Виставка організована самими заробітчанами, щоб розвіяти негативне ставлення до трудових мігрантів на Батьківщині, показати, що вони не лише працюють, але й організовують свята, відвідують прощі, пишуть вірші, видають газети, журнали, інтернет-видання, займаються благодійництвом.
На світлинах переважно українські жінки – хтось доглядає хвору італійку, хтось прасує, готує, везе людину в інвалідному візочку чи пильнує дітей...
А на інших фотографіях усміхнені і заплакані очі на святі матері, різдвяних виставах, літургії і прощах, де моляться за збереження своїх родин.
Найважче пережити розлуку з дітьми
Одна із організаторів виставки, колишня заробітчанка Марія Гапук понад 5 років працювала у Римі. Виїхала, коли обоє з чоловіком залишились без роботи, з двома дітками і в однокімнатній «хрущовці». Пропрацювала більше, ніж два роки і повернулась додому, але поїхала вдруге, уже заробити гроші на навчання синові. Лише розуміння чоловіка і дітей зберегло цю родину.
П’ять років минуло, як Марія Гапук повернулась додому. Її діти здобули освіту і мають роботу, за що завдячують матері. Але досвід колишньої заробітчанки так і не знадобився на батьківщині, ні її знання італійської, ні навики ведення малого бізнесу. Вести підприємництво в Україні через корупцію і хабарництво і досі є її нездійсненною мрією.
Оглядаючи виставку, жінка зізналась, що ніяк не може перегорнути гірку сторінку заробітчанства. По 200 євро у місяць витрачають трудові мігранти тільки на телефонні картки, щоб почути голос рідних.
«Найважче – це була нудьга за дітьми, ностальгія за рідним краєм. Ніколи раніше мама не залишала дітей, їдучи на чужину. Нас змусило це зробити життя, не було іншого виходу. Я часто запитую себе, що за цей час діти стали дорослі, я не бачила, як вони росли. Думаєш, чи більше заробила, чи втратила. Це щастя, що в мене збереглась родина», – зауважує Марія Гапук.
Чужина вчить заробітчан людської гідності
На виставці є чимало фотографій заробітчан із духовними особами. Саме Церква є найбільшою опорою для трудових мігрантів. Українська греко-католицька церква, зокрема, отець Василь Поточняк, об’єднала заробітчан в Італії у 100 спільнот.
За його словами, трудова міграція має позитивні сторони: українці вчаться демократичного мислення, жити за встановленими законами, усвідомлюють власну гідність і бачать пошану держави до людини, права італійської жінки в подружньому житті, вчаться толерантності у ставленні до інших народів, культур, релігій.
А найбільш негативною стороною заробітчанства священик назвав роз’єднання родин, розлучення, втрату контакту з дітьми, а ще – переймання негативних рис італійського суспільства.
«Якщо українська влада створить цим людям відповідні умови, то вони приїдуть, але вони приїдуть уже зміненими людьми, які шанують гідність своєї особи. Скільки разів бачив, як українські митники в аеропортах вимагають від заробітчан по 5 євро, бо, мовляв, для них це не гроші, а люди не дають, бо не розуміють уже, чому мають просто так комусь давати хабар. Заробітчани, які повернулись, уже живуть по-іншому, по-іншому мислять», – наголошує Василь Поточняк.
Україна посідає четверте місце в світі за кількістю трудових мігрантів
Українські заробітчани говорили, що не поспішають повертатись до України, попри низькооплачувану працю в Італії та економічну кризу в Європі, оскільки вони не бачать жодних перспектив у розвитку України, змін на краще.
Їх відлякує корупція, хабарництво, проросійська політика нової влади. Однак і про колишнього Президента Ющенка, якого так підтримали і надсилали гроші на Майдан, який закликав заробітчан повертатись, трудові мігранти відгукуються тепер як про зрадника їхній сподівань і надій.
