Івано-Франківськ – Дух лемківського Різдва відтворила лемківська спільнота Івано-Франківська. Нащадки тих, кого понад 60 років тому насильно переселили з етнічних українських земель, частували стравами за давніми рецептами. Це не перша така лемківська зустріч, і 2012-ий може стати на Прикарпатті роком лемківської культури.
«Сніг скрипить під ногами. Щипле душу Вилия. Ходжу по подвірци од краю до краю, і так якос ми легко, якбим до іншого світа вишов, якби ся ниська вродив».
Оповідання Петра Мурянки, вірші Богдана-Ігоря Антонича, наукові розвідки Марії Горбаль використала при підготовці вечора Анна Кирпан. Вона видає невеликий лемківський часопис «Дротар», тож попросила інших доповнити розповідь власними спогадами. У лемків Різдво завжди було родинним святом, наповненим глибоким релігійним змістом. Люди гір консервативніші, хоча відколи лемки змушені їздити по заробітках, а особливо коли їх виселили з рідних земель, деякі традиції забуваються, каже Анна Кирпан.
«Гуцули де жили, там живуть. А лемки були переселені, і їхні традиції значною мірою втрачені. Лемки, коли приїхали тут, були депортовані на Радянську Україну, то подивилися, що тут Різдво ніби таке, але ніби інакше», – розповідає Анна Кирпан.
Лемківський гурт на фестивалі «Дзвони Лемківщини»
Призабуті, але не загублені традиції
Навіть Святвечір має у лемків свою назву – Вилия.
Марія Горбаль зі Львова від багатьох людей збирала лемківські різдвяні традиції. Приміром, з давніх часів був звичай ритуального очищення. Родиною йшли до ріки і вмивалися крижаною водою. Але чистими мали бути не лише ззовні, а «перебувати в гармонії». Мусили віддати позичену річ, дотримати слова, якщо комусь щось обіцяв.
У деяких лемківських селах було ритуальне викрешування вогню, годування худоби, «стукання» до бджіл.
А починалася Вилия зі внесення до хати дідуха – першого снопа урожаю, який жали влітку, колядуючи. Розтрясали сіно, господар усіх вітав. І вже тоді сідали до столу, де було 12 пісних страв. Поки вечеря не закінчиться, ніхто не мав права встати.
На одному з лемківських фестивалів: молода лемкиня готує пироги
Крачун, бандурки, киселиця, бобальки – все пісне й смачне
Традиційні страви до святвечірнього столу готує Анастасія Адамчак, родина якої переселена з-під Кросна у Польщі. Визнає, що мало хто готує за старими рецептами, тому охоче ними ділиться.
«Картопля – в нас казали «бандурки», варені в мундирі, почищені, обсмажені разом з цибулею. Пампухи обов’язково мали бути (в основному з повидлом). З сиром – це вже не пісна їда. Обов’язково мали бути гриби, бо Карпати – це гори, ліси. А головне – пироги з квашеною капустою. Капуста, пшениця, гриби – це було в усіх», – показує і пригощає Анастасія Адамчак.
Лемківські господині приготували також ритуальний хліб – крачун, киселицю – вівсяний напій до картоплі (чи пак бандурки), квасолю з капустою, горох, узвар.
А Олесю Скибу 86-річна мама, родом з Горлицького повіту з-під Кракова, навчила ворожити на бобальках: «Це нині можна сказати палюшки. Але їх у Святвечір обов’язково давали домашнім тваринкам. На кожну бобальку мали задумку і мрію, особливо дівчата. І якщо її бобальку з’їла тваринка, вони страшенно тішилися».
«Днески маме своє пам'ятати»
Чимало лемківських традицій забулося, загубилося, – каже Анна Кирпан. Тому і проводять такі зустрічі, щоб їх відродити. Будують в Івано-Франківську лемківську церкву. Їздять на лемківські фестивалі в Україні та Польщі.
«Самі люди хочуть щось робити і роблять. Тут нема якоїсь компартії, яка всім вказує. Ми хочемо плекати свою рідну культуру, то ми, кожен з нас, можемо щось зробити», – переконана Анна Кирпан.
Є й такі, хто ще не забув лемківську говірку: «Ми днески перенеслися, ми днески є вдома, в рідних горах, там, на Лемківщині. Лемки розшмарени по цілій земській кулі. Але приходить час, же ми маме своє пам’ятати, одродити».
«А ми, браття-лемки, Будме Йому милі, Низький поклін і молитву Несме Йму к офірі».
(Лемківська колядка).
Радіо Свобода співпрацюю з 2007 року. Власкор по Івано-Франківській області. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка.
