Київ – Голова київського осередку Фундації регіональних ініціатив (ФРІ) Ганна Рожкова розповіла, яким чином треба обирати спікерів для зустрічей зі студентами. На думку активістки, право вибору має лишатись за студентами.
– Хто, на Вашу думку, є найцікавішим і водночас найкориснішим спікером для студентів?
– Насьогодні, дійсно, є люди, які є важливими для українського студентства. Ми можемо говорити про культурних діячів: про Андруховича, Оксану Забужко. Безперечно, я б мріяла побачити Ліну Костенко, але я розумію, що вона навряд чи зможе прийти до нас в університет.
Я навчаюсь в інституті міжнародних відносин, і до нас часто приходять іноземні політики, наприклад, генеральний секретар ООН, генеральний секретар НАТО, президенти різних країн. І ці зустрічі є досить-таки цікавими.
–Чи є люди в Україні, думка яких має справді визначальний вплив на думку української молоді?
– Ну, для мене був би цікавим спікером політолог Олександр Солонтай, бо мені здається, у майбутньому він багато буде значити для України. Наталія Соколенко є дуже цікавою особистістю, і її теж дуже хотілось би почути.
– Ці люди – універсальні особистості, тобто ось вони є діячами культури і можуть бути цікавими будь-кому, наприклад, студентам технічних спеціальностей. Чи більш цікаво все-таки, щоб це були люди, якось дотичні до фаху, який здобувають в університеті?
– Я думаю, студентам цікаво, на що вони ідуть, і що їх очікує після закінчення вишу сааме для представників їхньої спеціальності. Тому дуже складно навести приклад універсального гостя для київського студента.
Ганна Рожкова
– Політв’язень радянських часів Левко Лук’яненко заявляє про те, що йому не дозволили провести зустріч зі студентами у Житомирі та Ніжині. Із ніжинського вишу відповіді немає, а в Житомирі сказали: зустріч зірвалася, бо керівництво внз у відпустці. Чи справді подібні ситуації можуть мати лише технічні причини? Чи завжди адміністрація українських вишів «незалежна та незаангажована»?
– Такі ситуації є взагалі неприпустимими, бо Левко Лук’яненко боровся за незалежність України і був за це у 66-му році Львівським судом засуджений до розстрілу, бо він домагався від’єднання УРСР від СРСР. І говорити, що його випадково не допускають до студентів, людину, яка була народним депутатом чотирьох скликань, послом України в Канаді…Я навіть чула якісь пояснення про комерційну оренду. Я вважаю, це неможливо.
–Іноді керівництво вишів займається активно політичною діяльністю, зокрема, тут згадується нещодавній скандал із ректором-утікачем Мельником. Чи стикалися ви із проявами політичної агітації у вашому університеті? Як реагують студенти?
– У моїй практиці такого не траплялося, тому я не можу сказати, що у нас є якась небезпечна тенденція до політизації університетів. У тому університеті, де я навчаюсь, є представники з різних країн, і нас не можна у якийсь бік політизувати, бо виникатимуть певні суперечності між студентами.
Я могла запросити, кого мені було цікаво: чи це люди з правозахисту, чи люди, що просто займаються міжнародними відносинами. Студентське самоврядування, що організовує ці зустрічі, повинне узгодити з керівництвом університету питання банально: де взяти аудиторію, бо в одному корпусі два інститути, ми зранку навчаємось, вони – після обіду. А з проблемою політизації ми не стикалися ніде по Києву.
– Але ж коли приходить той чи інший політик, він сам по собі є уособлення ідеї свої політичної сили. Чи не так?
– Ну, ми спеціально від цього відходимо. Але у нас є, наприклад, відкрита лекція міністра закордонних справ, але він просто звітує про те, що за рік зробила наша держава, тому я не можу сказати, що це політична агітація.
– Однак напередодні виборів до Верховної Ради студенти фіксували політичну агітацію, зокрема в Авіаційному університеті…Наскільки це, на Вашу думку, ефективно? Чи приносить результат?
Студенти проголосують за 50 гривень і вийдуть на Майдан за 30 гривень
– Я не політтехнолог і не можу сказати, чи це приносить результат, але я переконана, що це неприпустимо. Тому що університети повинні бути аполітичними, і ті з них, де вивчають політологію, політику і так далі, повинні навчати якоїсь об’єктивності, а не агітувати за ту чи іншу політичну силу. Будьмо відвертими, сьогодні студенти проголосують за 50 гривень і вийдуть на Майдан за 30 гривень.
–А як мають реагувати студенти, які не вийдуть ні за тридцять, ні за сорок?
Самі студенти повинні відстоювати свої права
– Я думаю, перш за все, це повинна бути інформаційна кампанія, про це потрібно говорити, про це не можна мовчати. Працювала я навесні у Донецьку по кейсу щодо студентів: їх намагалися вивести на «антифашистську акцію», але з’явилася студентка, яка сказала: у мене пари, я не хочу виходити. І я думаю, її врятувало саме те, що весь інтернет кричав про те, що от донецьких студентів виводять. І я думаю, саме медіа можуть допомогти в цьому. Я не певна, що нині органи влади готові сприяти незалежності вишів. Тому лише громадськість, лише молодь, самі студенти повинні відстоювати свої права.
– Але студенти зазвичай мовчать і погоджуються з адміністрацією…
– Мабуть, причина в конформізмі студентів, у тому, що таких як Левко Лук’яненко не допускають до університетів, у тому, що студенти не завжди готові сказати своє слово.
– Чи має бути якийсь «фільтр» для тих, хто хоче зустрітися зі студентами, на Вашу думку? І хто має здійснювати такий добір?
Ставити «фільтри» не можна
– Я переконана, що керівництво вишу не має права робити такий вибір, тому що це право студентів, студенти приходять в університет і творять його. Університети мають бути відкритими.У них не може бути обмежень.
Із Радіо Свобода – з 2011 року, з 2013-го до 2020-го – як штатна мультиплатформна журналістка. Спеціалізуюся на соціальній тематиці. Створювала і вела радіопрограму «Право на дію» про права людини та громадський активізм (у 2016–2018 роках), що виходила на «Ера FM».
