«Немає лівих партій! Немає правих партій! Є популісти…» – оглядач

Київ – Політичний оглядач Олександр Голубов розповів про своє бачення актуальності лівих ідей в Україні. На думку експерта, усі політичні партії експлуатують такі ідеї, обіцяючи якісь соціальні блага. Водночас справжніх лівих (як і правих чи центристів) у парламенті нема.

– На вашу думку, наскільки ліві ідеї популярні в Україні?

– Треба розмежовувати ліві ідеї і ті ліві ідеї, які ми маємо у вигляді сучасних партій. Що б ми не казали, але свої відсотки під час виборів вони беруть. Я не думаю, що це пов’язано з лівизною їхніх поглядів. Сентимент, умовно кажучи, старшого покоління до своєї молодості і до тієї країни, в якій вони жили.

А от якщо казати про ліві ідеї за суттю, то, проаналізувавши більшість програм політичних партій, можна побачити, що всі вони без винятку «страждають на лівизну». В тому числі, наприклад, і та ж «Свобода» (економічна частина її програми є досить лівою, вона є соціалістично спрямованою). Тим не менше, за класифікацією політологів, вони мають рацію, зважаючи на їхнє ставлення до нації і національності. І в принципі, праві партії є більш популістськими – вони просто обирають ті ідеї, які будуть більш популярними у суспільстві. Вони правильно обирають ліві ідеї.

– Одним із перших рішень, ухвалених після здобуття суверенітету України, стала заборона Комуністичної партії Радянського Союзу. Компартію України на чолі з Петром Симоненком створили вже 1993 року. Зараз в парламенті комуністи займають 7%. Чи можна вважати сьогодні КПУ чи СПУ партіями, що представляють інтереси ліво налаштованого електорату?

– Була заборонена Комуністична партія Радянського Союзу. Це важливо! Українська комуністична партія просто була створена. Комунізм як такий не був заборонений. Швидше йшлося про радянську організацію.

Те, що сучасна Комуністична партія України, і СПУ тим більше (вона зараз не має жодної електоральної ваги), не представляють інтереси лівого електорату, – це точно. Тому що за комуністів здебільшого голосують або ті, хто сумує за Радянським Союзом, або ті хто, умовно кажучи, на Сході України не хоче голосувати за Партію регіонів, але точно не сприймає ані «Батьківщину», ані «Свободу», ані УДАР як «своїх по нутру». Тому на останніх виборах Партія регіонів так активно боролася з комуністами на Сході країни, дозволяючи їй в той же час активно працювати на Заході, де б вони і так нічого не отримали.

Нові ліві сили кажуть про роботу у трудових колективах. Якщо нові ліві дійсно хочуть бути справжніми лівими, то це єдиний шлях для створення нормальної партійної організації, яка була б дійсно схожа на реальну партію. Чи вийде в них це, враховуючи особливості українського соціуму зараз? Я досить скептично до цього налаштований. Але я був би дуже радий, якби з’явилася політична партія, яка б захищала інтереси, умовно кажучи, трудового класу.

– Хто ж тоді представляє ліві ідеї в парламенті?

– Треба розрізняти дві речі. Людей, які реально представляють ліві ідеї… Я взагалі не бачу в парламенті жодної людини, яка представляє будь-які ідеї.

Якщо говорити про тих, хто експлуатує ліві ідеї – то всі експлуатують ліві ідеї! Всі партії так чи інакше, тією чи іншою мірою, заграють з електоратом у сенсі обіцянок якихось соціальних благ. Це є лівими ідеями.

Всі так чи інакше обіцяють соціальну справедливість. Соціальна справедливість є частиною програм фактично всіх партій. Це, в принципі, типово навіть для Європи, де ліберали (дуже праві ліберали) все одно розповідають про те, що навіть капіталізм має бути з соціальним обличчям.

Але, на мою думку, в Україні це лише використання цих гасел. Жодних реальних намагань створити суспільство соціальної справедливості немає.

Я за своїми політичними поглядами не дуже через це переймаюся, тому що я вважаю, що шлях України не лежить через суспільство соціальної справедливості. У нас зараз немає можливості влаштувати «рай тут і зараз для всіх». На жаль, так не буде.

Тим не менш, ці ідеї будуть популярними – через радянське минуле, через патерналістське бачення людьми політиків, через те, що люди просто збідніли і хочуть отримати щось «тут і зараз».

– А от російський лівий рух можна вважати конструктивнішим, ніж український?

– Він навряд чи конструктивніший, враховуючи кількість радикальних елементів, які там з’являються. Я не великий спеціаліст з Росії, одразу попереджаю. Але на мою думку (дуже суб’єктивну), є дуже багато радикально налаштованих лівих, особливо серед молоді.

