Лондон – Британці повільно, але невпинно відмовляються від тютюну. Ще 1974 року палили майже 45% британців, а зараз курців залишилося лише 20%. Дослідження міжнародного банку Citigroup передбачає, що з такими темпами через 30-50 років курців у Великій Британії та в багатьох інших розвинених країнах може не залишитися взагалі.
Зміни відбуваються буквально на очах. Наприклад, у лондонських супермаркетах віднедавна цигарки й тютюн зникли. Їх не припинили продавати, але нові, щораз суворіші правила вимагають, щоб тютюнових виробів на вітринах чи відкритих розкладках не було. Коробки з сигаретами тримають у шафах за непрозорими дверима, які відкривають лише для того, щоб вийняти звідти товар.
До 2007 року британські курці мали свої «фортеці», де, здавалося, ніхто їх не міг дістати – паби й бари. Тютюновий дим часто-густо висів і в барі українського клубу на вулиці Голланд-парк у центральному Лондоні.
Зміни в українському барі, як розповідає працівниця клубу Уляна, почалися за три роки до появи законів про заборону куріння у громадських місцях в Англії.
«Чому ми почали раніше? Ми перестали курити під час Помаранчевої революції. Можливо вас це здивує, але так воно було. До нас просто приходило дуже багато людей. І всі курці запалювали цигарки всередині, але це було нестерпно. Ми спробували це припинити на час, поки збиралося багато людей. Ми розташовані недалеко від пам’ятника Володимиру Великому, де люди збиралися на мітинги. Тоді, власне, ми вирішили припинити курити в приміщенні, але потім воно нам усім сподобалося, і наші відвідувачі були задоволені тим. Особливо ті, хто не курить. Ми так це правило і залишили. Хто хотів, виходили на двір, у сад. А через деякий час власне вийшов закон по усій Англії про заборону куріння у приміщеннях», – пригадує Уляна події 2004 року.
Що спрацьовує? Закони? Заборони, штрафи?
Заборона на куріння в усіх громадських будівлях, що набрала сили у липні 2007 року, стала найпомітнішим для суспільства кроком. Наглядають за запровадженням заборони інспектори з питань дотримання норм охорони здоров’я та довкілля. Вони уповноважені реєструвати порушення, але найчастіше їхньою зброєю є офіційне попередження власникам, або відповідальним за приміщення.
У барі українського клубу розповідають, що за понад десятиріччя з інспекторами про куріння ще не спілкувалися. Правила ж, за їхніми словами, насправді запроваджуються не ззовні – поліцією чи залякуваннями, а завдяки розумінню та підтримці відвідувачів і тих, хто відповідає за будівлю. Якщо хтось закурить, то такій людині просто нагадують про заборону і просять її вийти на двір.
Одним із найгучніших випадків покарання в Англії залишається суд над власником пабу Гю Говіттом, який 2007 року постав перед судом за відмову запроваджувати у себе заборону куріння. Суд не визнав його аргументів і 2008 року пан Говітт втратив ліцензію, тобто право на ведення бізнесу.
Злочинці і жертви
Боротьба з курінням і конкретно закон 2007 року має навіть жертви. Тоді улітку від вогнепальних ран загинув відомий британський боксер Джеймс Аєбола. Це сталося тому, що він вимагав у лондонському нічному клубі від, як виявилося, озброєних злочинців не курити в приміщенні.
Майже іронією лунає зараз те, що новим фронтом у боротьбі з курінням стали в’язниці. Адже в’язничні камери – одне з місць Британії, де куріння ще дозволене.
«В’язні, які відбувають тривалі терміни, проходять через важкий процес, – розповідає Марк Дей представник організації Prіson reform trust. – Курити чи ні – одна з небагатьох можливостей вибору, яка у них залишається».
Заборона куріння у в’язниці, застерігає фахівець, була б не просто обмеженням, а фактичною забороною куріння взагалі для тих людей, які перебувають за ґратами.
Здоров’я
Майже півстоліття тому часопис British Medical Journal був одним із перших видань у світі, які опублікували наукові дослідження, що проводили зв’язок між курінням тютюну і смертельними хворобами.
