Стефан Христенко
Для проекту «Сандармох», рубрика: «Пишуть студенти»
Двох десятиліть незалежності не вистачило Україні, щоб внести до підручників історії розділ про розстріл у карельському урочищі Сандармох найкращих представників української культури та науки. І хоч уже 75 років минуло від розстрілу соловецького етапу, мало хто знає про цю трагедію. Є ті, хто не знав і знати не хоче, бо сповідує комуністичну ідеологію, а є ті, хто хоче знати, бо розуміє, що без розуміння минулого не буде нормального майбутнього.
Втім, незалежно від того, знаємо ми про щось чи ні, воно вже сталося й опосередковано впливає на наше життя, бо український театр досі немає нового Курбаса, а от новітні «капітани Матвєєви» хапають людей, катують їх у відділках, а то й убивають... як-от Пукач Гонгадзе.
Сандармох був лише частиною великого плану
Сталін мав чіткий план, як зробити свою владу необмеженою. Суперників треба було убити, всякий опір зламати, а вільнодумство викоренити шляхом знищення його носіїв – селян, учених та митців. Починаючи від Голодомору 1932-1933 років, суду над членами СВУ, розстрілів 1933-1934 років (разом із «загадковими» самогубствами Хвильового та Скрипника) та знищення «соловецького етапу» в урочищі Сандармох – все це ланки одного плану. Вождь витворив свій культ, а рабам дав нову ідеологію – партія (і вождь на її чолі) понад усе.
В історії розстрілу соловецького етапу найбільше вражає дві речі: те, КОГО там розстріляли, і те, ХТО і в який спосіб вчинив це масове вбивство.
Кого убили у Сандармоху?
В урочищі Сандармох загинули люди, які могли піднести Україну на вершину світового культурного розвитку. «Українське відродження» – так назвуть пізніше цю плеяду митців тогочасної України. У розстрільну яму Сандармоху лягли:
Марко Вороний – український поет, перекладач. Видав 5 книжок для дітей (усі – 1930) та збірку віршів «Форвард» (1932). Перекладав з німецької (Райнер Марія Рільке, Георг Гайм, Альберт Ліхтенштайн), французької (Рене Сюллі-Прюдом, Шарль Бодлер, зокрема знаменитого «Альбатроса»), італійської (Джованні Бокаччо), єврейської (Давид Гофштейн) мов.
Лесь Курбас – український режисер, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач. Народний артист УРСР (1925). Один із найвідоміших реформаторів європейського театру. Режисер найвищого рівня у новітній історії театру.
Микола Зеров – геній сонету, чи не єдиний поет неокласичної літератури, що досягнув світового визнання. Геній перекладу (перекладач античної поезії), посередництва між культурами.
Микола Куліш – письменник, драматург, автор неперевершеної п’єси «Мина Мазайло». Предтеча театру абсурду в літературі, що з’явився після Другої світової війни. Він писав про облудність ідеалів комуністичної революції, національне пристосуванство і фальш міщанського середовища. Досі Микола Куліш залишається недооціненим в суспільстві. В своїй творчості він жорстко критикував всі негативні сторони комуністичного правління.
Валер’ян Підмогильний – український письменник і перекладач, один із найвидатніших прозаїків українського «розстріляного відродження». «Його забрали в 34 роки. Для прозаїка це «вік дебютанта». Романи молодого Підмогильного можна назвати предтечею екзистенціалізму – на два десятиліття раніше за Камю, й мене особисто, як прозаїка, було обкрадено на всі ті романи, які мав би написати зрілий Підмогильний – у свої 40-50-60: в юні роки я вчилася техніки психологічної прози не в нього, а таки у французів», – розказує із відчаєм Оксана Забужко. Спільно з Євгеном Плужником Підмогильний уклав словник «Фразеологія ділової мови» (1926, 1927). Особисто на мене роман Валер’яна Підмогильного «Місто» справив враження довершеного екземпляру українського реалізму.
