Київ – Наука для цього вченого була понад усе. А його найголовніші відкриття відбувалися на перетині природничої і соціальної сфер. 12 березня минає півтора століття видатному вченому, одному із засновників Української Академії наук – Володимирові Вернадському.
Володимир Вернадський започаткував низку нових природничих наук, серед яких ізотопна геохронологія, геохімія, біогеохімія та радіогеологія. Вчений передбачив наслідки відкриття радіоактивності, зокрема, його дуже хвилювало те, чи правильно людство зможе скористатися цим невичерпним джерелом енергії. Деякі науки завдяки Вернадському отримали нове дихання, наприклад, кристалографія та мінералогія, розповідає віце-президент Національної академії наук України Анатолій Загородній.
«Це те, що буде залишатися актуальним весь час. У нього геніальні передбачення, що стосуються фізичних наук. Можна тільки дивуватися, як йому все це вдалося», – каже він.
Що ж до його останньої і, певно, найважливішої праці «Кілька слів про ноосферу», то це вчення на перетині природничих і гуманітарних наук, переконаний історик Володимир Попик. Предки Вернадського брали участь у національно-визвольній війні. Саме цікавість до власного коріння зумовила неабияку увагу Володимира Вернадського до української історії та культури. У доробку вченого є кілька творів на етнографічні теми, а у своїй публіцистиці він багато розмірковував про шляхи розвитку українського суспільства.
«Якщо ви почитаєте програмну статтю «Українське питання в російському суспільстві», то навряд чи зможете сказати, що хтось із українських діячів передреволюційного часу краще окреслив цю проблематику. Саме поєднання природничого і соціального у діяльності Вернадського дало дуже великий поштовх для розробки саме такої концепції, яка виявилась життєздатною впродовж усього 20-го століття», – каже Володимир Попик.
Наука і національність
Володимир Вернадський вважав себе українцем, наголошують історики Але до ідеї самостійної української держави він ставився критично. Майбутнє України Вернадський бачив, як автономію у складі Російської імперії. Зокрема, внаслідок недостатніх інтелектуальних ресурсів для самостійного існування в самій Україні, розповідає публіцист та історик Сергій Грабовський.
«Він вважав, що Україна зрослася з Росією настільки міцно, що відокремлення її недоцільне в інтересах самої України. Це при тому, що він був критиком російського самодержавства. Якщо поглянути на його щоденники, то і більшовицький режим він засуджував, вважав його неінтелектуальним і ворожим для усіх творчих інтересів», – каже він.
Володимир Вернадський сподівався, що після революції у Російській державі настане конституційний лад, і українська Академія наук зможе повноцінно функціонувати у складі російської. Вчений хотів створити академію саме на основі природничих, а не соціально-гуманітарних інституцій. Більшість учених цього напрямку були національно індиферентними, зауважує Сергій Грабовський. Та в 30-ті роки, коли більшовики нищили національно свідомих гуманітаріїв, саме такий проект Академії допоміг її уберегти.
Володимир Вернадський започаткував низку нових природничих наук, серед яких ізотопна геохронологія, геохімія, біогеохімія та радіогеологія. Вчений передбачив наслідки відкриття радіоактивності, зокрема, його дуже хвилювало те, чи правильно людство зможе скористатися цим невичерпним джерелом енергії. Деякі науки завдяки Вернадському отримали нове дихання, наприклад, кристалографія та мінералогія, розповідає віце-президент Національної академії наук України Анатолій Загородній.
«Це те, що буде залишатися актуальним весь час. У нього геніальні передбачення, що стосуються фізичних наук. Можна тільки дивуватися, як йому все це вдалося», – каже він.
Що ж до його останньої і, певно, найважливішої праці «Кілька слів про ноосферу», то це вчення на перетині природничих і гуманітарних наук, переконаний історик Володимир Попик. Предки Вернадського брали участь у національно-визвольній війні. Саме цікавість до власного коріння зумовила неабияку увагу Володимира Вернадського до української історії та культури. У доробку вченого є кілька творів на етнографічні теми, а у своїй публіцистиці він багато розмірковував про шляхи розвитку українського суспільства.
«Якщо ви почитаєте програмну статтю «Українське питання в російському суспільстві», то навряд чи зможете сказати, що хтось із українських діячів передреволюційного часу краще окреслив цю проблематику. Саме поєднання природничого і соціального у діяльності Вернадського дало дуже великий поштовх для розробки саме такої концепції, яка виявилась життєздатною впродовж усього 20-го століття», – каже Володимир Попик.
Наука і національність
Володимир Вернадський вважав себе українцем, наголошують історики Але до ідеї самостійної української держави він ставився критично. Майбутнє України Вернадський бачив, як автономію у складі Російської імперії. Зокрема, внаслідок недостатніх інтелектуальних ресурсів для самостійного існування в самій Україні, розповідає публіцист та історик Сергій Грабовський.
«Він вважав, що Україна зрослася з Росією настільки міцно, що відокремлення її недоцільне в інтересах самої України. Це при тому, що він був критиком російського самодержавства. Якщо поглянути на його щоденники, то і більшовицький режим він засуджував, вважав його неінтелектуальним і ворожим для усіх творчих інтересів», – каже він.
Володимир Вернадський сподівався, що після революції у Російській державі настане конституційний лад, і українська Академія наук зможе повноцінно функціонувати у складі російської. Вчений хотів створити академію саме на основі природничих, а не соціально-гуманітарних інституцій. Більшість учених цього напрямку були національно індиферентними, зауважує Сергій Грабовський. Та в 30-ті роки, коли більшовики нищили національно свідомих гуманітаріїв, саме такий проект Академії допоміг її уберегти.
