Кілька днів тому Ірина Штогрін у своєму блозі на Радіо Свобода згадала про мій пост у ЖЖ з приводу народження дівчинки в Івате, префектурі, яка безпосередньо постраждала після землетрусу та цунамі. Пізніше телебачення теж показало кількох немовлят, народжених через кілька днів після катастрофи. Один із коментарів до цього посту був доволі критичний: мовляв, що це за новина, діти народжувалися і народжуються і до, і після землетрусу.
Для японських журналістів ця новина була не менш важливою, ніж новини з постраждалих регіонів або з АЕС у Фукусіма, де досі триває кропітка робота співробітників станції, пожежників, поліції та солдат із Сил самооборони. Не менш важливою, бо японські журналісти знають: для якомога швидшого відновлення після такого, небаченого досі в масштабах Японії лиха, одних кадрів із землетрусом, цунамі та пошкодженими або знищеними містечками та селами не досить. Суцільний потік негативної інформації не налаштує людину на позитив, на те, що треба працювати і відновлювати країну після того, що сталося.
На своє щастя, я зовсім не слідкую за тим, як тема землетрусу та цунамі висвітлювалася в українських ЗМІ. Перебуваючи в Японії, інформацію з України, і то дуже дозовану, отримую від мами або від знайомих, і найперше, що спадає на думку з цього приводу – це повсюдний синдром «вулиць Старгорода», як я його називаю. У Ільфа та Петрова у «12 стільцях» є момент, де вони дуже вдало, на мою думку, описують журналістські штампи. У місті Старгороді відбувається парад, і двоє журналістів, різні за віком, уподобаннями та характерами, синхронно пишуть у своїх записниках: «Цього дня вулиці Старгорода стали ніби трохи ширшими».
Нічого вам не нагадує? «Другий Чорнобиль!», «Третя Хіросіма!», «Четверте Нагасакі!», «Полиці японських магазинів порожні! Японці розмітають маски, батарейки та ліхтарики!», «Жителі Токіо бояться виходити на вулицю!», «Європейські країни масово евакуюють своїх громадян!», «Рівень радіації на більшості території країни перевищує усі можливі норми!», «Український уряд надсилає до Японії літак, щоб евакуювати своїх громадян!». Одним словом, караул і куди ж це світ котиться.
Якщо задуматися, то ЗМІ, які в такий спосіб подають інформацію, частково мають рацію. Так, цей землетрус і цунамі після нього дійсно одні з найсильніших в історії людства. Так, ситуація на АЕС досі залишається тривожною. АЛЕ, чомусь мало хто наголошує на тому, що дивом є уже той факт, що будівлі реакторів вціліли після таких руйнівних катаклізмів. Мало хто пише про те, що Фукусіма МОЖЕ стати другим Чорнобилем, але на теперішній момент не стала. І, вірю в це, не стане. Полиці японських магазинів дійсно порожні в ОКРЕМИХ регіонах країни, в першу чергу завдяки паніці, яка поширилася серед населення після повідомлень окремих ЗМІ. (У Кіото єдина зміна – це обмеження на продаж питної води в одні руки у кількох магазинах і те, що стало складно знайти батарейки.) Японці дійсно розмітають маски, але спричинено це і тим, що саме навесні у повітрі у великій кількості літає пилок криптомерій та інших дерев, на який у них алергія.
У Токіо є і такі жителі, переважно іноземці, які дійсно бояться виходити на вулиці. Кілька європейських країн таки евакуюють своїх громадян, і це є природнім, бо це мінімальний захід безпеки з боку урядів у такій ситуації. Рівень радіації перевищує норми на території станції зараз внаслідок вибухів водню, і перевищував ОДНОМОМЕНТНО в Токіо і кількох сусідніх префектурах кілька днів тому. Сьогодні він був у нормі.
Про літак від українського уряду маю сказати окремо. Я особисто не збираюся евакуюватися, оскільки не бачу для цього поважних причин. Але водночас я розумію, що із понад 1500 українських громадян у Японії є й такі, які мають відмінну від мене думку. Я поважаю їхнє бажання захистити себе і свої родини від МОЖЛИВОЇ небезпеки, але водночас мені не дуже зрозуміло, на яких підставах вибиратимуть тих, кого евакуювати в першу чергу, а кого потім. Ясно, що спочатку додому полетять діти і вагітні жінки, а як відбір проходитиме після цього?
