Лондон – Британська Імперія колись була такою великою, що, як гордо заявляли імперіалісти, над нею «ніколи не сідало сонце». Що залишилося від імперії? Чи не виникає у британців спокуси відтворити її у вигляді чогось на зразок «британського світу»?
Хоча британці загалом і англійці зокрема мають значно нагальніші проблеми, символи британської імперії залишаються, а у певних колах відчувається навіть ностальгія за колишньою величчю.
Часи, коли британський флот панував на морях і Британія «правила хвилями» та землями, давно в історії. Проте оцінки того минулого можна почути кардинально протилежні.
Індія була перлиною Британської Імперії, і зараз можна натрапити на людей, які розповідатимуть, що британці створили в Індії транспортну систему, побудувавши залізниці, що британські закони стали основою системи судочинства в Індії, і досі, мовляв, там діє державна й політична система, яка дозволяє називати Індію найбільшою у світі демократією.
Менше люблять говорити про те, як британці придушували повстання проти іноземного правління. Далі тривають суперечки щодо причин спалахів голоду, які неодноразово спустошували колоніальні володіння. А тема відокремлення від Індії ісламського Пакистану й Банґладеш залишається досі потенційно вибуховою.
Символи залишилися
Британський журналіст і письменник Олівер Баллоґ каже, що безслідно імперські часи не минають.
«Будь-яка імперія: Британія, Франція тощо завдає травм. Нація, яка розбудовує імперію, створює собі проблеми вдома. Оскільки британська імперія розвалилася давніше, Британія дала цьому раду легше, але минули десятки років, перш ніж британці усвідомили й змирилися зі втратою статусу в світі», – визнає Олівер Баллоґ.
Одним із тих, хто наполягає, що британці у своїй масі змирилися з втратою імперії є науковець і колишній дипломат Крістофер Маєр, який свого часу був послом Британії у США. В одному з виступів він стверджував, що імперські символи у Британії є лише символами.
«Мої діти, які пройшли через сучасну британську систему освіти, не знають майже нічого про історію британської імперії. Отож, хоч у нас і залишається прив’язаність до деяких традицій і символів нашого минулого, я нічого поганого тут не бачу. Але не бачу також і ностальгії за минулим», – вважає колишній дипломат.
Навіть якщо погодитися, що ностальгії немає, то треба сказати, що зв’язки з колишніми заморськими територіями залишаються. Часто вони неформальні.
«Британський світ» об’єднує англійська мова, крікет та спільні сторінки історії. Але є й цілком офіційні постімперські структури.
Співдружність під короною
Королева Єлизавета Друга – окрім обов’язків британського монарха, виконує також повноваження голови Британської співдружності.
Це об’єднання з 53 країн – переважно колишніх колоній британської імперії.
Лондон щороку виділяє 16 мільйонів фунтів (понад 25 мільйонів доларів) на утримання організації.
Але особливістю Британської співдружності є те, що окрім бідних постколоніальних країн Африки, вона об’єднує також і такі потужні незалежні країни, як Канада та Австралія.
А найбільшою економікою Британської співдружності з огляду на розмір ВВП вже давно стала Індія.
Міністр закордонних справ Вільям Гейґ та інші британські урядовці заявляють, що Британія повинна співпрацювати й торгувати з усім світом, посилаючись на свої історичні традиції.
Радикальні голоси закликають Британію відвернутися від Старої Європи і дивитися за океан, на Азію та інші великі й перспективні ринки.
Англія може залишитися на самоті
Зменшення «британського світу» з розмірів велетенської імперії до середніх розмірів європейської держави відбулося не так давно і триває досі.
Один із найавторитетніших дослідників сучасної історії професор Тімоті Снайдер радить звертати увагу на те, що відбуватиметься з Англією.
Розбудова імперії та ідея Великої Британії довго відштовхували на другий план питання національної тотожності самих англійців.
Якщо 2014 року шотландці проголосують за незалежність, «британський світ» може швидко перетворитися на «англійський» і тоді ми можемо стати свідками процесів, через які інші народи Європи пройшли ще у 19-му сторіччі.
