Київ – У 2012 році зросла кількість протестів майже в усіх областях України. Це відбулося насамперед за рахунок політичних протестів, пов’язаних із електоральними кампаніями та передвиборною боротьбою напередодні парламентських виборів. Але у цілому в Україні переважають протести, спричинені соціально-економічними негараздами та збіднінням українців. Про це свідчать результати моніторингу, які 20 березня оприлюднили експерти українського Центру досліджень суспільства. Фахівці також зауважують, що тенденція до зростання протестних настроїв серед українців зростає, але нині не варто чекати на масові акції громадянської непокори, подібні до тих, що відбуваються у Болгарії, Франції, Греції.
У Болгарії – гаряче. Хоча тривалі акції протесту болгар відправили у відставку уряд і нині представники різних політичних сил домовляються у Софії про створення перехідного кабінету міністрів, досі світові ЗМІ показують, як болгари перекривають міжнародні магістралі та автодороги між великими містами країни. Вони вимагають від влади підтримати національну економіку, захистити соціальні права громадян.
Керівник Центру стратегічних досліджень у Софії, політолог і журналіст Чавдар Стефанов проаналізував соціально-економічну ситуацію у Болгарії та в Україні, і знайшов чимало спільного. І це при тому, що Болгарія – член Євросоюзу. а Україна має намір до кінця 2013 року підписати з ЄС угоду про асоціацію.
За дослідженнями Стефанова і його колег, пересічні болгарин та українець отримують доходи близько 3 з половиною тисяч євро на рік. Потужні промислові підприємства та енергогенеруючі компанії приватизовані. Держава фінансує за залишковим принципом медицину, освіту, науку і культуру.
«Чому люди виходять на вулицю? Тому що їх не задовольняє ситуація у країні, здійснювана владою соціально-економічна політика. Але якщо подивитись, чи влаштовує болгар модель державного устрою, членство країни в Євросоюзі, то ми бачимо, що влаштовує, про це свідчать соціологічні опитування», – зауважує Стефанов, коментуючи для Радіо Свобода причини протестів у Болгарії.
Українська «хата з краю» у боротьбі за соціальні права
В Україні у рамках опозиційної акції «Вставай, Україно!» на вулиці виходять не більше ніж кілька тисяч осіб. За даними соціологічних опитувань Фонду «Демократичні ініціативи», близько 30 відсотків українців готові виходити на вулицю і захищати свої права. Керівник Центру, соціолог Ірина Бекешкіна при цьому визнає, що не всі з готових до протесту дійсно вийдуть на протести у разі їхнього проведення.
Чому українці обирають протести у соціальних мережах або у формі кухонних дискусій? Соціальний психолог Олег Покальчук вважає, що в українців знищено потяг до активних дій, як і почуття власної гідності. Підняти українців на протести здебільшого можуть соціально-економічні проблеми, що традиційно для України, зазначає Покальчук.
«Інші мотивації, на думку більшості співгромадян, надумані, їх ніби нав’язує менша група освічених українців. Інше, «високе», ідеологічне більшості співгромадян, як то кажуть, «на голову не налазить». Адже більшість людей у нас малоосвічені, ба більше, малописьменні по факту», – визнає експерт.
До протестів будьмо готові?
Політолог і публіцист Сергій Жижко брав участь в акціях «Україна без Кучми», «Повстань, Україно!», стояв на Помаранчевому майдані. На його думку, нині в Україні склалась ситуація, яка цілком може скінчитися серйозним народним протестом.
На його думку, підстав для акцій непокори вистачає. Це, серед іншого, безробіття, низькі зарплати, високі ціни, низькі пенсії, незадоволення високим рівнем корупції, несправедливими рішеннями судів. Ці проблеми стосуються мільйонів людей, зазначає експерт.
«Фактично, за таких обставин мали б розпочатися протести. Протести можливі у вигляді бунту або ж організованої політичної позапарламентської боротьби. За 22 останні роки в Україні фактично не було бунтів: пострадянська людина не вихована бунтувати не лише через страх, але і через саму систему тривалого радянського життя. Організована ж політична боротьба українцям знайома, починаючи з кінця 1980-х років і донині», – зауважив Жижко у розмові з Радіо Свобода.
