– Пане Кулиняк, люди собі якось так думають, що якщо міністр оборони, то, як мінімум, влучно стріляє, якщо міністр культури… Але Ви вже маєте цю преференцію. Ви – скрипаль.
– Так.
– Що найулюбленіше у Вас? Чим налаштовуєтеся, може, на роботу чи на важкий день? Чим стрес знімаєте? Якого композитора, який твір найбільше любите?
– Слухаю багато музики. Згадую те, що колись сам виконував. Тому сказати, що у мене є щось любиме? Включаю. У мене є багато компакт-дисків, які є класичні: Бетховен, Моцарт… Музика різнопланова. Це залежить від настрою.
– А книжки?
– На книжки, на жаль, зараз зовсім мало часу, тому стараюся переглядати хоча б ті, які дарують, приходять у видавництва, щось нове. Відверто? За ці півроку не прочитав ще повністю ні одної книжки.
Але читаю ті, які приносять, переглядаю, тому що багато там різнопланових книжок. Тому не можу сказати, що зовсім живу без книжок.
В дитинстві, звичайно, читав їх більше і в юності. І мама сварила і діставала настільну лампу з-під ковдри. Зараз того, на жаль, трохи стало менше, але стараюся час від часу приділяти.
– Мусите читати державні документи. Ось Закон України «Про культуру». На сайті міністерства написано, що, мовляв, над цим законом працюють ще з 1999 року, а тут нарешті прийшов момент перше читання у парламенті.
Яка його основна революційна роль, якщо така є, пане міністре?
– За цей закон проголосувало 303 народних депутати.
– І це ми помітили. Одностайність вражає.
– В чому його революційність? Всі гуманітарні галузі мають свої базові закони. Культура якби пасла задніх – вона не мала свого закону. В тому, що він є, то це вже якби всі працівники культури не гордість відчувають, а якесь самоствердження, що вони вже мають свій закон, який їх захищає. Це перше.
Друге. Ви абсолютно правильно сказали, що цей закон з 1999 року. В 2007 році я працював заступником міністра. Ми повернулися до цього закону, тодішній Прем’єр, сьогоднішній Президент України В.Ф.Янукович поставив чітке завдання: його ухвалити. Я якраз працював заступником міністра по зв’язках з Верховною Радою і іншими органами державної влади. Ми його ухвалили на Кабміні. Я його доповідав. Я дуже добре пам’ятаю.
– Зараз доопрацьовували щось до того документа, який був зроблений?
– Не багато, тому що основна фабула – це соціальний захист працівників культури. Він був як тоді, так і зараз залишився. І в 2007 році був розпуск Верховної Ради, і комітет так і не зважився, бо я це по-другому не буду називати, хоча всі казали, що вони за цей закон, випустити у залу.
Зміна влади. Згідно нашого законодавства, йде перепогодження. Його перепогоджували два роки. Він тільки на кінець 2009 року пройшов Кабмін, вже не було якби часу. Ви знаєте, яка ситуація була в 2009 році у Верховній Раді – його не винесли у залу.
І зараз, коли став Президентом Янукович В.Ф. постало ще раз чітке завдання, щоби цей закон ухвалити. Він є у ланці цих першочергових завдань, які ставить Президент до культури.
– Стаття 29 цього закону говорить: «Працівникам у сфері культури, які працюють у державних і комунальних закладах культури, держава забезпечує роботу на повну тарифну ставку». Що це означає?
–Що у нас до сьогоднішнього часу є дуже багато працівників культури, які ще працюють на 0,5, а подекуди і на 0,25 ставки. Зараз ця практика з ухваленням цього закону закінчується. І держава забезпечує їм роботу на повну ставку.
– При цьому збережеться існуюча мережа закладів культури?
– Звичайно, базова мережа збережеться.
– А де візьмуться гроші на це?