Серед найвідоміших публікацій називають звіт Річарда Долла та Остіна Брадфорда Гілла 1950 року про зв’язок куріння і раку легенів. До того часу у більшості країн куріння дехто міг розглядати як неприємну звичку, але вдихання тютюнового диму не вважали шкідливим.
1948 року, коли у Британії почали збирати статистику про куріння, тютюн у різних формах палили 82% чоловічого населення країни. Але, починаючи з 70-х, цей показник упав до приблизно 50%. Упродовж того самого часу відсоток британських жінок серед курців не зменшувався, а повільно зростав, досягнувши трохи більше ніж 20%. Разом зі зниженням кількості курців у Британії майже такими самими темпами зменшувалася і кількість діагнозів раку легенів.
Як стверджують фахівці, саме дії суспільства, тиск активістів на парламент і уряд, а також інформування людей стали найефективнішими в боротьбі зі шкідливою звичкою. 1971 року на коробках сигарет тютюнові компанії, спочатку добровільно, зобов’язалися розміщувати застереження про шкоду куріння. І з того часу почалося серйозне падіння кількості курців у Британії. Одним із найсерйозніших чинників може бути високе оподаткування тютюнових виробів, у результаті якого пачка сигарет коштує близько 7 фунтів (майже 14 доларів).
Робота ще залишається
Борці з тютюном кажуть, що роботи в них ще багато, адже близько 20% британців ще палять. Нові дані британського «Національного бюро статистики» вказують, що саме у проблемних колах у Британії зараз найчастіше можна знайти курців.
Серед безробітних у Британії їх удвічі більше ніж серед тих, хто працевлаштований. Британців-курців також набагато більше серед самотніх і серед мешканців бідніших районів. Тож ефективними способами боротьби виявляються освіта, а також подолання соціальних проблем і злиднів.
Наразі у британському суспільстві виникають нові дискусії. Наприклад, довкола так званих електронних сигарет. Чи повинні вони підпадати під ті ж самі заборони, що й звичайні? Виробники стверджують, що такі сигарети створюють випари чистого нікотину без шкідливих смол, яким супроводжується тління тютюну.
Але нове дослідження французького журналу «60 Millions de consommateurs», фахівці якого перевіряли 10 різних видів електронних сигарет, стверджує, що більшість із них виділяють шкідливі потенційно канцерогенні речовини.
Зміни відбуваються буквально на очах. Наприклад, у лондонських супермаркетах віднедавна цигарки й тютюн зникли. Їх не припинили продавати, але нові, щораз суворіші правила вимагають, щоб тютюнових виробів на вітринах чи відкритих розкладках не було. Коробки з сигаретами тримають у шафах за непрозорими дверима, які відкривають лише для того, щоб вийняти звідти товар.
До 2007 року британські курці мали свої «фортеці», де, здавалося, ніхто їх не міг дістати – паби й бари. Тютюновий дим часто-густо висів і в барі українського клубу на вулиці Голланд-парк у центральному Лондоні.
Зміни в українському барі, як розповідає працівниця клубу Уляна, почалися за три роки до появи законів про заборону куріння у громадських місцях в Англії.
«Чому ми почали раніше? Ми перестали курити під час Помаранчевої революції. Можливо вас це здивує, але так воно було. До нас просто приходило дуже багато людей. І всі курці запалювали цигарки всередині, але це було нестерпно. Ми спробували це припинити на час, поки збиралося багато людей. Ми розташовані недалеко від пам’ятника Володимиру Великому, де люди збиралися на мітинги. Тоді, власне, ми вирішили припинити курити в приміщенні, але потім воно нам усім сподобалося, і наші відвідувачі були задоволені тим. Особливо ті, хто не курить. Ми так це правило і залишили. Хто хотів, виходили на двір, у сад. А через деякий час власне вийшов закон по усій Англії про заборону куріння у приміщеннях», – пригадує Уляна події 2004 року.
Що спрацьовує? Закони? Заборони, штрафи?
Заборона на куріння в усіх громадських будівлях, що набрала сили у липні 2007 року, стала найпомітнішим для суспільства кроком. Наглядають за запровадженням заборони інспектори з питань дотримання норм охорони здоров’я та довкілля. Вони уповноважені реєструвати порушення, але найчастіше їхньою зброєю є офіційне попередження власникам, або відповідальним за приміщення.
