Освіта в Великій Британії серйозна і глибока, бо має багатосотлітні традиції, але і в Україні є цілком добрі, західного стилю виші, запевняє людина, яка знає освіту в обох країнах із власного досвіду – журналіст і письменник із Лондона Катерина Хінкулова. Вона свого часу закінчила магістратуру Лондонської школи економіки, а перед тим училася в Києво-Могилянській академії.
– Чому чимало британських університетів серед перших у світових рейтингах, чим вони такі привабливі для іноземців?
– Справа в тому, що британська освіта для цієї країни є чимсь на зразок своєрідного бренду, тим, чим Велика Британія знана в усьому світі, так само, як монархія, червоні автобуси чи червоні поштові скриньки. Це те, що історично добре відомо, відомо, що вона високої якості і, незважаючи на те, що вона досить дорого коштує, багато людей, іноземців зокрема, та й самих британців, вважає, що краще за цей бренд, за цей «товар» заплатити і що він вартий того, щоб на нього витратити гроші.
Так склалося історично – як хтось колись питав, чому у Британії така гарна зелена трава, а відповідь була, що її треба вирощувати п’ятсот років. Так само і з багатьма університетами: очевидно, що такі університети, як Оксфорд або Кембридж або деякі з коледжів Лондонського університету, дуже старовинні – не всі університети такі старовинні, але сам той факт, що традиції вищої освіти багато століть, майже тисячоліття, додає до цієї привабливості, історичності, традиційності.
І вона справді якісна, тому що люди можуть потім, по-перше, вийти з реальними знаннями – не завжди, але в основному виходять із реальними знаннями. Якщо «гарний» диплом, це значить, що людина справді важко попрацювала, щоб отримати такий диплом, гарні оцінки. І потім, відповідно, ринкова вартість такого диплому набагато вища, ніж диплому, який людина отримала б в іншій країні.
– Ви вчилися в Лондонській школі економіки – як би Ви з власного досвіду оцінили якість навчання, стиль навчання у Британії?
– Я вчилася в магістратурі, це другий ступінь освіти. Лондонська школа економіки – це теж бренд сам по собі, тому що для людей, які хочуть вивчати економіку, політику, бухгалтерську справу, фінанси, міжнародне право, це дуже престижний виш, і людям, які туди потрапляють і потім виходять звідти з «гарним» дипломом, потім набагато легше знайти якесь гарне, привабливе і прибуткове місце роботи.
Сам стиль навчання – значною мірою воно схоже на те, яку освіту я особисто отримувала в Україні перед тим, а саме в Києво-Могилянській академії, виші, який намагався ґрунтувати свій стиль навчання і, точніше, стиль викладання на західних взірцях, на британських і американських передусім. У принципі, було дуже багато спільного, багато було мені знайомого.
Але що однозначно було і в Києво-Могилянській академії, а в Лондонській школі економіки навіть більше, – це те, що, звичайно, треба було дуже багато працювати. Тобто треба було готуватися до семінарів, писати есе, а це не просто якісь реферати, відписки, які можна було б робити з інтернету методом «copy-paste» і це б проходило – ні, це все дуже серйозно сприймалося, дуже серйозно перевірялося і, відповідно, дуже суворо, я б сказала, оцінювалося.
Із одного боку, студентам інколи важко через це проходити, але, з іншого боку, це означає, що ти готовий до більш критичного ставлення до своєї роботи, що допомагає потім у майбутньому в житті, а також це означає, що якщо твоя робота добре оцінена, то, значить, вона відповідає певному рівневі.
Тобто цей виш відповідає отій своїй репутації. Я не була розчарована.
– А чи багато серед іноземців у британських університетах українців? Як це Ви відчули?
– Я сама вчилася десять чи, може, навіть більше років тому, але я підтримую у Британії зв’язки і з випускниками Академії, і з іншими молодими чи молодшими за мене українцями, і, в принципі, їх достатньо багато і з часом стає все більше. Це пов’язане з тим, що, можливо, у чиїхось батьків стає більше грошей; я думаю, що й самі студенти стають більш натренованими в тому, щоб знаходити джерела фінансування для того, щоб їхати вчитися за кордоном. Також тепер краще вчать англійську мову, знову ж таки, через інтернет їм легше знаходити якісь університети, знаходити якісь варіанти, дізнаватися, що саме потрібно, які вимоги.
Так, таке враження, що їх дедалі більше, що тепер це вже не обмежується тільки відомими оцими от брендовими університетами, відомими в усьому світі, а багато є і в менших, менш відомих університетах, але також цілком поважних і цілком достойних місць, де можна отримувати освіту. І українців поступово стає дедалі більше.
Їх, звичайно, не так багато, як росіян, яких дуже багато. Але, я думаю, це просто пов’язано з тим, що і Росія більша країна, і заможніших людей там, напевно, набагато більше, ніж в Україні. Але з часом (українців) стає більше, безумовно.