Але він лівіший в реальному розумінні цього слова. Дуже багато людей дійсно поділяють ці погляди. Це не лише туга за совком. Це дуже схоже на те, що можна назвати радикальними європейськими лівими.

– Головний комуніст Росії Геннадій Зюганов свято вірить у те, що майбутнє за лівими. Чи не перебільшує він? Чи справді варто всім дружно орієнтуватись на Китай?

– По-перше, смішно, коли говорять, що Китай є прикладом лівизни. У нинішньої Комуністичної партії Китаю від комуністів залишилась лише назва. Планової економіки як такої там давно нема.

В сенсі соціальних гарантій, мабуть, китайські працівники – одні з тих, хто найбільше в світі потребує захисту своїх прав і хто точно не має цього захисту. Бунти на заводі FoxConn чудово ілюструють суть китайської економіки. Вона є якраз дуже капіталістична у розумінні того, про що розповідає Зюганов. Якраз через такий експлуатаційно-капіталістичний характер вона дуже успішна, тому що людська сила там дуже дешева.

– Може, досвід європейських лівих актуальніший (в Європарламенті фракція лівих і демократів друга за масштабом)?

– Я думаю, що будь-який реальний політичний європейський досвід актуальний для України. Європейські соціал-демократи набагато більш адекватні реальності з точки зору політичного лідерства. Це реальні політичні сили. Це реальні політичні особи, які мають на меті не лише корупційне збагачення. Вони можуть бути неконструктивними, але це реальні політичні ідеї, які можуть чомусь сприяти. Є люди, які належать до цих партій, які захищають ці ідеї. Це зовсім інший рівень не тільки політичного ландшафту, а й суспільства.

Коли ми обговорюємо ліві ідеї в Україні, ми обговорюємо, наскільки проституйованим є пан Симоненко. І це обговорюють навіть самі прихильники Симоненка!

Ставлення українців до своїх політиків: вони обирають найкраще з найгіршого. «У когось годинник за 50 000 доларів, а когось – за 100 000. Давайте оберемо того, у кого за 50 000».

– Якою має бути дискусія між лівими і правими в Україні?

– Вона має з’явитися…

– У якому форматі вона має відбуватись? Чомусь політичну дискусію між лівими і правими сьогодні ведуть не в контексті ринкової чи планової економіки, а говорять про СРСР і УПА, українську чи російську мову, Митний чи Європейський союз…

– Це не дискусія між лівими і правими…

Немає лівих партій! Немає правих партій! Є популісти, які намагаються якось «підфарбуватися» під ідеї, які будуть популярними серед електорату. А електоратові не до дискусій лівих та правих. Для електорату перше питання – це соціальні гарантії, про які всі розповідають. А оскільки виділитися на цьому фоні неможливо, то ми обираємо мову, ми обираємо східний чи західний вектор. Таким чином, реальний порядок денний виключається з дискусії в політичному просторі, і ми маємо лише оці популістичні скандальні пасажі на шоу Савіка Шустера.

– То виходить, політична палітра в Україні має стати повноцінною?

– Політична палітра має стати «політичною». Вона має перестати бути театром. Мають з’явитися політики в сенсі розуміння політики як певного пошуку загального блага, як певний пошук репрезентації інтересів соціальних верств, а не конкретних гаманців конкретних людей.

– Чому тоді справжні ліві партії, як ти щойно пояснював, не можуть піднятися до формату справжньої політичної партії, яка зможе реально впливати на політичне життя?

– Зазвичай звинувачують або суспільство, або продажних політиків. Винні у цьому обидві сторони. Якби у суспільства була потреба реальних у лівих політиках (не популістах), які б контролювали їх, які б брали участь у партійних зборах, які були б самі членами партій чи профспілок (реальних профспілок, а не тих, що залишилися рудиментом Радянського Союзу), то такі політики б з’явилися. Як у чехів з’явився Вацлав Гавел, як Лех Валенса (він був, до речі, профспілковим лідером) з’явився у поляків, так і в українців з’явився б якийсь свій лівий політик.

З іншого боку, якби з’явилися люди, які б дійсно були зацікавлені в лівих ідеях, які б дійсно горіли цим, які б дійсно збирали людей… Я думаю, саме момент особистісний зіграв би свою роль і він би також допоміг розвитку цих ідей. Має збігтися…

– Коли в Україні з’являться «адекватні» ліві?

– Тоді ж, коли з’являться адекватні праві, коли з’являться адекватні центристи, коли в Україні з’явиться адекватне політичне суспільство.