Нова конституція Киргизстану веде, здавалося б до того, що є неймовірним у Середній Азії і на теренах колишнього СРСР. Вона обмежує владу голови держави в регіоні, де одна людина – називайте її президентом чи прем’єр-міністром, чи просто лідером нації – зазвичай безроздільно править країною.
Киргизька тимчасова влада, яка металася у суперечностях впродовж останніх тижнів масованого насильства на півдні держави, має сподівання на нову конституцію як на засіб стабілізації в державі. Але з обмеженням президентської влади конституція не дає створення повністю парламентської системи як альтернативи. Це, скоріше, намагання збалансувати президентську і парламентську гілки влади.
Омюрбек Текебаєв, заступник голови тимчасового уряду і член конституцйіної комісії, пояснює: «З самого початку наші супротивники намагалися наголошувати, що це не парламентська система, а змішана. Ми ж казали, що ми не писали конституцію лише під парламентську систему. Науковці, академіки повинні визначити, яка вона. Ми запропонували конституційний проект, який може допомогти Киргизстанові вийти з цієї скрутної ситуації. Ми, ініціатори проекту, називаємо це парламентською системою».
Фактично ж ця конституція створює дві сильні противаги, прем’єр-міністра і президента, баланс котрих буде вирішуватися на практиці. Бо президент і за новою конституцією має чимало повноважень – накладати вето, відправляти закони назад до парламенту (щоправда, не всі – за винятком бюджету і податків). Правда й те, що президент не буде настільки всевладним, як був.
Новиною є й обмеження партійної більшості у парламенті – жодна окрема партія не може мати більш як 65 місць зі 120. Дотепер парламент мав лише 90 місць. Така ситуація змусить партію, котра завоює й таку більшість, для більш ефективного управління шукати коаліції чи компромісу у владі, коли врахувати традиції депутатів-перекинчиків із однієї фракції до іншої.
Це обмеження здивувало багатьох спостерігачів. Але представник Венеціанської комісії Томас Маркерт назвав це особливістю нинішньої перехідної ситуації в Киргизстані, до чого в комісії ставляться з розумінням.
Ще однією особливістю нової конституції є відмова від практики діяльності окремого Конституційного суду, який залишив сумну спадщину підтримки авторитарних забаганок двох минулих президентів Киргизстану. Всі конституційні суперечки має вирішувати Верховний суд держави.
Справжній екзамен чекає на нову конституцію на практиці
Інші положення нової конституції Киргизстану більше відповідають стандартній практиці – вибори до парламенту кожні 5 років, президент обмежується єдиним 6-річним терміном, він має добре знати киргизьку мову і мешкати не менше 15 років на теренах держави.
Однак більшість експертів все ж вважає, що на нову конституцію ще чекає справжній іспит на надійність. Аналітики наводять приклад України, іншої пострадянської держави, де конституції виявилося не досить для стабілізації демократії і де вона також дала сильну владу і президентові, і прем’єрові. Це скінчилося тим, що й суди, й парламент, й інші органи влади в Україні просто ігнорували й ігнорують конституцію як абстракцію.
Перший серйозний сумнів щодо реальності парламентаризму в Киргизстані висловив не хто інший, як президент Росії Дмитро Медведєв. Він сказав на саміті «Групи двадцяти» в Торонто, що він не розуміє, яким чином діятиме парламентська система в цій азійській республіці. Тепер Киргизстан має доводити свою конституційну позицію на практиці.
Киргизька тимчасова влада, яка металася у суперечностях впродовж останніх тижнів масованого насильства на півдні держави, має сподівання на нову конституцію як на засіб стабілізації в державі. Але з обмеженням президентської влади конституція не дає створення повністю парламентської системи як альтернативи. Це, скоріше, намагання збалансувати президентську і парламентську гілки влади.
Омюрбек Текебаєв, заступник голови тимчасового уряду і член конституцйіної комісії, пояснює: «З самого початку наші супротивники намагалися наголошувати, що це не парламентська система, а змішана. Ми ж казали, що ми не писали конституцію лише під парламентську систему. Науковці, академіки повинні визначити, яка вона. Ми запропонували конституційний проект, який може допомогти Киргизстанові вийти з цієї скрутної ситуації. Ми, ініціатори проекту, називаємо це парламентською системою».
Фактично ж ця конституція створює дві сильні противаги, прем’єр-міністра і президента, баланс котрих буде вирішуватися на практиці. Бо президент і за новою конституцією має чимало повноважень – накладати вето, відправляти закони назад до парламенту (щоправда, не всі – за винятком бюджету і податків). Правда й те, що президент не буде настільки всевладним, як був.
Новиною є й обмеження партійної більшості у парламенті – жодна окрема партія не може мати більш як 65 місць зі 120. Дотепер парламент мав лише 90 місць. Така ситуація змусить партію, котра завоює й таку більшість, для більш ефективного управління шукати коаліції чи компромісу у владі, коли врахувати традиції депутатів-перекинчиків із однієї фракції до іншої.
Це обмеження здивувало багатьох спостерігачів. Але представник Венеціанської комісії Томас Маркерт назвав це особливістю нинішньої перехідної ситуації в Киргизстані, до чого в комісії ставляться з розумінням.
Ще однією особливістю нової конституції є відмова від практики діяльності окремого Конституційного суду, який залишив сумну спадщину підтримки авторитарних забаганок двох минулих президентів Киргизстану. Всі конституційні суперечки має вирішувати Верховний суд держави.
Справжній екзамен чекає на нову конституцію на практиці
Інші положення нової конституції Киргизстану більше відповідають стандартній практиці – вибори до парламенту кожні 5 років, президент обмежується єдиним 6-річним терміном, він має добре знати киргизьку мову і мешкати не менше 15 років на теренах держави.
Однак більшість експертів все ж вважає, що на нову конституцію ще чекає справжній іспит на надійність. Аналітики наводять приклад України, іншої пострадянської держави, де конституції виявилося не досить для стабілізації демократії і де вона також дала сильну владу і президентові, і прем’єрові. Це скінчилося тим, що й суди, й парламент, й інші органи влади в Україні просто ігнорували й ігнорують конституцію як абстракцію.
Перший серйозний сумнів щодо реальності парламентаризму в Киргизстані висловив не хто інший, як президент Росії Дмитро Медведєв. Він сказав на саміті «Групи двадцяти» в Торонто, що він не розуміє, яким чином діятиме парламентська система в цій азійській республіці. Тепер Киргизстан має доводити свою конституційну позицію на практиці.
