Чотири місяці ця справа була в заголовках головних російських новин. Тоді Саїд Фехретдінов викинувся з вікна московської квартири, де жили його батьки. Йому було лише 10 років. Батьки кажуть, що його довело до цього знущання однокласників із кадетської школи, де він вчився. Фахівці говорять, що у випадку Саїда, як і в численних інших дитячих самогубств, йдеться про проблеми, з якими російське суспільство ще не навчилося боротися.
Як розповів батько Саїда Раміль, хлопчик із семи років хотів бути солдатом, страшно тішився, коли потрапив у кадетську школу «Героїв Севастополя», що була поруч із квартирою батьків. Протягом перших трьох років вчителі його хвалили, говорили, що хлопчик прекрасно працює в колективі і добре вчиться.
Але Саїд ставав дедалі більш нещасним. За кілька тижнів до самогубства Саїд потрапив до лікарні, бо його страшно побили.
«На голові у нього були ґулі, він ледве ходив. Саїд підійшов до мене, тримаючись за стінку. І тільки повторював: «Тату, вони мене вбили». Він повністю змінився. Ми зрозуміли, що з ним сталося щось непоправне».
Батьки Саїда вважають, що хлопчика переслідували через його національність та релігію. Крім того, вони звинувачують одного з вчителів у тому, що він сексуально зловживав їхньою дитиною. Школа відкидає це звинувачення.
Директор школи Євген Введенський говорить, що більшість дітей у його школі походять з неповних сімей і мають проблеми з поведінкою. Але він запевняє, що Саїда побили не в школі, а десь поза її межами. «Всіх дітей допитали. Побиття якщо і сталося, то точно не на території школи, і його однокласники до цього не причетні», – наголошує директор школи.
Діти не мають до кого звернутися
Що б не було причиною самогубства Саїда, російські психологи кажуть, що ті чи інші причини проявляються в Росії занадто часто.
Як зауважує дитячий психолог Олександр Шадура, діти, що піддаються насильству, не мають куди звернутися. «На жаль, немає системи, яка б працювала на виявлення та профілактику насильства над дітьми, – каже він. – Вона будується, громадські організації це роблять, але поки її немає».
Психологи не зобов’язані повідомляти соціальні служби про зловживання дітьми. Вони також побоюються, що якщо вони повідомлять про це міліцію, то дитина ще більше постраждає через їхні необережні дії. Крім того, в Росії немає соціальних працівників, які могли б допомогти проблемним родинам.
Щороку тисячі російських школярів накладають на себе руки. У перерахунку на душу населення це вдвічі більше, ніж у розвинених країнах.
Як розповів батько Саїда Раміль, хлопчик із семи років хотів бути солдатом, страшно тішився, коли потрапив у кадетську школу «Героїв Севастополя», що була поруч із квартирою батьків. Протягом перших трьох років вчителі його хвалили, говорили, що хлопчик прекрасно працює в колективі і добре вчиться.
Але Саїд ставав дедалі більш нещасним. За кілька тижнів до самогубства Саїд потрапив до лікарні, бо його страшно побили.
«На голові у нього були ґулі, він ледве ходив. Саїд підійшов до мене, тримаючись за стінку. І тільки повторював: «Тату, вони мене вбили». Він повністю змінився. Ми зрозуміли, що з ним сталося щось непоправне».
Батьки Саїда вважають, що хлопчика переслідували через його національність та релігію. Крім того, вони звинувачують одного з вчителів у тому, що він сексуально зловживав їхньою дитиною. Школа відкидає це звинувачення.
Директор школи Євген Введенський говорить, що більшість дітей у його школі походять з неповних сімей і мають проблеми з поведінкою. Але він запевняє, що Саїда побили не в школі, а десь поза її межами. «Всіх дітей допитали. Побиття якщо і сталося, то точно не на території школи, і його однокласники до цього не причетні», – наголошує директор школи.
Діти не мають до кого звернутися
Що б не було причиною самогубства Саїда, російські психологи кажуть, що ті чи інші причини проявляються в Росії занадто часто.
Як зауважує дитячий психолог Олександр Шадура, діти, що піддаються насильству, не мають куди звернутися. «На жаль, немає системи, яка б працювала на виявлення та профілактику насильства над дітьми, – каже він. – Вона будується, громадські організації це роблять, але поки її немає».
Психологи не зобов’язані повідомляти соціальні служби про зловживання дітьми. Вони також побоюються, що якщо вони повідомлять про це міліцію, то дитина ще більше постраждає через їхні необережні дії. Крім того, в Росії немає соціальних працівників, які могли б допомогти проблемним родинам.
Щороку тисячі російських школярів накладають на себе руки. У перерахунку на душу населення це вдвічі більше, ніж у розвинених країнах.