Сьогодні Україна посідає четверте місце у світі за кількістю трудових мігрантів. Найбільше заробітчан із Західної України виїхали до Італії, тільки з Львівщини понад 40 відсотків.
Виставка «Наші в Італії» у Львові експонується у приміщенні благодійного фонду «Запорука» до 2 липня, а далі експозиція помандрує іншими українськими містами.
На світлинах переважно українські жінки – хтось доглядає хвору італійку, хтось прасує, готує, везе людину в інвалідному візочку чи пильнує дітей...
А на інших фотографіях усміхнені і заплакані очі на святі матері, різдвяних виставах, літургії і прощах, де моляться за збереження своїх родин.
Найважче пережити розлуку з дітьми
Одна із організаторів виставки, колишня заробітчанка Марія Гапук понад 5 років працювала у Римі. Виїхала, коли обоє з чоловіком залишились без роботи, з двома дітками і в однокімнатній «хрущовці». Пропрацювала більше, ніж два роки і повернулась додому, але поїхала вдруге, уже заробити гроші на навчання синові. Лише розуміння чоловіка і дітей зберегло цю родину.
Оглядаючи виставку, жінка зізналась, що ніяк не може перегорнути гірку сторінку заробітчанства. По 200 євро у місяць витрачають трудові мігранти тільки на телефонні картки, щоб почути голос рідних.
«Найважче – це була нудьга за дітьми, ностальгія за рідним краєм. Ніколи раніше мама не залишала дітей, їдучи на чужину. Нас змусило це зробити життя, не було іншого виходу. Я часто запитую себе, що за цей час діти стали дорослі, я не бачила, як вони росли. Думаєш, чи більше заробила, чи втратила. Це щастя, що в мене збереглась родина», – зауважує Марія Гапук.
Чужина вчить заробітчан людської гідності
На виставці є чимало фотографій заробітчан із духовними особами. Саме Церква є найбільшою опорою для трудових мігрантів. Українська греко-католицька церква, зокрема, отець Василь Поточняк, об’єднала заробітчан в Італії у 100 спільнот.
За його словами, трудова міграція має позитивні сторони: українці вчаться демократичного мислення, жити за встановленими законами, усвідомлюють власну гідність і бачать пошану держави до людини, права італійської жінки в подружньому житті, вчаться толерантності у ставленні до інших народів, культур, релігій.
А найбільш негативною стороною заробітчанства священик назвав роз’єднання родин, розлучення, втрату контакту з дітьми, а ще – переймання негативних рис італійського суспільства.
«Якщо українська влада створить цим людям відповідні умови, то вони приїдуть, але вони приїдуть уже зміненими людьми, які шанують гідність своєї особи. Скільки разів бачив, як українські митники в аеропортах вимагають від заробітчан по 5 євро, бо, мовляв, для них це не гроші, а люди не дають, бо не розуміють уже, чому мають просто так комусь давати хабар. Заробітчани, які повернулись, уже живуть по-іншому, по-іншому мислять», – наголошує Василь Поточняк.
Україна посідає четверте місце в світі за кількістю трудових мігрантів
Українські заробітчани говорили, що не поспішають повертатись до України, попри низькооплачувану працю в Італії та економічну кризу в Європі, оскільки вони не бачать жодних перспектив у розвитку України, змін на краще.
Їх відлякує корупція, хабарництво, проросійська політика нової влади. Однак і про колишнього Президента Ющенка, якого так підтримали і надсилали гроші на Майдан, який закликав заробітчан повертатись, трудові мігранти відгукуються тепер як про зрадника їхній сподівань і надій.
Сьогодні Україна посідає четверте місце у світі за кількістю трудових мігрантів. Найбільше заробітчан із Західної України виїхали до Італії, тільки з Львівщини понад 40 відсотків.
Виставка «Наші в Італії» у Львові експонується у приміщенні благодійного фонду «Запорука» до 2 липня, а далі експозиція помандрує іншими українськими містами.
