– Опираючись на Ваші думки, висловлені у «Битві за українську енергетичну відданість», Україна, з огляду на енергетичні чинники, наразі перебуває на роздоріжжі: або стати нормальною демократичною державою, або ж перетворитися на сировинний додаток Росії. Чому Євросоюз зберігає стратегію «чекати й споглядати», коли для його ж вигоди – саме перший варіант?
– Проблема Євросоюзу – у відсутності спільної зовнішньої енергетичної політики. Останніми роками з ініціативи Єврокомісії було багато зроблено, щоб уніфікувати норми та закони енергетичного ринку ЄС. Але це було насамперед спрямоване на внутрішній ринок, тобто норми, стандарти енергобезпеки та екології, легалізація ринку. Але зовнішня політика у сфері енергетики належить країнам-членам і через брак спільної лінії кожна з них керується власними інтересами. Часто вони суперечать одна одній.
– Тож, енергетична політика ЄС стосовно України у цьому сенсі – не виняток?
– Україна у сфері європейської політики пов’язана з інтересами ЄС щодо Росії. З одного боку, енергетика – це однин із ключових секторів співпраці з Україною, отож у них є бажання інтегрувати її до енергетичного простору Європи. Тому й запросили до Енергетичного співтовариства, тому Україні надають кошти на енергетичну модернізацію та реформи. З іншого боку, країни-члени часто дають українцям суперечливі сигнали, щодо їх ролі в енергетичній політиці ЄС. З одного боку, заявляють, що ми є головним і найдешевшим транзитером, а з другого боку ведуть розмови про побудову інших обхідних шляхів для перекачування російського газу до країн Європи. Природно, що в Україні це викликає хвилювання та непевність щодо її місця в енергополітиці Євросоюзу. Комісії ЄС бракує інструментів для впливу на зовнішню енергетичну політику країн співдружності, в якій замішані й економічні, й суто політичні чинники. Брюсселю просто бракує інструментів та повноважень.
– Що означатиме для українського газового ринку приєднання до Європейського енергетичного співтовариства? Чи справді це членство наблизить його до європейських норм?
– Україна тільки підписала протокол про приєднання до цього співтовариства, який ще має бути ратифікований Верховною Радою. Після цього у держави буде кілька років для імплементації законодавства ЄС у сфері газу та енергетики. Це стосується і безпеки постачань, і лібералізації ринку, і відповідності технологічним стандартам, і екології. Протягом 2012-2018 років законодавство України має відповідати директивам Євросоюзу в цій сфері. Таким чином і відбуватиметься інтеграція України до енергетичного ринку ЄС. Але це в ідеалі.
– Газ використовується Росією як елемент тиску, зокрема, для того, щоб тримати Україну у своїй орбіті. Нинішня політична еліта не зацікавлена у реформуванні енергоринку, пишете Ви у своїй статті. Чому їй вигідно тримати цей сектор «витратним, непрозорим та корумпованим»?
– Те, що відбувається на енергоринку, це відображення загального стану України. Чесного бізнесу між владою та громадянами там не існує. Закони створюються так, щоб людям було важче їх виконувати і щоб вони шукали якихось обхідних шляхів. Складається враження, що влада не хоче працювати, а тільки займається пошуками додаткових джерел доходів. Так само вони дивляться й на торгівлю газом – це джерело доходів політичної еліти, або тих, кого ще називають кланами. Нині у стосунках між Україною, Росією та ЄС настав час для визначення. Україна вже понад десятиліття декларує своє бажання стати членом Євросоюзу, що вона змінить законодавство, введе європейські норми, встановить демократію. А з іншого боку, влада веде переговори з Росією, між «Нафтогазом» та «Газпромом», і ніхто з людей не знає, про що саме там йдеться.
– Проблема Євросоюзу – у відсутності спільної зовнішньої енергетичної політики. Останніми роками з ініціативи Єврокомісії було багато зроблено, щоб уніфікувати норми та закони енергетичного ринку ЄС. Але це було насамперед спрямоване на внутрішній ринок, тобто норми, стандарти енергобезпеки та екології, легалізація ринку. Але зовнішня політика у сфері енергетики належить країнам-членам і через брак спільної лінії кожна з них керується власними інтересами. Часто вони суперечать одна одній.
– Тож, енергетична політика ЄС стосовно України у цьому сенсі – не виняток?
– Україна у сфері європейської політики пов’язана з інтересами ЄС щодо Росії. З одного боку, енергетика – це однин із ключових секторів співпраці з Україною, отож у них є бажання інтегрувати її до енергетичного простору Європи. Тому й запросили до Енергетичного співтовариства, тому Україні надають кошти на енергетичну модернізацію та реформи. З іншого боку, країни-члени часто дають українцям суперечливі сигнали, щодо їх ролі в енергетичній політиці ЄС. З одного боку, заявляють, що ми є головним і найдешевшим транзитером, а з другого боку ведуть розмови про побудову інших обхідних шляхів для перекачування російського газу до країн Європи. Природно, що в Україні це викликає хвилювання та непевність щодо її місця в енергополітиці Євросоюзу. Комісії ЄС бракує інструментів для впливу на зовнішню енергетичну політику країн співдружності, в якій замішані й економічні, й суто політичні чинники. Брюсселю просто бракує інструментів та повноважень.
– Що означатиме для українського газового ринку приєднання до Європейського енергетичного співтовариства? Чи справді це членство наблизить його до європейських норм?
– Україна тільки підписала протокол про приєднання до цього співтовариства, який ще має бути ратифікований Верховною Радою. Після цього у держави буде кілька років для імплементації законодавства ЄС у сфері газу та енергетики. Це стосується і безпеки постачань, і лібералізації ринку, і відповідності технологічним стандартам, і екології. Протягом 2012-2018 років законодавство України має відповідати директивам Євросоюзу в цій сфері. Таким чином і відбуватиметься інтеграція України до енергетичного ринку ЄС. Але це в ідеалі.
– Газ використовується Росією як елемент тиску, зокрема, для того, щоб тримати Україну у своїй орбіті. Нинішня політична еліта не зацікавлена у реформуванні енергоринку, пишете Ви у своїй статті. Чому їй вигідно тримати цей сектор «витратним, непрозорим та корумпованим»?
– Те, що відбувається на енергоринку, це відображення загального стану України. Чесного бізнесу між владою та громадянами там не існує. Закони створюються так, щоб людям було важче їх виконувати і щоб вони шукали якихось обхідних шляхів. Складається враження, що влада не хоче працювати, а тільки займається пошуками додаткових джерел доходів. Так само вони дивляться й на торгівлю газом – це джерело доходів політичної еліти, або тих, кого ще називають кланами. Нині у стосунках між Україною, Росією та ЄС настав час для визначення. Україна вже понад десятиліття декларує своє бажання стати членом Євросоюзу, що вона змінить законодавство, введе європейські норми, встановить демократію. А з іншого боку, влада веде переговори з Росією, між «Нафтогазом» та «Газпромом», і ніхто з людей не знає, про що саме там йдеться.