Японія згуртована як ніколи і від того ще більш японська
Ще кілька моментів. У багатьох світових (і, певно, українських) ЗМІ журналісти захоплюються тим, що на постраждалих територіях відсутні мародерство та інші подібні прояви «справжньої» людської натури, як це було на Гаїті чи в США, наприклад. Японці дуже радіють із такої оцінки, яку їм дає світ, але водночас їм (і, чесно кажучи, мені) і трохи дивно: а хіба може бути якось по-іншому? Хіба людина людині не друг? Хіба не спільні злагоджені дії – шлях до якомога швидшого відновлення країни в такій ситуації? Якщо західні ЗМІ дивуються із відсутності мародерства в Японії, то мені залишається тільки дивуватися зі схиблених і спотворених стандартів людяності і взаємопідтримки у тому ж західному світі. Але, можливо, я просто вже занадто японізувався.
Не знаю, чи висвітлювалося це в українських ЗМІ, але сьогодні представник банку «Мідзухо» заявив, що банкомати їхньої мережі мали певні несправності через те, що на рахунки допомоги постраждалим, які розташовані у відділеннях у Токіо, постійно перераховують гроші з усієї країни. Представник «Токіо Денрьоку», енергетичної компанії, яка закликала співгромадян до економії електроенергії, заявив про те, що завдяки зусиллям громадськості планові відключення електроенергії, можливо, будуть непотрібні. Тобто зусилля мільйонів людей, спрямовані на економію, майже компенсували зупинку АЕС та кількох теплових станцій, які давали значну частину електроенергії. Спробуйте уявити це в країні, де центральне опалення є тільки на Хокайдо, найпівнічнішому острові, і де в останні кілька днів панують холодні зимові повітряні маси.
Я не хочу, щоб мене неправильно зрозуміли. Так, події в Японії треба висвітлювати, бо, як писав згадуваний в епіграфі роману Хемінгуея «По кому подзвін» Джон Донн, «...із смертю кожної людини малію і я, бо я єдиний з усім людством, і тому ніколи не питай, по кому подзвін – він по тобі». Так, зараз тут відбувається багато речей, які українцям можуть видатися просто жахливими – взяти хоча б ті ж підземні поштовхи, які й досі тривають. Але, я за те, щоб інформація подавалася об’єктивно, з викладом кількох точок зору на одну і ту саму подію або поясненням кількох її причин. Я за те, щоб Японію не показували «одновекторно», а зображали такою, якою вона є насправді – згуртованою як ніколи в часи страшних катаклізмів і від того ще більш японською.
Бо це потрібно японцям. Але ще більше це потрібно українцям – тим, які живуть зараз тут, у Японії, і тим, які слідкують за перебігом подій удома.
Тимур Сандрович – студент Кіотського університету
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Для японських журналістів ця новина була не менш важливою, ніж новини з постраждалих регіонів або з АЕС у Фукусіма, де досі триває кропітка робота співробітників станції, пожежників, поліції та солдат із Сил самооборони. Не менш важливою, бо японські журналісти знають: для якомога швидшого відновлення після такого, небаченого досі в масштабах Японії лиха, одних кадрів із землетрусом, цунамі та пошкодженими або знищеними містечками та селами не досить. Суцільний потік негативної інформації не налаштує людину на позитив, на те, що треба працювати і відновлювати країну після того, що сталося.
На своє щастя, я зовсім не слідкую за тим, як тема землетрусу та цунамі висвітлювалася в українських ЗМІ. Перебуваючи в Японії, інформацію з України, і то дуже дозовану, отримую від мами або від знайомих, і найперше, що спадає на думку з цього приводу – це повсюдний синдром «вулиць Старгорода», як я його називаю. У Ільфа та Петрова у «12 стільцях» є момент, де вони дуже вдало, на мою думку, описують журналістські штампи. У місті Старгороді відбувається парад, і двоє журналістів, різні за віком, уподобаннями та характерами, синхронно пишуть у своїх записниках: «Цього дня вулиці Старгорода стали ніби трохи ширшими».
Нічого вам не нагадує? «Другий Чорнобиль!», «Третя Хіросіма!», «Четверте Нагасакі!», «Полиці японських магазинів порожні! Японці розмітають маски, батарейки та ліхтарики!», «Жителі Токіо бояться виходити на вулицю!», «Європейські країни масово евакуюють своїх громадян!», «Рівень радіації на більшості території країни перевищує усі можливі норми!», «Український уряд надсилає до Японії літак, щоб евакуювати своїх громадян!». Одним словом, караул і куди ж це світ котиться.