Валер’ян Поліщук – український письменник, літературний критик і публіцист. Ранній Валер’ян Поліщук декларував «неореалізм пролетарського змісту, що виростав з революційного романтизму», мріяв створити синтетичне мистецтво, в якому б гармонійно поєдналися всі існуючі течії. Водночас у своєму пориванні до синтетичного мистецтва, мистецтва революційного динамізму, він обстоював ідею мистецтва універсального, поза часом і простором («мистецтво не залежить від місця або нації, яка його створила»). Таку надію він покладав на альманах «Гроно» (1920), що було спробою «бодай хоч наблизитися до того істинного шляху» в мистецтві, який би відповідав духовній структурі «нашої доби великих соціальних зрушень».
Важко навіть уявити, яких вершин сягнула б творчість цих митців, якби їхнє життя не перервала куля сталінського терору.
Крім письменників були й інші важливі для України фігури у «списку Сандармоху», такі як:
Володимир Чехівський – український політичний і громадський діяч, прем’єр-міністр УНР. Один з фундаторів УАПЦ. Депутат першої Державної думи Російської імперії. Він притримувався лівих поглядів. Вважав, що треба іти на компроміс із більшовиками, але був проти союзу з Антантою. Його погляди були близькими до Винниченкових.
Сергій Грушевський – історик, небіж відомого українського державного діяча Михайла Грушевського. Ця фігура могла продовжувати лінію, започатковану УНР-івцями в історії українського державотворення.
Хто убивав?
Дивно, але й символічно, що геніїв у Сандармоху вбивала дуже посередня, нерозвинута людина. Михайло Матвєєв з двома класами освіти , дякуючи радянській владі, отримав можливість керувати і убивати.
Михайло Матвєєв (1892–1971) – капітан НКВС, головний виконавець розстрілів в урочищі Сандармох з 27 жовтня по 4 листопада 1937 року. Він власноруч убив 1111 в’язнів. За це він був нагороджений комуністичною партією цінним подарунком, путівкою до санаторію, а також орденом Червоної армії. Однак, за сталінським планом, виконавців його наказів теж карали й знищували, щоб ніхто потім не міг вказати прямо на нього. Тож у 1939 році капітан Матвєєв був засуджений до 10 років таборів за «перевищення службових повноважень», але з початком Другої світової війни його було звільнено від покарання.
Таких злочинців, як Матвєєв, мав би судити міжнародний суд, бо скоєне ними – це злочин проти людяності. Поряд із капітаном НКВС – як головний обвинувачений – мав би бути Сталін.
Розстрільні дні Сандармоху мають бути жалобними в Україні
Про трагедію Сандармоху, про розстріл соловецького етапу мають розповідати старшокласникам на уроках історії, ця трагічна сторінка української історії має бути викладена у підручниках для шкіл і вишів. Адже нам необхідно і знати, і пам’ятати. Пам’ятати – це означає зрозуміти й оцінити. Українці ще так мало знають про свою історію, ще менше розуміють, а ще менше належно оцінюють.
Ми повинні закарбувати у пам’яті дні з 27 жовтня по 4 листопада, як дні жалоби за загиблими українськими геніями, як дні застереження: жодна ідеологія не вартує людських життів! Міжнародна спільнота натомість має визнати Сандармох місцем га кшталт Освенціму – місцем-символом злочинів сталінського режиму, місцем-символом геноциду проти найкращих представників української нації та інших націй, які Сталін захотів переплавити у «єдиный советский народ».
«Це злочин не лише проти України, але й проти людства. Тут поховано тисячі ненаписаних творів, непоставлених п’єс, незроблених відкриттів. Безжально видерто цілі сторінки історії української та світової історії. А злочини проти людства, як відомо, не мають терміну давності», – сказав третій Президент України Віктор Ющенко (збірник «Убієнним синам України. Сандармох»).
Стефан Христенко – студент першого курсу юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Читайте більше тут:
ЗВЕРНИ УВАГУ
ВИБІР ЧИТАЧІВ
1