«Одним із кореляційних процесів в історії деколонізації є повернення національного питання. Оскільки імперська історія постійно рухається, то так само розвиватиметься національне питання. Якщо Шотландія відокремиться, можна бути певним, що національна тотожність англійців зазнає змін. Але як вона зміниться, і хто матиме ідеї, які її змінять – цього ми передбачити не можемо», – каже історик Тімоті Снайдер.
Хоча британці загалом і англійці зокрема мають значно нагальніші проблеми, символи британської імперії залишаються, а у певних колах відчувається навіть ностальгія за колишньою величчю.
Часи, коли британський флот панував на морях і Британія «правила хвилями» та землями, давно в історії. Проте оцінки того минулого можна почути кардинально протилежні.
Індія була перлиною Британської Імперії, і зараз можна натрапити на людей, які розповідатимуть, що британці створили в Індії транспортну систему, побудувавши залізниці, що британські закони стали основою системи судочинства в Індії, і досі, мовляв, там діє державна й політична система, яка дозволяє називати Індію найбільшою у світі демократією.
Менше люблять говорити про те, як британці придушували повстання проти іноземного правління. Далі тривають суперечки щодо причин спалахів голоду, які неодноразово спустошували колоніальні володіння. А тема відокремлення від Індії ісламського Пакистану й Банґладеш залишається досі потенційно вибуховою.
Символи залишилися
Британський журналіст і письменник Олівер Баллоґ каже, що безслідно імперські часи не минають.
Нація, яка розбудовує імперію, створює собі проблеми вдомаОлівер Баллоґ
Одним із тих, хто наполягає, що британці у своїй масі змирилися з втратою імперії є науковець і колишній дипломат Крістофер Маєр, який свого часу був послом Британії у США. В одному з виступів він стверджував, що імперські символи у Британії є лише символами.
Залишається прив’язаність до деяких традицій і символів нашого минулого, я нічого поганого тут не бачуКрістофер Маєр
Навіть якщо погодитися, що ностальгії немає, то треба сказати, що зв’язки з колишніми заморськими територіями залишаються. Часто вони неформальні.
«Британський світ» об’єднує англійська мова, крікет та спільні сторінки історії. Але є й цілком офіційні постімперські структури.
Співдружність під короною
Королева Єлизавета Друга – окрім обов’язків британського монарха, виконує також повноваження голови Британської співдружності.
Це об’єднання з 53 країн – переважно колишніх колоній британської імперії.
Лондон щороку виділяє 16 мільйонів фунтів (понад 25 мільйонів доларів) на утримання організації.
Але особливістю Британської співдружності є те, що окрім бідних постколоніальних країн Африки, вона об’єднує також і такі потужні незалежні країни, як Канада та Австралія.
А найбільшою економікою Британської співдружності з огляду на розмір ВВП вже давно стала Індія.
Міністр закордонних справ Вільям Гейґ та інші британські урядовці заявляють, що Британія повинна співпрацювати й торгувати з усім світом, посилаючись на свої історичні традиції.
Радикальні голоси закликають Британію відвернутися від Старої Європи і дивитися за океан, на Азію та інші великі й перспективні ринки.
Англія може залишитися на самоті
Зменшення «британського світу» з розмірів велетенської імперії до середніх розмірів європейської держави відбулося не так давно і триває досі.
Один із найавторитетніших дослідників сучасної історії професор Тімоті Снайдер радить звертати увагу на те, що відбуватиметься з Англією.
Розбудова імперії та ідея Великої Британії довго відштовхували на другий план питання національної тотожності самих англійців.
Якщо 2014 року шотландці проголосують за незалежність, «британський світ» може швидко перетворитися на «англійський» і тоді ми можемо стати свідками процесів, через які інші народи Європи пройшли ще у 19-му сторіччі.
Якщо Шотландія відокремиться, можна бути певним, що національна тотожність англійців зазнає змінТімоті Снайдер