– З бюджету. Ми погоджували цей закон і з Мінфіном, то так само ми це розуміли, ми вишуковували ці можливості, тому що це додаткові видатки з бюджету, але держава йде на це, щоби нарешті працівники культури, простіше кажучи, відчули себе повноцінними людьми.
– Ми маємо запитання від радіослухача.
Слухачка: 17 років в Криму виходила газета, єдина на українській мові, «Кримська світлиця». Але у нас її попросту вкрали, а головного редактора Качулу Віктора Володимировича незаконно звільнили з посади.
Замість нашої газети нам підсунули щось на кшталт красивих картинок. Ми передплачували зовсім іншу газету на 2010 рік, але й вже ця друга перестала приходити. Зараз ми не отримуємо нічого.
Головного редактора поновили на посаді ще в липні цього року, але він не може приступити до своїх обов’язків. Чому? І коли ми будемо мати свою улюблену газету?
–Я вже тричі зустрічався з паном Качулою. В нас є порозуміння щодо його роботи в газеті «Кримська світлиця». На жаль, зараз ще деякий час будуть тягнутися ці судові засідання. Коли вони закінчаться, буде рішення, і тоді ми вже зможемо на основі цього рішення його поновити.
В загальному я Вам хочу сказати, що газета «Кримська світлиця» (я з нею знайомий, я ще з нею був знайомий багато років назад), можу Вас запевнити, виходити буде. Я думаю, що правда і справедливість буде на боці пана Качули. Але це залежить від суду. Я думаю, що там буде все нормально, і пан Качула повернеться до роботи, і газета буде знову виходити такою, якою ви її полюбили вже багато років.
– У Законі України «Про культуру» є стаття 5, в якій йдеться про мову у сфері культури. І це якоюсь мірою дотично і до попередньої теми. Пункт 2 статті 5 каже, що «держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування державної мови у сфері культури».
Український дубляж фільмів іноземних, поширення української мови, звучання її з радіоефіру і телевізійного екрану. Як Ви як міністр країни Україна бачите цю проблему? Чи насправді є певне звуження гарантій державної мови, звучання її з тих носіїв культури, які у нас існують в нашому просторі? І чи є це проблемою?
–На даний момент я не бачу проблеми звуження. Є проблеми, і ми визнаємо, і ми від цього нікуди не дінемося, що велика частина України розмовляє російською мовою. Але державна мова є українська.
Щодо дублювання фільмів ми провели багато засідань, багато списів зламали і все-таки, коли ми зібралися з дистриб’юторами, по-другому кажучи, були державні люди і були люди, які займаються комерцією – це дистриб’ютори, це кінопрокатники, то ми зрозуміли одне, що забороняти ми не повинні, так як була чітка заборона, але ми повинні зробити рівні умови для ринку.
Що це значить? Це значить, що, якщо, наприклад, дистриб’ютор бачить, що, грубо кажучи, що йому вигідно зробити 10 копій (кожна копія отримує прокатне посвідчення фільму, тобто кожна копія йде в прокат) українською мовою, а одну копію російською, ми йому не повинні цього забороняти. Якщо він бачить, що йому зробити треба 10 копій, одну російською, одну молдавською, ми йому не повинні цього забороняти.
При цьому я впевнений, що український дубляж не зникне.
– Чому?
–Тому що на нього є попит. І ми це прекрасно з Вами розуміємо. Ми не повинні до нього примушувати, але ми робимо…
У чому була проблема? Проблема все-таки у фінансовому наповненні. За що ламаються списи? Фільми, дубльовані на російську, можуть бути завезені до нас без дубляжу російською мовою на території України. А коли ми зробимо умови, що і на українську мову, і на російську мову цей дубляж треба буде, по-простому кажучи, робити з однаковими фінансовими затратами, повірте мені, ця проблема сама собою зніметься.
– Якби, скажімо, французький законодавець подібним чином думав (я лише припускаю), то, можливо, тепер би прекрасного французького кіно як такого не було, а був би лише, наприклад, голлівудський продукт.