У барі українського клубу розповідають, що за понад десятиріччя з інспекторами про куріння ще не спілкувалися. Правила ж, за їхніми словами, насправді запроваджуються не ззовні – поліцією чи залякуваннями, а завдяки розумінню та підтримці відвідувачів і тих, хто відповідає за будівлю. Якщо хтось закурить, то такій людині просто нагадують про заборону і просять її вийти на двір.
Одним із найгучніших випадків покарання в Англії залишається суд над власником пабу Гю Говіттом, який 2007 року постав перед судом за відмову запроваджувати у себе заборону куріння. Суд не визнав його аргументів і 2008 року пан Говітт втратив ліцензію, тобто право на ведення бізнесу.
Злочинці і жертви
Боротьба з курінням і конкретно закон 2007 року має навіть жертви. Тоді улітку від вогнепальних ран загинув відомий британський боксер Джеймс Аєбола. Це сталося тому, що він вимагав у лондонському нічному клубі від, як виявилося, озброєних злочинців не курити в приміщенні.
Майже іронією лунає зараз те, що новим фронтом у боротьбі з курінням стали в’язниці. Адже в’язничні камери – одне з місць Британії, де куріння ще дозволене.
«В’язні, які відбувають тривалі терміни, проходять через важкий процес, – розповідає Марк Дей представник організації Prіson reform trust. – Курити чи ні – одна з небагатьох можливостей вибору, яка у них залишається».
Заборона куріння у в’язниці, застерігає фахівець, була б не просто обмеженням, а фактичною забороною куріння взагалі для тих людей, які перебувають за ґратами.
Здоров’я
Майже півстоліття тому часопис British Medical Journal був одним із перших видань у світі, які опублікували наукові дослідження, що проводили зв’язок між курінням тютюну і смертельними хворобами.
Серед найвідоміших публікацій називають звіт Річарда Долла та Остіна Брадфорда Гілла 1950 року про зв’язок куріння і раку легенів. До того часу у більшості країн куріння дехто міг розглядати як неприємну звичку, але вдихання тютюнового диму не вважали шкідливим.
1948 року, коли у Британії почали збирати статистику про куріння, тютюн у різних формах палили 82% чоловічого населення країни. Але, починаючи з 70-х, цей показник упав до приблизно 50%. Упродовж того самого часу відсоток британських жінок серед курців не зменшувався, а повільно зростав, досягнувши трохи більше ніж 20%. Разом зі зниженням кількості курців у Британії майже такими самими темпами зменшувалася і кількість діагнозів раку легенів.
Як стверджують фахівці, саме дії суспільства, тиск активістів на парламент і уряд, а також інформування людей стали найефективнішими в боротьбі зі шкідливою звичкою. 1971 року на коробках сигарет тютюнові компанії, спочатку добровільно, зобов’язалися розміщувати застереження про шкоду куріння. І з того часу почалося серйозне падіння кількості курців у Британії. Одним із найсерйозніших чинників може бути високе оподаткування тютюнових виробів, у результаті якого пачка сигарет коштує близько 7 фунтів (майже 14 доларів).
Робота ще залишається
Борці з тютюном кажуть, що роботи в них ще багато, адже близько 20% британців ще палять. Нові дані британського «Національного бюро статистики» вказують, що саме у проблемних колах у Британії зараз найчастіше можна знайти курців.
Серед безробітних у Британії їх удвічі більше ніж серед тих, хто працевлаштований. Британців-курців також набагато більше серед самотніх і серед мешканців бідніших районів. Тож ефективними способами боротьби виявляються освіта, а також подолання соціальних проблем і злиднів.
Наразі у британському суспільстві виникають нові дискусії. Наприклад, довкола так званих електронних сигарет. Чи повинні вони підпадати під ті ж самі заборони, що й звичайні? Виробники стверджують, що такі сигарети створюють випари чистого нікотину без шкідливих смол, яким супроводжується тління тютюну.
Але нове дослідження французького журналу «60 Millions de consommateurs», фахівці якого перевіряли 10 різних видів електронних сигарет, стверджує, що більшість із них виділяють шкідливі потенційно канцерогенні речовини.