Якщо задуматися, то ЗМІ, які в такий спосіб подають інформацію, частково мають рацію. Так, цей землетрус і цунамі після нього дійсно одні з найсильніших в історії людства. Так, ситуація на АЕС досі залишається тривожною. АЛЕ, чомусь мало хто наголошує на тому, що дивом є уже той факт, що будівлі реакторів вціліли після таких руйнівних катаклізмів. Мало хто пише про те, що Фукусіма МОЖЕ стати другим Чорнобилем, але на теперішній момент не стала. І, вірю в це, не стане. Полиці японських магазинів дійсно порожні в ОКРЕМИХ регіонах країни, в першу чергу завдяки паніці, яка поширилася серед населення після повідомлень окремих ЗМІ. (У Кіото єдина зміна – це обмеження на продаж питної води в одні руки у кількох магазинах і те, що стало складно знайти батарейки.) Японці дійсно розмітають маски, але спричинено це і тим, що саме навесні у повітрі у великій кількості літає пилок криптомерій та інших дерев, на який у них алергія.
У Токіо є і такі жителі, переважно іноземці, які дійсно бояться виходити на вулиці. Кілька європейських країн таки евакуюють своїх громадян, і це є природнім, бо це мінімальний захід безпеки з боку урядів у такій ситуації. Рівень радіації перевищує норми на території станції зараз внаслідок вибухів водню, і перевищував ОДНОМОМЕНТНО в Токіо і кількох сусідніх префектурах кілька днів тому. Сьогодні він був у нормі.
Про літак від українського уряду маю сказати окремо. Я особисто не збираюся евакуюватися, оскільки не бачу для цього поважних причин. Але водночас я розумію, що із понад 1500 українських громадян у Японії є й такі, які мають відмінну від мене думку. Я поважаю їхнє бажання захистити себе і свої родини від МОЖЛИВОЇ небезпеки, але водночас мені не дуже зрозуміло, на яких підставах вибиратимуть тих, кого евакуювати в першу чергу, а кого потім. Ясно, що спочатку додому полетять діти і вагітні жінки, а як відбір проходитиме після цього?
Японія згуртована як ніколи і від того ще більш японська
Ще кілька моментів. У багатьох світових (і, певно, українських) ЗМІ журналісти захоплюються тим, що на постраждалих територіях відсутні мародерство та інші подібні прояви «справжньої» людської натури, як це було на Гаїті чи в США, наприклад. Японці дуже радіють із такої оцінки, яку їм дає світ, але водночас їм (і, чесно кажучи, мені) і трохи дивно: а хіба може бути якось по-іншому? Хіба людина людині не друг? Хіба не спільні злагоджені дії – шлях до якомога швидшого відновлення країни в такій ситуації? Якщо західні ЗМІ дивуються із відсутності мародерства в Японії, то мені залишається тільки дивуватися зі схиблених і спотворених стандартів людяності і взаємопідтримки у тому ж західному світі. Але, можливо, я просто вже занадто японізувався.
Не знаю, чи висвітлювалося це в українських ЗМІ, але сьогодні представник банку «Мідзухо» заявив, що банкомати їхньої мережі мали певні несправності через те, що на рахунки допомоги постраждалим, які розташовані у відділеннях у Токіо, постійно перераховують гроші з усієї країни. Представник «Токіо Денрьоку», енергетичної компанії, яка закликала співгромадян до економії електроенергії, заявив про те, що завдяки зусиллям громадськості планові відключення електроенергії, можливо, будуть непотрібні. Тобто зусилля мільйонів людей, спрямовані на економію, майже компенсували зупинку АЕС та кількох теплових станцій, які давали значну частину електроенергії. Спробуйте уявити це в країні, де центральне опалення є тільки на Хокайдо, найпівнічнішому острові, і де в останні кілька днів панують холодні зимові повітряні маси.
Я не хочу, щоб мене неправильно зрозуміли. Так, події в Японії треба висвітлювати, бо, як писав згадуваний в епіграфі роману Хемінгуея «По кому подзвін» Джон Донн, «...із смертю кожної людини малію і я, бо я єдиний з усім людством, і тому ніколи не питай, по кому подзвін – він по тобі». Так, зараз тут відбувається багато речей, які українцям можуть видатися просто жахливими – взяти хоча б ті ж підземні поштовхи, які й досі тривають. Але, я за те, щоб інформація подавалася об’єктивно, з викладом кількох точок зору на одну і ту саму подію або поясненням кількох її причин. Я за те, щоб Японію не показували «одновекторно», а зображали такою, якою вона є насправді – згуртованою як ніколи в часи страшних катаклізмів і від того ще більш японською.
Бо це потрібно японцям. Але ще більше це потрібно українцям – тим, які живуть зараз тут, у Японії, і тим, які слідкують за перебігом подій удома.
Тимур Сандрович – студент Кіотського університету
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