– Воно не залежить напряму від українського кіновиробництва. Я Вам можу це сказати абсолютно точно. Якщо ми трошки подумаємо над законодавчою базою, то це вже і роялті, і збори – це наші майбутні кроки.
Наприклад, беремо пана Батруха. Він ніколи не відмовиться від українського дубляжу, і держава йому ніколи не скаже, що ви робіть замість українського російський дубляж. Такого не буде, тому що у нас є державна українська мова. Але якщо пану Батруху вигідно зробити копію молдавською мовою, я ще раз кажу…
– Про що закон так само каже, законодавець. Закон «Про культуру», стаття 10: «Держава створює умови для культурного розвитку громадян України усіх національностей».
–Абсолютно правильно. Ми йому не повинні цього забороняти. А стояла заборона. Це диктує ринок.
Ми повинні надавати державну підтримку українським фільмам. Я абсолютно з цим згідний. Ми зараз будемо нарощувати фінансування виробництва, кіновиробництва. Але тут це вже більше йде економіка, більше йде сфера бізнесу. Кінопрокат вже сам ринок регулює, скільки і яких копій виготовляти. Але їх повинні виготовляти дублювання в Україні, щоби всі були в рівних умовах. Якщо ми це відстроїмо, повірте, зникнуть всі розмови.
– Створення сприятливого режиму оподаткування вітчизняного культурного продукту. Ви знаєте, що не було такого уряду в Україні за роки незалежності, якого би книговидавці не звинувачували у тому, що вони не мають преференцій у своїй країні, тому страждають від засилля, скажімо, російськомовної книги. Як тут бути?
–Я погоджуюся з цим, але хочу відразу сказати, що зараз йдуть напрацювання, але книговидавнича справа – трохи не міністерська. Я тільки даю якісь рекомендації, ми зустрічаємося.
Це Держтелерадіо України. Тому більш детально керівник цієї установи може на це питання відповісти. Я можу від себе сказати, що я завжди завізую всі ці податкові пільги щодо книговидавництва і завжди буду підтримувати.
– Ви уявляєте, якої ваги ця заява щойно прозвучала?
–Звичайно, це буду підтримувати, тому що українська книга повинна розвиватися, ми повинні мати своє книговидавництво.
– Ми маємо запитання від радіослухача.
Слухач: Пане Кулиняк, де наша передача «Культура»? Її немає. Де дитяча передача «На добраніч, діти!»? Її немає. Чому?
І ще. Чому на екрані ми бачимо тільки титри, а де голосовий переклад? У нас глухих приблизно 1%, а 99% цілодобово слухають чужу мову. Цим самим ви сприяєте русифікації України.
– Я сам виріс на передачі «На добраніч, діти!». Я ще навіть пам’ятаю діда Панаса.
– Та його тут усі в цій країні пам’ятають.
– Я маю на увазі, що я з цього ще покоління, що ще його пам’ятає.
– Він тепер живе в Інтернеті просто.
– Це не пряма функція міністерства, але часто спілкуюся з «Першим національним». Я думаю, що вони зараз опрацьовують цю ідею, тому що в нас насправді мало є передач дитячих.
Щодо «Культури», то він існує. І зараз ми якраз з ними часто спілкуємося. В Україні насправді проходить багато цікавих культурних подій. Ми зараз з ними пробуємо знайти ці точки співпраці, де максимально ми би могли висвітлювати ці проблеми і питання і живе спілкування, щоби більше він був наповнений і насичений якраз культурним життям України.
– Радіоканал «Культура» є, телевізійний не існує як окремий канал.
– Так, він існує в кабельному телебаченні. Я думаю, що раз він існує вже у кабельному, ми повинні працювати над тим, щоби він був доступний всім жителям України.
– Наші східні сусіди – Росія - мають прекрасний зразок такого каналу. Так що тут нам треба повчитися.
