яті у 2009-му і розповіли історії, які увійшли до видання. Однак видати книжку змогли тільки тепер – за рахунок діаспорних благодійних внесків, зауважує один із співкоординаторів Громадського комітету із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні Стефан Романів.
«Процес визнання Голодомору геноцидом я порівнюю із марафоном. Сьогодні є питання архівів, сьогодні є різні видання. І ми дійшли висновку, що більше буде таких видань, як це, то легше нам буде переконувати світ», – зауважує він.
Цього року Україна відзначає 80-і роковини Голодомору. 23 листопада – всенародний день пам’яті загиблих.
Пам’ять про українців, що рятували інших людей від голодної смерті у 32-33-му роках, зберігають односільчани та їхні нащадки: є дані про пам’ятник і дві меморіальні дошки у регіонах, що постраждали під час Голодомору. Світ знає про сотні тисяч загиблих, про випадки мародерства і канібалізму, однак дуже мало інформації про тих людей, що намагалися чинити опір репресивній системі. Про це розповів один із упорядників книги «Людяність у нелюдяний час» історик Володимир Тиліщак. За його словами, з того часу не лишилось нічого, окрім спогадів порятованих та карних справ проти місцевих керівників – у архівах.
Важко із тих архівних справ виломити, де є правда, а де вигадка репресивного апаратуВолодимир Тиліщак
Тому книга «Людяність у нелюдяний час» не є науковим дослідженням – це збірка записаних свідчень, наголошує Тиліщак. На його думку, не можна казати, що в УРСР на той час не було опору: рух був, стихійний, неорганізований, але масовий. Як зазначив Володимир Тиліщак, посилаючись на дані, зібрані Державним політичним управлінням СРСР, за перші сім місяців 32-го року на території сучасної України відбулося понад 920 масових виступів, це було понад 50% усіх виступів у Союзі за той самий період.
Процес визнання Голодомору – як марафон
Книга «Людяність у нелюдяний час» вміщує свідчення про 140 доброчинців. За словами упорядників, нащадки цих людей та тих, кому вони допомогли, відгукнулися на заклик Інституту національної пам’яті у 2009-му і розповіли історії, які увійшли до видання. Однак видати книжку змогли тільки тепер – за рахунок діаспорних благодійних внесків, зауважує один із співкоординаторів Громадського комітету із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні Стефан Романів.
«Процес визнання Голодомору геноцидом я порівнюю із марафоном. Сьогодні є питання архівів, сьогодні є різні видання. І ми дійшли висновку, що більше буде таких видань, як це, то легше нам буде переконувати світ», – зауважує він.
Цього року Україна відзначає 80-і роковини Голодомору. 23 листопада – всенародний день пам’яті загиблих.
