(Рубрика «Точка зору»)
30 вересня, перед візитом представників Всеукраїнської ради Церков та релігійних організацій до Брюсселя, було оприлюднено «Звернення» щодо євроінтеграції, яке було сприйнято як певна сенсація. Причиною для такого сприйняття журналістами стало підписання цієї заяви предстоятелем УПЦ (МП) митрополитом Володимиром.
Прийнято вважати, що Московський патріархат сприймає ЄС як територію зла, від якої потрібно відгородитися новою залізною завісою, і на чистій від гріха території будувати «руський світ». Насправді позиція самої РПЦ не така проста. Неодноразово патріарх Кирило і голова зовнішньополітичного відомства Московського патріархату Іларіон Алфеєв наголошували на необхідності створення в Європі стратегічного альянсу католиків та православних заради захисту традиційних моральних, культурних, родинних цінностей. Також до такого альянсу, здатного стати основою для морально оновленої Європи, запрошувалися представники всіх церков та релігійних організацій, які захищають традиційне розуміння релігії та суспільної моралі.
Таким чином, євангельська заповідь «Йдіть, навчайте всі народи» є вищою за намагання відгородитися від світу, хоча це намагання і зрозуміле як інстинктивна реакція на загрозу перемоги релятивізму в суспільній моралі. Такого роду рефлекс самозамикання характерний не лише для Московського патріархату. Мусульмани і традиційні протестанти в усьому світі взагалі та в Україні зокрема теж інстинктивно проводять політику самоізоляції. Але такою територією культивування закритої субкультури виступають самі релігійні громади, а не якийсь геополітичний простір.
Загалом намагання відокремитися від світу як території зла і гріха лежить в основі самої релігійності. Природна релігійність починається із розділення всієї реальності на простір «світського», заражений гріхом, і простір «святого», чистий від гріха. Лише з часом приходить розуміння того, що і добро і зло – це реальності у людському серці. Поступово усвідомлюється вся трудність Євангельської заповіді: бути вище гріха, бути вище світу, перебуваючи в ньому і проповідуючи в ньому. Приходить розуміння: краще братися за преображення цієї реальності, якою б вона не була, ніж руйнувати весь світ та будувати наново.
В основі релігійності лежить і сприйняття людини як дитини, яку потрібно навчати і виховувати. Лише з часом приходить розуміння того, що релігія в цьому світі спокус та споживання може зберігатися тоді, коли ґрунтується на людській свободі, на особистому піднесенні над обставинами. Ставлення до людей як до вільних та відповідальних дорослих, яких Бог називає друзями та братами і сестрами, матерями і батьками – це те, чому наші Церкви лише вчаться.
Коли християнство, іслам, іудаїзм роблять ставку на свободу і відповідальність особистості, на внутрішнє преображення, на початок суспільних змін із переміни особистої поведінки кожного, то долається найбільша спокуса релігії та політики – спокуса виховувати всіх за рецептами Великого Інквізитора.
Боротьба за душу Європи
У «Зверненні» не захищається євроінтеграція будь-якою ціною. Навпаки, захищаються ті цінності, які створили свого часу європейську цивілізацію. «Традиційні релігійні, культурні, сімейні та моральні цінності, на яких століттями ґрунтувалося життя народів Європи, – дорогоцінний скарб, який ми повинні цінувати, спільно берегти, захищати і примножувати».
Сьогодні і Католицька, і Православна Церкви ведуть боротьбу за те, щоб ці цінності були знову і знову єдиним надійним фундаментом для європейської цивілізації. І ця боротьба не є безнадійною. Звичайно, сьогодні християн, які протестують проти пропаганди одностатевих відносин, іноді прирівнюють до расистів. Але, слава Богу, ніхто не засуджує ані до страти, ані до кількох років ув’язнення. Все це показує, що дискусія триває. Європа сама відчуває, що колись має закінчитися зловживання ідеєю прав людини, народженою філософами-стоїками та популяризованою християнськими теологами, які в часи інквізиції виступили на захист індіанців Америки. Не можна перетворювати ідею людської гідності на інструмент для руйнування цієї самої гідності та знищення ідентичності.
Від сьогоднішнього європейського релятивізму маятник рано чи пізно відхилиться до традиціоналізму. Тим більше, що рамки правової держави, поваги до людської гідності – зберігаються і сьогодні, в часи постмодерністичного релятивізму і прагматичного популізму.
Не виправдалися прогнози про «занепад Європи». В третьому тисячолітті європейська спільнота шукає власного ціннісного фундаменту знову і знову не менш інтенсивно, ніж прагматичних вигод. Не виправдалися прогнози і про секуляризацію. «Сучасний світ, за кількома винятками... є таким само несамовито релігійним, яким він і був завжди», – визнає класик теорії секуляризації Пітер Бергер.
За цих умов боротьба за душу Європи, за її релігійне майбутнє – це, можливо, і є головне історичне покликання сучасної України.
Юрій Чорноморець – доктор філософських наук, релігієзнавець,богослов
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