– Так. У нас попереду дуже багато роботи.
– Україна по суті зараз кожного року нарощує кількість туристів, які приїжджають. Самі українці нарешті зрозуміли, що можна просто на вихідні поїхати і побачити. Є на що дивитися, оці прекрасні замки, які є на території України.
Закон «Про культуру» каже про те, що пам’ятки археології і пам’ятки, включені до переліку пам’яток, які не підлягають приватизації. Стоїть цей прекрасний один, другий, третій, десятий замок, які у страшному стані. Ніхто не хоче братися за те, щоби їх насправді реставрувати і брати кошти на це.
Який є закордонний досвід, який, Ви вважаєте, можна було б застосувати, щоби врятувати ці пам’ятки архітектури?
– Є декілька шляхів насправді. І ми вже так само почали роботу у цьому напрямку. Є і варіант концесій.
Що саме головне? Про це дуже багато і довго можна розповідати. Я хочу сказати в загальному. Коли інвестор зрозуміє, що, по-перше, в країні наступив порядок, мир і злагода, по-друге, чіткі правила гри від держави – гроші підуть.
Тобто, ми бачимо в тій же Польщі. Дають замок в оренду, концесію з тим, що витримуються чіткі границі: інвестор вкладає, в нього є деякі заборони, наприклад, якщо в середині замку нічого не було, то у багатьох замках роблять ті ж готелі, ресторан.
Я об’їхав дуже багато замків України. Я сам родом з Львівської області. Я коли перший раз приїхав в Свірж – відразу перед очима стрічка «Д’Артаньян і три мушкетери». Це якраз Ля Рошель – це якраз замок Свірж. Мало хто знає. Тому його обновити, просто дати рекламу.
– То ця проблема в тому, що інвестори не хочуть за це братися, чи ще не вироблені правила гри, які дозволяли б і залишити це власністю держави, і людині потім повернути гроші?
– Наше завдання якраз у тому, щоби випрацювати прозорі правила гри до кінця, щоби інвестор зацікавився цим.
Друге - внутрішнє питання, що деякі замки належать Міністерству культури, деякі замки належать Мінрегіонбуду, земля належить місцевій громаді. Це ми вже за 20 років такого напрацювали, прийшли зараз до цього.
Так само паралельно зараз ми працюємо над тим, що (Ви ж розумієте) має бути один господар: чи Мінкультури, чи Міністерство регіонального будівництва, але не може бути, що експозиція в замку наша, а замок не наш, а земля під замком належить ще третій стороні. Це створює такий трошки сумбур. І ми зараз так само працюємо в законодавчій ініціативі.
Воно не виникло сьогодні. Але ми чітко розуміємо, що наше завдання – це трошки виправити, щоби була можливість у людей приїхати і насолодитися нашими замками.
– Ми маємо запитання від радіослухача.
Слухач: Пане міністре, за висловом класика, життя – це театр, де в кожного своя роль. А ще. Театр починається з вішалки.
Мені цікаво знати, яка головна роль у Вас як в людини та міністра в житті? І з чого для Вас починається культура: з закону чи ще з чогось?
– Яка моя роль? Це, напевне, не мені судити. Це хай люди потім скажуть. Я дуже радий, що до мене приходить дуже багато людей. До мене приходять люди, які зі мною навчалися, до мене приходять люди, з якими я десь працював і в колективі, з якими я займався музикою. Вони мені дуже багато й підказують.
Я отримую величезну радість, коли мені щось вдається. Не багато часу я міністр, півроку, але коли мені вдається зробити щось, щось добре, наприклад, той же закон, питання навіть не в законі, а в тому, що тисячі людей колись згадають, що цей закон був прийнятий, і вони стали трошки більше захищеними.
– Набагато важливіше, якщо він ще й запрацює.
