Лише від початку року на Рівненщині виявлені ще 34 сім’ї, де до дітей застосовували насильство. І хоча статистика засвідчує, що народжуваність в області збільшилася, а покинутих і недоглянутих дітей поменшало, – здебільшого, це результат своєчасного виявлення і розселення соціально незахищених дітлахів по прийомних родинах. Звісно, туди потрапляють не всі. І якщо маленьких дітлахів з охотою всиновлюють, то старші нерідко шукають порятунку самі. Як-от хлопчина із Дубенського району, який сам прийшов до Рівненського притулку для неповнолітніх. Одного разу він уже потрапив до притулку, і коли знову стало сутужно, прийшов сюди сам. Каже, відчував, що у прихистку не відмовлять. «Тут помили, їсти дали. Але я тут до 9 числа, бо маю їхати до Полтави з дубенською командою на футбольні змагання. Батько хотів мене забрати, але я не погодився», – розповідає Олесь.
Затишок у тимчасовому домі
Їх збирають по горищах і теплотрасах, вокзалах і в інтернет-клубах. У декого одразу ж знаходяться рідні. Але для багатьох мешканців притулку чужі люди часто є ближчими, ніж рідня – лише тому, що поважають особистість і права дитини.
Як розповіла вихователь-методист Рівненського обласного притулку для неповнолітніх Галина Панасюк, установа розрахована на 50 дітей, хоча нині налічує лише 20 вихованців. Але діти набагато складніші, ніж, скажімо, 10 років тому. Часто вже в притулку психолог виявляє алкогольну або наркозалежність, і все частіше – комп’ютероманію та залежність від ігрових автоматів. За максимальних три місяці перебування тут має бути зроблена психокорекція та підготовлені рекомендації щодо подальшої долі дитини.
Максимальний термін перебування тут 3 місяці. Начальник служби облдержадміністрації у справах дітей Віктор Марчук вважає, що то замало, щоб вивчити дитину і визначити її статус на найближчі роки. Тому наполягає на реорганізації притулку з метою створення тут центру. Чиновник каже, це один з напрямків, визначених «зверху». Тим часом працівники притулку вважають, що його реформування поставить хрест на зусиллях зі встановлення довіри маленьких громадян до цієї установи, а ще змусить їх шукати роботу.
«Найпроблемніші» – найкращі?
У 19-и інтернатних закладах Рівненщини виховуються 2600 дітей. Парадоксально, але «найпроблемнішими» установами виявились найкращі. Скажімо, школа на території Олександрійського інтернату, на території якого розташоване ще й дитяче містечко сімейного типу, нині завантажена лише на п’яту частину. У школі на 300 місць навчаються трохи більше півсотні дітей. Тим часом вихователі з будинків сімейного типу, маючи можливість навчати своїх вихованців за сотню метрів від житла, возять 45 малюків до перенавантаженої загальноосвітньої школи в селищі Олександрія. І це тоді, як побутові умови й освітні послуги в школі-інтернаті відповідають європейським стандартам. У результаті кошти, витрачені на одну дитину – вихованця Олександрійської школи-інтернату, ушестеро переважають ті, що йдуть, скажімо, на обласний ліцей-інтернат гуманітарного профілю.
Як з’ясувалося, селянам пропонували перевести частину школярів зі старої Олександрійської школи до чудового приміщення школи-інтернату, щоб навчати їх там разом з інтернатними дітьми. Та на заваді став психологічний фактор: батьки бояться, що їхні діти потраплять «під поганий вплив». Працівники школи-інтернату припускають, що хтось міг нав’язати їм подібні думки.
Думки про закриття школи-інтернату в Олександрії час від час матеріалізуються, розповідає заступник голови обласної ради Михайло Кривко. «Я був головою адміністрації і отримував листи з обласного управління в справах дітей, яке писало про те, що ми не направляємо вже сюди дітей. Далі була колотнеча навколо цього закладу, і вона триває сьогодні», – каже Михайло Кривко. Але про реорганізацію Олександрійського інтернату, де вперше в Україні не лише реабілітовують, а й навчають дітей, не може бути мови, уточнює він. Тому вперше за роки Незалежності обласні депутати створять довгострокову комплексну обласну програму соціального захисту дітей. Для того, щоб реформування установ і зміна законодавства не відбивалася на дитячих долях.
Затишок у тимчасовому домі
Їх збирають по горищах і теплотрасах, вокзалах і в інтернет-клубах. У декого одразу ж знаходяться рідні. Але для багатьох мешканців притулку чужі люди часто є ближчими, ніж рідня – лише тому, що поважають особистість і права дитини.
Як розповіла вихователь-методист Рівненського обласного притулку для неповнолітніх Галина Панасюк, установа розрахована на 50 дітей, хоча нині налічує лише 20 вихованців. Але діти набагато складніші, ніж, скажімо, 10 років тому. Часто вже в притулку психолог виявляє алкогольну або наркозалежність, і все частіше – комп’ютероманію та залежність від ігрових автоматів. За максимальних три місяці перебування тут має бути зроблена психокорекція та підготовлені рекомендації щодо подальшої долі дитини.
Максимальний термін перебування тут 3 місяці. Начальник служби облдержадміністрації у справах дітей Віктор Марчук вважає, що то замало, щоб вивчити дитину і визначити її статус на найближчі роки. Тому наполягає на реорганізації притулку з метою створення тут центру. Чиновник каже, це один з напрямків, визначених «зверху». Тим часом працівники притулку вважають, що його реформування поставить хрест на зусиллях зі встановлення довіри маленьких громадян до цієї установи, а ще змусить їх шукати роботу.
«Найпроблемніші» – найкращі?
У 19-и інтернатних закладах Рівненщини виховуються 2600 дітей. Парадоксально, але «найпроблемнішими» установами виявились найкращі. Скажімо, школа на території Олександрійського інтернату, на території якого розташоване ще й дитяче містечко сімейного типу, нині завантажена лише на п’яту частину. У школі на 300 місць навчаються трохи більше півсотні дітей. Тим часом вихователі з будинків сімейного типу, маючи можливість навчати своїх вихованців за сотню метрів від житла, возять 45 малюків до перенавантаженої загальноосвітньої школи в селищі Олександрія. І це тоді, як побутові умови й освітні послуги в школі-інтернаті відповідають європейським стандартам. У результаті кошти, витрачені на одну дитину – вихованця Олександрійської школи-інтернату, ушестеро переважають ті, що йдуть, скажімо, на обласний ліцей-інтернат гуманітарного профілю.
Як з’ясувалося, селянам пропонували перевести частину школярів зі старої Олександрійської школи до чудового приміщення школи-інтернату, щоб навчати їх там разом з інтернатними дітьми. Та на заваді став психологічний фактор: батьки бояться, що їхні діти потраплять «під поганий вплив». Працівники школи-інтернату припускають, що хтось міг нав’язати їм подібні думки.
Думки про закриття школи-інтернату в Олександрії час від час матеріалізуються, розповідає заступник голови обласної ради Михайло Кривко. «Я був головою адміністрації і отримував листи з обласного управління в справах дітей, яке писало про те, що ми не направляємо вже сюди дітей. Далі була колотнеча навколо цього закладу, і вона триває сьогодні», – каже Михайло Кривко. Але про реорганізацію Олександрійського інтернату, де вперше в Україні не лише реабілітовують, а й навчають дітей, не може бути мови, уточнює він. Тому вперше за роки Незалежності обласні депутати створять довгострокову комплексну обласну програму соціального захисту дітей. Для того, щоб реформування установ і зміна законодавства не відбивалася на дитячих долях.
