Лондон – Жінки у європейській політиці та на ключових державних посадах зараз не є дивиною, але, на жаль, це не є правилом. Зараз у Європі є дві наймогутніші жінки на найвищих посадах: канцлер Німеччини Анґела Меркель, яка керує економічно найпотужнішою країною континенту, а на ще вищій посаді глави держави – британська королева Єлизавета Друга, яка сидить на троні вже 60 років.
Із меншими повноваженнями та у менших за розмірами європейських монархіях правлять також жінки: у Данії та в Нідерландах. Жінки зараз обіймають президентські посади, зокрема, у Литві та Швейцарії.
Це, безумовно, вражає, але загалом жіноче представництво на найвищих державних посадах у Європі не пропорційне кількості жінок. У парламентах західноєвропейських країн жінки становлять лише трохи більше ніж 20% депутатського складу.
Проте тенденція до збільшення представництва жінок у європейській владі позитивна, і перед у цьому процесі ведуть скандинавські країни, де показник представництва жінок у законодавчих органах перевищує 40%.
У Швеції 1990 року та у Фінляндії 2007-го жінки навіть переважали чоловіків за кількістю на міністерських посадах.
Британський виняток
Маргарет Тетчер залишається, можливо, найяскравішим досі прикладом жінки на чолі європейського уряду. Вона очолювала кабінет міністрів 11 років.
Проте Тетчер залишається яскравим винятком радше ніж початком правила у британській політиці.
Чинного прем’єр-міністра Дейвіда Камерона гостро критикують, зокрема, і за погане представництво жінок в його уряді.
Рейчел Джонсон, редактор журналу The Lady, нещодавно на адресу Камерона сказала: «У моїх читачів складається враження, що урядовою коаліцією заправляють лише хлопці-консерватори у костюмах, і діють вони також в інтересах хлопців-консерваторів у костюмах. Усіх нас (жінок) представляє лише одна Тереза Мей (жінка-міністр)».
Рейчел Джонсон також наголошує, що є прихильницею Маргарет Тетчер і принципу, що ніякої жіночості чи чоловічості у політиці не потрібно.
«Жінки не є якось групою зі спеціальними інтересами. Це також не якась спілка. Жінок хвилює те, що хвилює усіх нас. Тому контрпродуктивно і принизливо говорити про спеціальні жіночі теми на порядку денному. Жінок турбує соціальна допомога, питання догляду за дітьми, як суспільство дбає за осіб похилого віку. Якщо консерватори й коаліційний уряд не зрозуміють цього, то побачать, що жінки відвертаються від них якраз тоді, коли підтримка жінок потрібна їм найбільше», – каже Рейчел Джонсон.
До речі, вона – сестра лондонського мера Бориса Джонсона, якого дехто пророкує на посаду прем’єр-міністра у майбутньому.
Може виникнути запитання: чому її брата, а не її? Чому навіть у такому суспільстві, як британське, де вже багато років наголос роблять на рівноправності та неприпустимості дискримінації за жодною ознакою, жінки досі не представлені у владі відповідно до своєї частки у суспільстві?
На це запитання є відповіді, але їх надто багато, щоб вивести якусь одну коротку, якою можна б було завершити цю статтю.
Із меншими повноваженнями та у менших за розмірами європейських монархіях правлять також жінки: у Данії та в Нідерландах. Жінки зараз обіймають президентські посади, зокрема, у Литві та Швейцарії.
Це, безумовно, вражає, але загалом жіноче представництво на найвищих державних посадах у Європі не пропорційне кількості жінок. У парламентах західноєвропейських країн жінки становлять лише трохи більше ніж 20% депутатського складу.
Проте тенденція до збільшення представництва жінок у європейській владі позитивна, і перед у цьому процесі ведуть скандинавські країни, де показник представництва жінок у законодавчих органах перевищує 40%.
У Швеції 1990 року та у Фінляндії 2007-го жінки навіть переважали чоловіків за кількістю на міністерських посадах.
Британський виняток
Маргарет Тетчер залишається, можливо, найяскравішим досі прикладом жінки на чолі європейського уряду. Вона очолювала кабінет міністрів 11 років.
Проте Тетчер залишається яскравим винятком радше ніж початком правила у британській політиці.
Чинного прем’єр-міністра Дейвіда Камерона гостро критикують, зокрема, і за погане представництво жінок в його уряді.
Рейчел Джонсон, редактор журналу The Lady, нещодавно на адресу Камерона сказала: «У моїх читачів складається враження, що урядовою коаліцією заправляють лише хлопці-консерватори у костюмах, і діють вони також в інтересах хлопців-консерваторів у костюмах. Усіх нас (жінок) представляє лише одна Тереза Мей (жінка-міністр)».
Рейчел Джонсон також наголошує, що є прихильницею Маргарет Тетчер і принципу, що ніякої жіночості чи чоловічості у політиці не потрібно.
«Жінки не є якось групою зі спеціальними інтересами. Це також не якась спілка. Жінок хвилює те, що хвилює усіх нас. Тому контрпродуктивно і принизливо говорити про спеціальні жіночі теми на порядку денному. Жінок турбує соціальна допомога, питання догляду за дітьми, як суспільство дбає за осіб похилого віку. Якщо консерватори й коаліційний уряд не зрозуміють цього, то побачать, що жінки відвертаються від них якраз тоді, коли підтримка жінок потрібна їм найбільше», – каже Рейчел Джонсон.
До речі, вона – сестра лондонського мера Бориса Джонсона, якого дехто пророкує на посаду прем’єр-міністра у майбутньому.
Може виникнути запитання: чому її брата, а не її? Чому навіть у такому суспільстві, як британське, де вже багато років наголос роблять на рівноправності та неприпустимості дискримінації за жодною ознакою, жінки досі не представлені у владі відповідно до своєї частки у суспільстві?
На це запитання є відповіді, але їх надто багато, щоб вивести якусь одну коротку, якою можна б було завершити цю статтю.