– Чому чимало британських університетів серед перших у світових рейтингах, чим вони такі привабливі для іноземців?
Британська освіта для цієї країни є чимсь на зразок своєрідного бренду, тим, чим Велика Британія знана в усьому світі, так само, як монархія, червоні автобуси чи червоні поштові скриньки, багато людей вважає, що краще за цей бренд, за цей «товар» заплатити і що він вартий того, щоб на нього витратити гроші
– Справа в тому, що британська освіта для цієї країни є чимсь на зразок своєрідного бренду, тим, чим Велика Британія знана в усьому світі, так само, як монархія, червоні автобуси чи червоні поштові скриньки. Це те, що історично добре відомо, відомо, що вона високої якості і, незважаючи на те, що вона досить дорого коштує, багато людей, іноземців зокрема, та й самих британців, вважає, що краще за цей бренд, за цей «товар» заплатити і що він вартий того, щоб на нього витратити гроші.
Так склалося історично – як хтось колись питав, чому у Британії така гарна зелена трава, а відповідь була, що її треба вирощувати п’ятсот років. Так само і з багатьма університетами: очевидно, що такі університети, як Оксфорд або Кембридж або деякі з коледжів Лондонського університету, дуже старовинні – не всі університети такі старовинні, але сам той факт, що традиції вищої освіти багато століть, майже тисячоліття, додає до цієї привабливості, історичності, традиційності.
І вона справді якісна, тому що люди можуть потім, по-перше, вийти з реальними знаннями – не завжди, але в основному виходять із реальними знаннями. Якщо «гарний» диплом, це значить, що людина справді важко попрацювала, щоб отримати такий диплом, гарні оцінки. І потім, відповідно, ринкова вартість такого диплому набагато вища, ніж диплому, який людина отримала б в іншій країні.
– Ви вчилися в Лондонській школі економіки – як би Ви з власного досвіду оцінили якість навчання, стиль навчання у Британії?
– Я вчилася в магістратурі, це другий ступінь освіти. Лондонська школа економіки – це теж бренд сам по собі, тому що для людей, які хочуть вивчати економіку, політику, бухгалтерську справу, фінанси, міжнародне право, це дуже престижний виш, і людям, які туди потрапляють і потім виходять звідти з «гарним» дипломом, потім набагато легше знайти якесь гарне, привабливе і прибуткове місце роботи.
Сам стиль навчання – значною мірою воно схоже на те, яку освіту я особисто отримувала в Україні перед тим, а саме в Києво-Могилянській академії, виші, який намагався ґрунтувати свій стиль навчання і, точніше, стиль викладання на західних взірцях, на британських і американських передусім. У принципі, було дуже багато спільного, багато було мені знайомого.
Звичайно, треба було дуже багато працювати. Все дуже серйозно сприймалося, дуже серйозно перевірялося і дуже суворо оцінювалося
Але що однозначно було і в Києво-Могилянській академії, а в Лондонській школі економіки навіть більше, – це те, що, звичайно, треба було дуже багато працювати. Тобто треба було готуватися до семінарів, писати есе, а це не просто якісь реферати, відписки, які можна було б робити з інтернету методом «copy-paste» і це б проходило – ні, це все дуже серйозно сприймалося, дуже серйозно перевірялося і, відповідно, дуже суворо, я б сказала, оцінювалося.
Із одного боку, студентам інколи важко через це проходити, але, з іншого боку, це означає, що ти готовий до більш критичного ставлення до своєї роботи, що допомагає потім у майбутньому в житті, а також це означає, що якщо твоя робота добре оцінена, то, значить, вона відповідає певному рівневі.
Тобто цей виш відповідає отій своїй репутації. Я не була розчарована.
– А чи багато серед іноземців у британських університетах українців? Як це Ви відчули?
– Я сама вчилася десять чи, може, навіть більше років тому, але я підтримую у Британії зв’язки і з випускниками Академії, і з іншими молодими чи молодшими за мене українцями, і, в принципі, їх достатньо багато і з часом стає все більше. Це пов’язане з тим, що, можливо, у чиїхось батьків стає більше грошей; я думаю, що й самі студенти стають більш натренованими в тому, щоб знаходити джерела фінансування для того, щоб їхати вчитися за кордоном. Також тепер краще вчать англійську мову, знову ж таки, через інтернет їм легше знаходити якісь університети, знаходити якісь варіанти, дізнаватися, що саме потрібно, які вимоги.
Так, таке враження, що їх дедалі більше, що тепер це вже не обмежується тільки відомими оцими от брендовими університетами, відомими в усьому світі, а багато є і в менших, менш відомих університетах, але також цілком поважних і цілком достойних місць, де можна отримувати освіту. І українців поступово стає дедалі більше.
Їх, звичайно, не так багато, як росіян, яких дуже багато. Але, я думаю, це просто пов’язано з тим, що і Росія більша країна, і заможніших людей там, напевно, набагато більше, ніж в Україні. Але з часом (українців) стає більше, безумовно.
