Турецький прем’єр-міністр Реджеп Тайїп Ердоган заявив цього місяця, що антиурядові демонстрації в його країні стали результатом використання інтернетних соціальних мереж на зразок Twitter. Він назвав Twitter «злом» для суспільства. Цю заяву Реджепа Тайїпа Ердогана опоненти назвали прикладом його зверхності і нерозуміння реалій сучасного світу.
Тим часом ще одна новина останніх тижнів виявила, що й уряди можуть і використовують інформацію з інтернету на користь державних органів, зокрема служб безпеки.
Американець Едвард Сновден повідомив світові про діяльність програми Prism, у межах якої американські спецслужби збирають з інтернету інформацію про особисті дані, а також деталі переписки, розмов та інших способів спілкування й обміну даними.
Президент Барак Обама був змушений виправдовуватися, наголошуючи на тому, що програма діє у межах закону і що таким чином виявляють зловмисників та запобігають злочинам.
«Незначні зазіхання на приватну інформацію, наприклад, реєстрування телефонних номерів без прив’язки імен і без змісту розмов… У загальному підсумку ми побачили, що це варто робити. Дехто може це оцінювати інакше, але я вважаю важливим визнати, що неможливо мати 100-відсоткові гарантії безпеки, а також 100-відсоткову конфіденційність і нуль незручностей. Ми, як суспільство, змушені вибирати», – запевняв американський президент співгромадян. Проте його слова стосуються значною мірою і європейців та й не лише.
Інформаційна безпека
Минулого тижня компанія Facebook, що керує однойменною інтернетною соціальною мережею, повідомила, що лише за шість місяців минулого року отримала до 10 тисяч запитів від американських урядових органів на отримання інформації про 18–19 тисяч рахунків користувачів.
Комп’ютерний велетень Microsoft також оприлюднив подібні дані.
Законодавство багатьох країн передбачає, що інтернетні чи телефонні компанії зобов’язані надавати поліції та іншим службам інформацію про користувачів.
У кожній країні регуляції відрізняються, коли йдеться про процедуру. Це може бути запит на підставі рішення суду, прокуратури чи інших відповідних органів.
Громадянам залишається сподіватися, а також вимагати від політиків, щоб закони виконували, щоб законодавство вдосконалювалося відповідно до розвитку технологій, а також щоб воно не суперечило громадянським правам та принципам верховенства закону.
Один із головних таких принципів – презумпція невинності, що передбачає невинуватість кожної людини, допоки суд не доведе протилежне.
Але якщо на свої уряди чи парламенти громадяни демократичних країн можуть впливати, то варто мати на увазі, що на конфіденційну інформацію можуть зазіхати і шахраї та злочинці.
Потреба освіти
Лондонський інтернетний підприємець Маркіян Кичма з компані Maktig вказує, що людям не варто мати ілюзій щодо конфіденційності в інтернеті, якої, за його словами, фактично не існує.
«З появою інтернету приватності в людському житті стало менше. Якщо хтось хоче більше приватності, то моя рекомендація – не користуватися або мінімізувати користування інтернетом, а також мінімізувати надавання інформації іншим компаніям, які потенційно можуть проґавити цю інформацію. Але водночас інтернет приніс багато і корисного суспільству. Усе має свою ціну. Якщо усе взяти як пакет, то я вважаю, що людство виграло від інтернету», – каже Маркіян Кичма і наголошує на тому, що зараз постає нагальна потреба проводити освітню роботу з усіма зі шкільного віку, пояснюючи користувачам, що таке інформація, чому її варто берегти, які можуть бути небезпеки.
Для дітей перші кроки на комп’ютері – це інтернетні ігри. Попри невинність такої забави, навіть перед маленькою дитиною постає проблема створення особистих рахунків, захисту їх паролями. Безліч вебсайтів при цьому можуть вимагати адресу електронної пошти, часом домашню адресу, дату народження тощо.
Покупці в інтернеті надають сайтам номери кредитних карток, банківських рахунків і так далі. Кожній людині вже з раннього віку варто знати, кому і де такі дані надавати варто, і обставини, в яких така інформація може потрапити у небажані руки. Це реалії, яким нам треба навчитися давати раду.
Тим часом ще одна новина останніх тижнів виявила, що й уряди можуть і використовують інформацію з інтернету на користь державних органів, зокрема служб безпеки.
Американець Едвард Сновден повідомив світові про діяльність програми Prism, у межах якої американські спецслужби збирають з інтернету інформацію про особисті дані, а також деталі переписки, розмов та інших способів спілкування й обміну даними.
Президент Барак Обама був змушений виправдовуватися, наголошуючи на тому, що програма діє у межах закону і що таким чином виявляють зловмисників та запобігають злочинам.
Неможливо мати 100-відсоткові гарантії безпеки, а також 100-відсоткову конфіденційність і нуль незручностейБарак Обама
Інформаційна безпека
Минулого тижня компанія Facebook, що керує однойменною інтернетною соціальною мережею, повідомила, що лише за шість місяців минулого року отримала до 10 тисяч запитів від американських урядових органів на отримання інформації про 18–19 тисяч рахунків користувачів.
Комп’ютерний велетень Microsoft також оприлюднив подібні дані.
Законодавство багатьох країн передбачає, що інтернетні чи телефонні компанії зобов’язані надавати поліції та іншим службам інформацію про користувачів.
У кожній країні регуляції відрізняються, коли йдеться про процедуру. Це може бути запит на підставі рішення суду, прокуратури чи інших відповідних органів.
Громадянам залишається сподіватися, а також вимагати від політиків, щоб закони виконували, щоб законодавство вдосконалювалося відповідно до розвитку технологій, а також щоб воно не суперечило громадянським правам та принципам верховенства закону.
Один із головних таких принципів – презумпція невинності, що передбачає невинуватість кожної людини, допоки суд не доведе протилежне.
Але якщо на свої уряди чи парламенти громадяни демократичних країн можуть впливати, то варто мати на увазі, що на конфіденційну інформацію можуть зазіхати і шахраї та злочинці.
Потреба освіти
Лондонський інтернетний підприємець Маркіян Кичма з компані Maktig вказує, що людям не варто мати ілюзій щодо конфіденційності в інтернеті, якої, за його словами, фактично не існує.
З появою інтернету приватності в людському житті стало меншеМаркіян Кичма
Для дітей перші кроки на комп’ютері – це інтернетні ігри. Попри невинність такої забави, навіть перед маленькою дитиною постає проблема створення особистих рахунків, захисту їх паролями. Безліч вебсайтів при цьому можуть вимагати адресу електронної пошти, часом домашню адресу, дату народження тощо.
Покупці в інтернеті надають сайтам номери кредитних карток, банківських рахунків і так далі. Кожній людині вже з раннього віку варто знати, кому і де такі дані надавати варто, і обставини, в яких така інформація може потрапити у небажані руки. Це реалії, яким нам треба навчитися давати раду.