– Я в цьому впевнений, тому що до другого читання ми з комітетом просто відпрацюємо невеличкі… Як кажуть у чиновників, він вже «вилизаний» повністю і з профспілками, зі всіма, зі всіма.
– Пане міністре, Ви не знаєте, хто проти Вас розпочав інформаційну кампанію в Інтернеті? Банери висять: «Кулиняку мало часу залишилося керувати міністерством!»
– Я на це не звертаю уваги. Чесно Вам скажу. В мене є дуже багато роботи. Я цим, як в нас кажуть, не переймаюся.
Я дуже багато людей знаю, на яких йдуть різні такі інформаційні… Значить, робота йде, значить, я щось роблю, значить, може, йдуть якісь зміни. Може, це комусь й не подобається. На здоров’я!
– Так.
– Що найулюбленіше у Вас? Чим налаштовуєтеся, може, на роботу чи на важкий день? Чим стрес знімаєте? Якого композитора, який твір найбільше любите?
– Слухаю багато музики. Згадую те, що колись сам виконував. Тому сказати, що у мене є щось любиме? Включаю. У мене є багато компакт-дисків, які є класичні: Бетховен, Моцарт… Музика різнопланова. Це залежить від настрою.
– А книжки?
– На книжки, на жаль, зараз зовсім мало часу, тому стараюся переглядати хоча б ті, які дарують, приходять у видавництва, щось нове. Відверто? За ці півроку не прочитав ще повністю ні одної книжки.
Але читаю ті, які приносять, переглядаю, тому що багато там різнопланових книжок. Тому не можу сказати, що зовсім живу без книжок.
В дитинстві, звичайно, читав їх більше і в юності. І мама сварила і діставала настільну лампу з-під ковдри. Зараз того, на жаль, трохи стало менше, але стараюся час від часу приділяти.
– Мусите читати державні документи. Ось Закон України «Про культуру». На сайті міністерства написано, що, мовляв, над цим законом працюють ще з 1999 року, а тут нарешті прийшов момент перше читання у парламенті.
Яка його основна революційна роль, якщо така є, пане міністре?
– За цей закон проголосувало 303 народних депутати.
– І це ми помітили. Одностайність вражає.
– В чому його революційність? Всі гуманітарні галузі мають свої базові закони. Культура якби пасла задніх – вона не мала свого закону. В тому, що він є, то це вже якби всі працівники культури не гордість відчувають, а якесь самоствердження, що вони вже мають свій закон, який їх захищає. Це перше.
Друге. Ви абсолютно правильно сказали, що цей закон з 1999 року. В 2007 році я працював заступником міністра. Ми повернулися до цього закону, тодішній Прем’єр, сьогоднішній Президент України В.Ф.Янукович поставив чітке завдання: його ухвалити. Я якраз працював заступником міністра по зв’язках з Верховною Радою і іншими органами державної влади. Ми його ухвалили на Кабміні. Я його доповідав. Я дуже добре пам’ятаю.
– Зараз доопрацьовували щось до того документа, який був зроблений?
– Не багато, тому що основна фабула – це соціальний захист працівників культури. Він був як тоді, так і зараз залишився. І в 2007 році був розпуск Верховної Ради, і комітет так і не зважився, бо я це по-другому не буду називати, хоча всі казали, що вони за цей закон, випустити у залу.
Зміна влади. Згідно нашого законодавства, йде перепогодження. Його перепогоджували два роки. Він тільки на кінець 2009 року пройшов Кабмін, вже не було якби часу. Ви знаєте, яка ситуація була в 2009 році у Верховній Раді – його не винесли у залу.
І зараз, коли став Президентом Янукович В.Ф. постало ще раз чітке завдання, щоби цей закон ухвалити. Він є у ланці цих першочергових завдань, які ставить Президент до культури.
– Стаття 29 цього закону говорить: «Працівникам у сфері культури, які працюють у державних і комунальних закладах культури, держава забезпечує роботу на повну тарифну ставку». Що це означає?
