Палацово-парковий ансамбль кінця 18-го століття «Архангельське» в мальовничій місцевості неподалік столиці Росії невеликий – лише 60 гектарів. Але завдяки його палацам і паркові цю підмосковну пам’ятку нерідко порівнюють із французьким Версалем.
Навколо нього – 600-гектарна охоронна зона. Ці землі, що колись теж були частиною маєтку князів Юсупових, багато хто з нинішніх грошовитих людей був би радий перетворити на місце для свого житла.
Землі частково продані, частково орендовані, але охоронний режим не дає такої можливості. Тож ці власники й орендатори запропонували Міністерству культури Росії «підкорегувати» охоронну зону навколо пам’ятки, а саме скоротити її разів у десять, практично обмеживши територією санаторію, що прилягає до музейної.
Член Всеросійського товариства охорони пам’яток історії й культури Красногорського району Московської області, в якому розташоване Архангельське, Галина Реалі в інтерв’ю Радіо Свобода жахається.
«Те «корегування», яке запропонували останнім, жахливе, бо воно скорочує в багато разів охоронні зони пам’ятки, які збережуться тільки всередині загорожі санаторію – трохи більше як 60 гектарів. Це знищить ландшафт. Бо ж зрозуміло, що коли йдеться про великі гроші, то ніхто вже не думає про культурну спадщину і майбутні покоління», – каже вона.
Як «грамотно» накласти руки на пам’ятку
Як кажуть охоронці пам’яток, у деяких випадках охочі накласти руки на такі об’єкти відверто йдуть на порушення закону, починаючи недозволене будівництво просто в охоронних зонах. Цього разу вирішили йти іншим шляхом, сказала Радіо Свобода координатор російського громадського руху «Архнагляд» Наталя Самовер.
«Грамотніший спосіб полягає в тому, щоб «скорегувати» охоронну зону. Не буде охоронної зони – не буде проблем. Із цим боротися набагато складніше», – скаржиться вона. Адже в такому разі закон формально не порушується.
Та все ж охоронці пам’яток сподіваються, що їм вдасться відстояти Архангельське попри те, що за це найактивніше беруться громадські організації, а не державні органи.
«Досвід свідчить, що фактично б’ються за збереження цієї спадщини люди, які не мають жодної ні матеріальної, ні службової зацікавленості в її збереженні. Це саме народна справа: народ зберігає свою спадщину, а не своє майно», – каже координатор громадського руху «Архнагляд» Наталя Самовер.
Навколо нього – 600-гектарна охоронна зона. Ці землі, що колись теж були частиною маєтку князів Юсупових, багато хто з нинішніх грошовитих людей був би радий перетворити на місце для свого житла.
Землі частково продані, частково орендовані, але охоронний режим не дає такої можливості. Тож ці власники й орендатори запропонували Міністерству культури Росії «підкорегувати» охоронну зону навколо пам’ятки, а саме скоротити її разів у десять, практично обмеживши територією санаторію, що прилягає до музейної.
Член Всеросійського товариства охорони пам’яток історії й культури Красногорського району Московської області, в якому розташоване Архангельське, Галина Реалі в інтерв’ю Радіо Свобода жахається.
«Те «корегування», яке запропонували останнім, жахливе, бо воно скорочує в багато разів охоронні зони пам’ятки, які збережуться тільки всередині загорожі санаторію – трохи більше як 60 гектарів. Це знищить ландшафт. Бо ж зрозуміло, що коли йдеться про великі гроші, то ніхто вже не думає про культурну спадщину і майбутні покоління», – каже вона.
Як «грамотно» накласти руки на пам’ятку
Як кажуть охоронці пам’яток, у деяких випадках охочі накласти руки на такі об’єкти відверто йдуть на порушення закону, починаючи недозволене будівництво просто в охоронних зонах. Цього разу вирішили йти іншим шляхом, сказала Радіо Свобода координатор російського громадського руху «Архнагляд» Наталя Самовер.
«Грамотніший спосіб полягає в тому, щоб «скорегувати» охоронну зону. Не буде охоронної зони – не буде проблем. Із цим боротися набагато складніше», – скаржиться вона. Адже в такому разі закон формально не порушується.
Та все ж охоронці пам’яток сподіваються, що їм вдасться відстояти Архангельське попри те, що за це найактивніше беруться громадські організації, а не державні органи.
«Досвід свідчить, що фактично б’ються за збереження цієї спадщини люди, які не мають жодної ні матеріальної, ні службової зацікавленості в її збереженні. Це саме народна справа: народ зберігає свою спадщину, а не своє майно», – каже координатор громадського руху «Архнагляд» Наталя Самовер.