Але відсутність чіткої політичної ідеології у партій, недовіра українців до політиків зводить нанівець спроби окремих політичних сил підняти велику кількість людей на протести, стверджує Жижко.
Керівник Центру стратегічних досліджень Павло Жовніренко також вважає, що у потенційних протестувальників всеукраїнського рівня відсутні як організатори, так і ідеологія, здатна об’єднати людей з різних куточків України.
У розмові з Радіо Свобода Жовніренко наводить приклади європейських країн, де протести проти політики економії з боку Євросоюзу очолили профспілки та ліві політичні сили.
«Традиційно соціальними протестами займаються профспілки і ліві партії. На півдні Європи вони завжди були потужними, і протести у Греції, Франції, меншою мірою в Італії організували профспілки. У нас в Україні реальних профспілок загальнонаціонального рівня, які захищають права, або немає, або ж вони не чисельні. Відповідно немає і реальної лівої партії зараз», – зазначає експерт.
Бракує харизматичних лідерів – соціолог
Соціолог, експерт Центру дослідження суспільства Володимир Іщенко натомість зауважує, що в Україні чимало людей, готових протестувати, але на локальному рівні. Проблеми водо- чи газопостачання, закриття шкіл, затримки з виплатою пенсій чи виплат при народженні дитини здатні підняти населення окремого міста чи селища.
За даними Центру, оприлюдненими 20 березня, у 2012 році зросла кількість протестів майже в усіх областях України. Це відбулося насамперед за рахунок політичних протестів, пов’язаних із електоральними кампаніями та передвиборною боротьбою (із 25% у 2011 році до 34% у 2013-му). Однак третій рік поспіль соціально-економічні підґрунтя протестів населення переважають політичні, зазначає Іщенко.
Крім того, фахівці кажуть і про те, що влада демонструє готовність до репресій щодо організаторів та учасників протестів. А це автоматично зменшує «градус протесту».
Як зауважують експерти, у глибині душі багато українців готові до акцій протесту – але на сьогодні відсутні громадська організація протестів та харизматичні лідери цих потенційно потужних протестних акцій.
У Болгарії – гаряче. Хоча тривалі акції протесту болгар відправили у відставку уряд і нині представники різних політичних сил домовляються у Софії про створення перехідного кабінету міністрів, досі світові ЗМІ показують, як болгари перекривають міжнародні магістралі та автодороги між великими містами країни. Вони вимагають від влади підтримати національну економіку, захистити соціальні права громадян.
Керівник Центру стратегічних досліджень у Софії, політолог і журналіст Чавдар Стефанов проаналізував соціально-економічну ситуацію у Болгарії та в Україні, і знайшов чимало спільного. І це при тому, що Болгарія – член Євросоюзу. а Україна має намір до кінця 2013 року підписати з ЄС угоду про асоціацію.
За дослідженнями Стефанова і його колег, пересічні болгарин та українець отримують доходи близько 3 з половиною тисяч євро на рік. Потужні промислові підприємства та енергогенеруючі компанії приватизовані. Держава фінансує за залишковим принципом медицину, освіту, науку і культуру.
Якщо подивитись, чи влаштовує болгар модель державного устрою, членство країни в Євросоюзі, то ми бачимо, що влаштовуєЧавдар Стефанов
«Чому люди виходять на вулицю? Тому що їх не задовольняє ситуація у країні, здійснювана владою соціально-економічна політика. Але якщо подивитись, чи влаштовує болгар модель державного устрою, членство країни в Євросоюзі, то ми бачимо, що влаштовує, про це свідчать соціологічні опитування», – зауважує Стефанов, коментуючи для Радіо Свобода причини протестів у Болгарії.
Українська «хата з краю» у боротьбі за соціальні права
В Україні у рамках опозиційної акції «Вставай, Україно!» на вулиці виходять не більше ніж кілька тисяч осіб. За даними соціологічних опитувань Фонду «Демократичні ініціативи», близько 30 відсотків українців готові виходити на вулицю і захищати свої права. Керівник Центру, соціолог Ірина Бекешкіна при цьому визнає, що не всі з готових до протесту дійсно вийдуть на протести у разі їхнього проведення.