–
До сьогоднішнього часу є дуже багато працівників культури, які ще працюють на 0,5, а подекуди і на 0,25 ставки. Ця практика з ухваленням цього закону закінчується
– При цьому збережеться існуюча мережа закладів культури?
– Звичайно, базова мережа збережеться.
– А де візьмуться гроші на це?
– З бюджету. Ми погоджували цей закон і з Мінфіном, то так само ми це розуміли, ми вишуковували ці можливості, тому що це додаткові видатки з бюджету, але держава йде на це, щоби нарешті працівники культури, простіше кажучи, відчули себе повноцінними людьми.
– Ми маємо запитання від радіослухача.
Слухачка: 17 років в Криму виходила газета, єдина на українській мові, «Кримська світлиця». Але у нас її попросту вкрали, а головного редактора Качулу Віктора Володимировича незаконно звільнили з посади.
Замість нашої газети нам підсунули щось на кшталт красивих картинок. Ми передплачували зовсім іншу газету на 2010 рік, але й вже ця друга перестала приходити. Зараз ми не отримуємо нічого.
Головного редактора поновили на посаді ще в липні цього року, але він не може приступити до своїх обов’язків. Чому? І коли ми будемо мати свою улюблену газету?
–
В загальному я Вам хочу сказати, що газета «Кримська світлиця» (я з нею знайомий, я ще з нею був знайомий багато років назад), можу Вас запевнити, виходити буде. Я думаю, що правда і справедливість буде на боці пана Качули. Але це залежить від суду. Я думаю, що там буде все нормально, і пан Качула повернеться до роботи, і газета буде знову виходити такою, якою ви її полюбили вже багато років.
– У Законі України «Про культуру» є стаття 5, в якій йдеться про мову у сфері культури. І це якоюсь мірою дотично і до попередньої теми. Пункт 2 статті 5 каже, що «держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування державної мови у сфері культури».
Український дубляж фільмів іноземних, поширення української мови, звучання її з радіоефіру і телевізійного екрану. Як Ви як міністр країни Україна бачите цю проблему? Чи насправді є певне звуження гарантій державної мови, звучання її з тих носіїв культури, які у нас існують в нашому просторі? І чи є це проблемою?
–
Щодо дублювання фільмів ми провели багато засідань, багато списів зламали і все-таки, коли ми зібралися з дистриб’юторами, по-другому кажучи, були державні люди і були люди, які займаються комерцією – це дистриб’ютори, це кінопрокатники, то ми зрозуміли одне, що забороняти ми не повинні, так як була чітка заборона, але ми повинні зробити рівні умови для ринку.
Що це значить? Це значить, що, якщо, наприклад, дистриб’ютор бачить, що, грубо кажучи, що йому вигідно зробити 10 копій (кожна копія отримує прокатне посвідчення фільму, тобто кожна копія йде в прокат) українською мовою, а одну копію російською, ми йому не повинні цього забороняти. Якщо він бачить, що йому зробити треба 10 копій, одну російською, одну молдавською, ми йому не повинні цього забороняти.
При цьому я впевнений, що український дубляж не зникне.
– Чому?
–
У чому була проблема? Проблема все-таки у фінансовому наповненні. За що ламаються списи? Фільми, дубльовані на російську, можуть бути завезені до нас без дубляжу російською мовою на території України. А коли ми зробимо умови, що і на українську мову, і на російську мову цей дубляж треба буде, по-простому кажучи, робити з однаковими фінансовими затратами, повірте мені, ця проблема сама собою зніметься.
– Якби, скажімо, французький законодавець подібним чином думав (я лише припускаю), то, можливо, тепер би прекрасного французького кіно як такого не було, а був би лише, наприклад, голлівудський продукт.
– Воно не залежить напряму від українського кіновиробництва. Я Вам можу це сказати абсолютно точно. Якщо ми трошки подумаємо над законодавчою базою, то це вже і роялті, і збори – це наші майбутні кроки.
