«Не довіряйте тим, хто не вміє сміятися», – радить пан Берлусконі з притаманною йому голлівудською посмішкою. На його глибоке переконання, саме він уміє сміятися і веселити інших. Тематика жартів Берлусконі не знає меж.
Це може бути якась історія про його приватне життя чи сексуальні інтереси. «Найбільш романтичні коханці – неаполітанці, а сексуально сильніші коханці – араби. Панянко, дозвольте представитися, Мохамед Еспозіто (Еспозіто – поширене неаполітанське прізвище)».
Дуже любить італійський прем’єр порівнювати себе зі Всевишнім, і на цей випадок є окрема серія байок. «... і ось виходить сам Бог разом з Берлусконі, котрий обіймає Господа за плече. А Бог каже йому: «Сильвіо, твоя пропозиція перетворити рай на акціонерне товариство, виглядає геніальною, і вона мені дуже сподобалася. Але одного не розумію: чому я маю бути віце-прем’єром?»
Терапія від Берлусконі
Майже сотню анекдотів від Берлусконі та критичний аналіз цих оповідок зібрав у своїй книжці Сімоне Барілларі. На думку автора, за допомогою жартів цей політик керує країною, знаходить підтримку серед населення і почувається «своїм хлопцем» у колі авторитетних міжнародних лідерів.
«На моє переконання, комічний лексикон Берлусконі є фундаментальним у його політичному лексиконі. Взагалі комічність є його глибокою сутністю як особистості, так і його влади», – сказав в інтерв’ю Corriere della Sera Сімоне Барілларі.
Берлусконі використовує смішні байки з дидактичною метою, щоб привернути увагу аудиторії і розрядити напружену обстановку. Анекдот для нього як терапевтичний засіб розслабити мізки людей і вивітрити з голови переживання й проблеми, зауважує Барілларі.
«За допомогою розважальних байок Берлусконі прагне ствердити себе як рятівника нації, – пояснює далі автор книжки. – Якщо ви хочете зрозуміти Берлусконі, ніколи не треба сприймати серйозно те, що він говорить всерйоз. Натомість слід сприймати дуже серйозно те, що він говорить жартома».
Протягом 16 років Сильвіо Берлусконі змусив італійців сміятися, і їхній сміх практично поховав італійську опозицію, зазначає Сімоне Барілларі.
Король і блазень – два в одному
Опоненти і палкі противники Берлусконі називають його жарти примітивними і часто скандальними. Нещодавно, відповідаючи на критичні публікації про своє приватне життя, прем’єр привселюдно завив, що «краще любити гарних дівчат, ніж бути геєм».
Як зазначив у розмові з Радіо Свобода політичний оглядач Міссиміліано Ді Паскуале, пан Берлусконі – розумний чоловік, а як для політика-популіста його анекдоти – найкоротший шлях до порозуміння з виборцем.
«Подібні сексистські жарти дурного смаку насправді дуже чітко адресовані на італійський електорат, це те, що хоче чути народ. Адже в Італії ще дуже сильні упередження стосовно гомосексуалів. Подібні анекдоти також допомагають людям не думати про важливі проблеми і зводити усе до жарту, або як кажуть італійці, «за келихом вина домовимося», – додав оглядач Ді Паскуале.
Як підсумовує автор книжки Сімоне Барілларі, Берлусконі – єдиний у світі лідер, котрий за допомогою анекдотів створив нову форму комунікації. Аналітична збірка оповідок також демонструє, як сміх, давня зброя проти влади, став інструментом у руках тієї ж влади, а на фігуру короля, який сміється, накладається фігура блазня.
Це може бути якась історія про його приватне життя чи сексуальні інтереси. «Найбільш романтичні коханці – неаполітанці, а сексуально сильніші коханці – араби. Панянко, дозвольте представитися, Мохамед Еспозіто (Еспозіто – поширене неаполітанське прізвище)».
Дуже любить італійський прем’єр порівнювати себе зі Всевишнім, і на цей випадок є окрема серія байок. «... і ось виходить сам Бог разом з Берлусконі, котрий обіймає Господа за плече. А Бог каже йому: «Сильвіо, твоя пропозиція перетворити рай на акціонерне товариство, виглядає геніальною, і вона мені дуже сподобалася. Але одного не розумію: чому я маю бути віце-прем’єром?»
Терапія від Берлусконі
Майже сотню анекдотів від Берлусконі та критичний аналіз цих оповідок зібрав у своїй книжці Сімоне Барілларі. На думку автора, за допомогою жартів цей політик керує країною, знаходить підтримку серед населення і почувається «своїм хлопцем» у колі авторитетних міжнародних лідерів.
«На моє переконання, комічний лексикон Берлусконі є фундаментальним у його політичному лексиконі. Взагалі комічність є його глибокою сутністю як особистості, так і його влади», – сказав в інтерв’ю Corriere della Sera Сімоне Барілларі.
Берлусконі використовує смішні байки з дидактичною метою, щоб привернути увагу аудиторії і розрядити напружену обстановку. Анекдот для нього як терапевтичний засіб розслабити мізки людей і вивітрити з голови переживання й проблеми, зауважує Барілларі.
«За допомогою розважальних байок Берлусконі прагне ствердити себе як рятівника нації, – пояснює далі автор книжки. – Якщо ви хочете зрозуміти Берлусконі, ніколи не треба сприймати серйозно те, що він говорить всерйоз. Натомість слід сприймати дуже серйозно те, що він говорить жартома».
Протягом 16 років Сильвіо Берлусконі змусив італійців сміятися, і їхній сміх практично поховав італійську опозицію, зазначає Сімоне Барілларі.
Король і блазень – два в одному
Опоненти і палкі противники Берлусконі називають його жарти примітивними і часто скандальними. Нещодавно, відповідаючи на критичні публікації про своє приватне життя, прем’єр привселюдно завив, що «краще любити гарних дівчат, ніж бути геєм».
Як зазначив у розмові з Радіо Свобода політичний оглядач Міссиміліано Ді Паскуале, пан Берлусконі – розумний чоловік, а як для політика-популіста його анекдоти – найкоротший шлях до порозуміння з виборцем.
«Подібні сексистські жарти дурного смаку насправді дуже чітко адресовані на італійський електорат, це те, що хоче чути народ. Адже в Італії ще дуже сильні упередження стосовно гомосексуалів. Подібні анекдоти також допомагають людям не думати про важливі проблеми і зводити усе до жарту, або як кажуть італійці, «за келихом вина домовимося», – додав оглядач Ді Паскуале.
Як підсумовує автор книжки Сімоне Барілларі, Берлусконі – єдиний у світі лідер, котрий за допомогою анекдотів створив нову форму комунікації. Аналітична збірка оповідок також демонструє, як сміх, давня зброя проти влади, став інструментом у руках тієї ж влади, а на фігуру короля, який сміється, накладається фігура блазня.