Чому українці обирають протести у соціальних мережах або у формі кухонних дискусій? Соціальний психолог Олег Покальчук вважає, що в українців знищено потяг до активних дій, як і почуття власної гідності. Підняти українців на протести здебільшого можуть соціально-економічні проблеми, що традиційно для України, зазначає Покальчук.
«Інші мотивації, на думку більшості співгромадян, надумані, їх ніби нав’язує менша група освічених українців. Інше, «високе», ідеологічне більшості співгромадян, як то кажуть, «на голову не налазить». Адже більшість людей у нас малоосвічені, ба більше, малописьменні по факту», – визнає експерт.
До протестів будьмо готові?
Політолог і публіцист Сергій Жижко брав участь в акціях «Україна без Кучми», «Повстань, Україно!», стояв на Помаранчевому майдані. На його думку, нині в Україні склалась ситуація, яка цілком може скінчитися серйозним народним протестом.
На його думку, підстав для акцій непокори вистачає. Це, серед іншого, безробіття, низькі зарплати, високі ціни, низькі пенсії, незадоволення високим рівнем корупції, несправедливими рішеннями судів. Ці проблеми стосуються мільйонів людей, зазначає експерт.
Організована ж політична боротьба українцям знайома, починаючи з кінця 1980-х років і дониніСергій Жижко
«Фактично, за таких обставин мали б розпочатися протести. Протести можливі у вигляді бунту або ж організованої політичної позапарламентської боротьби. За 22 останні роки в Україні фактично не було бунтів: пострадянська людина не вихована бунтувати не лише через страх, але і через саму систему тривалого радянського життя. Організована ж політична боротьба українцям знайома, починаючи з кінця 1980-х років і донині», – зауважив Жижко у розмові з Радіо Свобода.
Але відсутність чіткої політичної ідеології у партій, недовіра українців до політиків зводить нанівець спроби окремих політичних сил підняти велику кількість людей на протести, стверджує Жижко.
Керівник Центру стратегічних досліджень Павло Жовніренко також вважає, що у потенційних протестувальників всеукраїнського рівня відсутні як організатори, так і ідеологія, здатна об’єднати людей з різних куточків України.
У розмові з Радіо Свобода Жовніренко наводить приклади європейських країн, де протести проти політики економії з боку Євросоюзу очолили профспілки та ліві політичні сили.
В Україні реальних профспілок загальнонаціонального рівня, які захищають права, або немає, або ж вони не чисельніПавло Жовніренко
«Традиційно соціальними протестами займаються профспілки і ліві партії. На півдні Європи вони завжди були потужними, і протести у Греції, Франції, меншою мірою в Італії організували профспілки. У нас в Україні реальних профспілок загальнонаціонального рівня, які захищають права, або немає, або ж вони не чисельні. Відповідно немає і реальної лівої партії зараз», – зазначає експерт.
Бракує харизматичних лідерів – соціолог
Соціолог, експерт Центру дослідження суспільства Володимир Іщенко натомість зауважує, що в Україні чимало людей, готових протестувати, але на локальному рівні. Проблеми водо- чи газопостачання, закриття шкіл, затримки з виплатою пенсій чи виплат при народженні дитини здатні підняти населення окремого міста чи селища.
За даними Центру, оприлюдненими 20 березня, у 2012 році зросла кількість протестів майже в усіх областях України. Це відбулося насамперед за рахунок політичних протестів, пов’язаних із електоральними кампаніями та передвиборною боротьбою (із 25% у 2011 році до 34% у 2013-му). Однак третій рік поспіль соціально-економічні підґрунтя протестів населення переважають політичні, зазначає Іщенко.
Крім того, фахівці кажуть і про те, що влада демонструє готовність до репресій щодо організаторів та учасників протестів. А це автоматично зменшує «градус протесту».
Як зауважують експерти, у глибині душі багато українців готові до акцій протесту – але на сьогодні відсутні громадська організація протестів та харизматичні лідери цих потенційно потужних протестних акцій.