Наприклад, беремо пана Батруха. Він ніколи не відмовиться від українського дубляжу, і держава йому ніколи не скаже, що ви робіть замість українського російський дубляж. Такого не буде, тому що у нас є державна українська мова. Але якщо пану Батруху вигідно зробити копію молдавською мовою, я ще раз кажу…
– Про що закон так само каже, законодавець. Закон «Про культуру», стаття 10: «Держава створює умови для культурного розвитку громадян України усіх національностей».
–
Ми повинні надавати державну підтримку українським фільмам. Я абсолютно з цим згідний. Ми зараз будемо нарощувати фінансування виробництва, кіновиробництва. Але тут це вже більше йде економіка, більше йде сфера бізнесу. Кінопрокат вже сам ринок регулює, скільки і яких копій виготовляти. Але їх повинні виготовляти дублювання в Україні, щоби всі були в рівних умовах. Якщо ми це відстроїмо, повірте, зникнуть всі розмови.
– Створення сприятливого режиму оподаткування вітчизняного культурного продукту. Ви знаєте, що не було такого уряду в Україні за роки незалежності, якого би книговидавці не звинувачували у тому, що вони не мають преференцій у своїй країні, тому страждають від засилля, скажімо, російськомовної книги. Як тут бути?
–
Це Держтелерадіо України. Тому більш детально керівник цієї установи може на це питання відповісти. Я можу від себе сказати, що я завжди завізую всі ці податкові пільги щодо книговидавництва і завжди буду підтримувати.
– Ви уявляєте, якої ваги ця заява щойно прозвучала?
–
– Ми маємо запитання від радіослухача.
Слухач: Пане Кулиняк, де наша передача «Культура»? Її немає. Де дитяча передача «На добраніч, діти!»? Її немає. Чому?
І ще. Чому на екрані ми бачимо тільки титри, а де голосовий переклад? У нас глухих приблизно 1%, а 99% цілодобово слухають чужу мову. Цим самим ви сприяєте русифікації України.
– Я сам виріс на передачі «На добраніч, діти!». Я ще навіть пам’ятаю діда Панаса.
– Та його тут усі в цій країні пам’ятають.
– Я маю на увазі, що я з цього ще покоління, що ще його пам’ятає.
– Він тепер живе в Інтернеті просто.
– Це не пряма функція міністерства, але часто спілкуюся з «Першим національним». Я думаю, що вони зараз опрацьовують цю ідею, тому що в нас насправді мало є передач дитячих.
Щодо «Культури», то він існує. І зараз ми якраз з ними часто спілкуємося. В Україні насправді проходить багато цікавих культурних подій. Ми зараз з ними пробуємо знайти ці точки співпраці, де максимально ми би могли висвітлювати ці проблеми і питання і живе спілкування, щоби більше він був наповнений і насичений якраз культурним життям України.
– Радіоканал «Культура» є, телевізійний не існує як окремий канал.
– Так, він існує в кабельному телебаченні. Я думаю, що раз він існує вже у кабельному, ми повинні працювати над тим, щоби він був доступний всім жителям України.
– Наші східні сусіди – Росія - мають прекрасний зразок такого каналу. Так що тут нам треба повчитися.
– Так. У нас попереду дуже багато роботи.
– Україна по суті зараз кожного року нарощує кількість туристів, які приїжджають. Самі українці нарешті зрозуміли, що можна просто на вихідні поїхати і побачити. Є на що дивитися, оці прекрасні замки, які є на території України.
Закон «Про культуру» каже про те, що пам’ятки археології і пам’ятки, включені до переліку пам’яток, які не підлягають приватизації. Стоїть цей прекрасний один, другий, третій, десятий замок, які у страшному стані. Ніхто не хоче братися за те, щоби їх насправді реставрувати і брати кошти на це.
