За життя Єжи Ґедройця називали просто – паном редактором. Нині його заслуги перед європейською культурою порівнюють із діяльністю цілого інституту. Ґедройць редагував журнал «Культура» впродовж 53 років! Увесь цей час навколо часопису об’єднувалися провідні польські та східноєвропейські інтелектуали.
У повоєнні роки середовище, створене Гедройцем, кардинально змінило польську політичну думку, підготувало Польщу до стратегічного партнерства з її східними сусідами. Завдяки Ґедройцю чимало дисидентів з комуністичної Польщі та Радянського Союзу отримували можливість друкуватися на Заході. За часів комуністичного режиму «Культура» потрапляла до Польщі нелегально, крім того тексти з часопису регулярно озвучувало Радіо Вільна Європа.
Нобелівський лауреат Чеслав Мілош свого часу згадував: «Іноді навіть казали, що засновник «Культури» був людиною, яка повалила у Польщі комунізм». Натомість Адам Міхнік, редактор видання Gazeta Wyborcza порівнює часопис «Культура» із дзвоном, який у роки комунізму будив поляків від апатії і звільняв від страху.
Окрилювався, коли писав
Відповідаючи на питання про джерела неймовірної працездатності редактора «Культури», його друзі говорять, що найбільш вимогливим Ґедройць був щодо себе самого. До останніх днів життя цей інтелектуал займався активною редакторською діяльністю.
У 10-ліття смерті редактора під час вечора пам’яті, організованого у Варшаві Товариством Радіо Вільна Європа, теплими спогадами про Ґедройця поділився відомий польський поет і багатолітній співробітник «Культури» Томаш Яструнь. Поет згадував про те, як 93-річний Ґедройць, незадовго перед своєю смертю, давав йому чергові редакційні доручення. Характерно, що в дуже похилому віці редактор «Культури» не цурався технічних новинок, зокрема електронної пошти.
Яструнь наголошує: «Ґедройць був редактором старого типу, незвичайним з кожної точки зору, наче прив’язаним ланцюгами до письмового столу, він ніколи не мав відпусток. Коли одного разу поїхав у відпустку, то повернувся через два-три дні».
Цікаво, що Ґедройць, який мав величезний вплив на своїх сучасників, у безпосередніх контактах з людьми був вельми тихим і скромним. «Ґедройць був людиною, яка реалізовувалась у листах, він був несміливою людиною. Несміливою, а отже амбітною, у нього виростали крила, коли він писав. Він був людиною слова», – зауважує Яструнь.
Приятель України
Співробітники Ґедройця наголошують на тому, що в його ідейній спадщині особливе місце займає Україна. У 1974 році разом із Юліушем Мєрошевським він сформулював фундаментальну для польської політичної думки концепцію. На думку Ґедройця, незалежність України, Литви та Білорусі – це чинник, який сприяє незалежності Польщі. Натомість поневолення цих країн Росією сприяє поневоленню Польщі.
Близький співробітник Ґедройця Єжи Помяновський твердить: «Східна політика Ґедройця полягала в наступному: якнайкращі стосунки з Росією, та за однієї умови – аби не ціною незалежності й життєвих інтересів передусім України, а також Білорусі та Литви».
Саме Ґедройць ініціював та у 1959 році видав першу антологію репресованої сталінізмом української літератури 1920-1930 років. Редактор запропонував для цієї антології назву, що невдовзі стала назвою для цілої трагічної доби в історії українського народу – «Розстріляне відродження».
Дослідники спадщини Ґедройця нагадують, що Польща першою у світі визнала незалежність України. Вони стверджують, що значною мірою це сталося завдяки систематичній і багатолітній праці редактора Ґедройця, який невтомно пояснював полякам, що «без незалежної України немає незалежної Польщі».
У повоєнні роки середовище, створене Гедройцем, кардинально змінило польську політичну думку, підготувало Польщу до стратегічного партнерства з її східними сусідами. Завдяки Ґедройцю чимало дисидентів з комуністичної Польщі та Радянського Союзу отримували можливість друкуватися на Заході. За часів комуністичного режиму «Культура» потрапляла до Польщі нелегально, крім того тексти з часопису регулярно озвучувало Радіо Вільна Європа.
Нобелівський лауреат Чеслав Мілош свого часу згадував: «Іноді навіть казали, що засновник «Культури» був людиною, яка повалила у Польщі комунізм». Натомість Адам Міхнік, редактор видання Gazeta Wyborcza порівнює часопис «Культура» із дзвоном, який у роки комунізму будив поляків від апатії і звільняв від страху.
Окрилювався, коли писав
Відповідаючи на питання про джерела неймовірної працездатності редактора «Культури», його друзі говорять, що найбільш вимогливим Ґедройць був щодо себе самого. До останніх днів життя цей інтелектуал займався активною редакторською діяльністю.
У 10-ліття смерті редактора під час вечора пам’яті, організованого у Варшаві Товариством Радіо Вільна Європа, теплими спогадами про Ґедройця поділився відомий польський поет і багатолітній співробітник «Культури» Томаш Яструнь. Поет згадував про те, як 93-річний Ґедройць, незадовго перед своєю смертю, давав йому чергові редакційні доручення. Характерно, що в дуже похилому віці редактор «Культури» не цурався технічних новинок, зокрема електронної пошти.
Яструнь наголошує: «Ґедройць був редактором старого типу, незвичайним з кожної точки зору, наче прив’язаним ланцюгами до письмового столу, він ніколи не мав відпусток. Коли одного разу поїхав у відпустку, то повернувся через два-три дні».
Цікаво, що Ґедройць, який мав величезний вплив на своїх сучасників, у безпосередніх контактах з людьми був вельми тихим і скромним. «Ґедройць був людиною, яка реалізовувалась у листах, він був несміливою людиною. Несміливою, а отже амбітною, у нього виростали крила, коли він писав. Він був людиною слова», – зауважує Яструнь.
Приятель України
Співробітники Ґедройця наголошують на тому, що в його ідейній спадщині особливе місце займає Україна. У 1974 році разом із Юліушем Мєрошевським він сформулював фундаментальну для польської політичної думки концепцію. На думку Ґедройця, незалежність України, Литви та Білорусі – це чинник, який сприяє незалежності Польщі. Натомість поневолення цих країн Росією сприяє поневоленню Польщі.
Близький співробітник Ґедройця Єжи Помяновський твердить: «Східна політика Ґедройця полягала в наступному: якнайкращі стосунки з Росією, та за однієї умови – аби не ціною незалежності й життєвих інтересів передусім України, а також Білорусі та Литви».
Саме Ґедройць ініціював та у 1959 році видав першу антологію репресованої сталінізмом української літератури 1920-1930 років. Редактор запропонував для цієї антології назву, що невдовзі стала назвою для цілої трагічної доби в історії українського народу – «Розстріляне відродження».
Дослідники спадщини Ґедройця нагадують, що Польща першою у світі визнала незалежність України. Вони стверджують, що значною мірою це сталося завдяки систематичній і багатолітній праці редактора Ґедройця, який невтомно пояснював полякам, що «без незалежної України немає незалежної Польщі».