Який є закордонний досвід, який, Ви вважаєте, можна було б застосувати, щоби врятувати ці пам’ятки архітектури?
– Є декілька шляхів насправді. І ми вже так само почали роботу у цьому напрямку. Є і варіант концесій.
Що саме головне? Про це дуже багато і довго можна розповідати. Я хочу сказати в загальному. Коли інвестор зрозуміє, що, по-перше, в країні наступив порядок, мир і злагода, по-друге, чіткі правила гри від держави – гроші підуть.
Тобто, ми бачимо в тій же Польщі. Дають замок в оренду, концесію з тим, що витримуються чіткі границі: інвестор вкладає, в нього є деякі заборони, наприклад, якщо в середині замку нічого не було, то у багатьох замках роблять ті ж готелі, ресторан.
Я об’їхав дуже багато замків України. Я сам родом з Львівської області. Я коли перший раз приїхав в Свірж – відразу перед очима стрічка «Д’Артаньян і три мушкетери». Це якраз Ля Рошель – це якраз замок Свірж. Мало хто знає. Тому його обновити, просто дати рекламу.
– То ця проблема в тому, що інвестори не хочуть за це братися, чи ще не вироблені правила гри, які дозволяли б і залишити це власністю держави, і людині потім повернути гроші?
– Наше завдання якраз у тому, щоби випрацювати прозорі правила гри до кінця, щоби інвестор зацікавився цим.
Друге - внутрішнє питання, що деякі замки належать Міністерству культури, деякі замки належать Мінрегіонбуду, земля належить місцевій громаді. Це ми вже за 20 років такого напрацювали, прийшли зараз до цього.
Так само паралельно зараз ми працюємо над тим, що (Ви ж розумієте) має бути один господар: чи Мінкультури, чи Міністерство регіонального будівництва, але не може бути, що експозиція в замку наша, а замок не наш, а земля під замком належить ще третій стороні. Це створює такий трошки сумбур. І ми зараз так само працюємо в законодавчій ініціативі.
Воно не виникло сьогодні. Але ми чітко розуміємо, що наше завдання – це трошки виправити, щоби була можливість у людей приїхати і насолодитися нашими замками.
– Ми маємо запитання від радіослухача.
Слухач: Пане міністре, за висловом класика, життя – це театр, де в кожного своя роль. А ще. Театр починається з вішалки.
Мені цікаво знати, яка головна роль у Вас як в людини та міністра в житті? І з чого для Вас починається культура: з закону чи ще з чогось?
– Яка моя роль? Це, напевне, не мені судити. Це хай люди потім скажуть. Я дуже радий, що до мене приходить дуже багато людей. До мене приходять люди, які зі мною навчалися, до мене приходять люди, з якими я десь працював і в колективі, з якими я займався музикою. Вони мені дуже багато й підказують.
Я отримую величезну радість, коли мені щось вдається. Не багато часу я міністр, півроку, але коли мені вдається зробити щось, щось добре, наприклад, той же закон, питання навіть не в законі, а в тому, що тисячі людей колись згадають, що цей закон був прийнятий, і вони стали трошки більше захищеними.
– Набагато важливіше, якщо він ще й запрацює.
– Я в цьому впевнений, тому що до другого читання ми з комітетом просто відпрацюємо невеличкі… Як кажуть у чиновників, він вже «вилизаний» повністю і з профспілками, зі всіма, зі всіма.
– Пане міністре, Ви не знаєте, хто проти Вас розпочав інформаційну кампанію в Інтернеті? Банери висять: «Кулиняку мало часу залишилося керувати міністерством!»
– Я на це не звертаю уваги. Чесно Вам скажу. В мене є дуже багато роботи. Я цим, як в нас кажуть, не переймаюся.
Я дуже багато людей знаю, на яких йдуть різні такі інформаційні… Значить, робота йде, значить, я щось роблю, значить, може, йдуть якісь зміни. Може, це комусь й не подобається. На здоров’я!
