На 63-му Каннському кінофестивалі вперше за часів незалежності Україну представлено в офіційній програмі повнометражних фільмів. Для участі в конкурсі відібрано стрічку Сергія Лозниці «Щастя моє». Її буде продемонстровано 19 травня.
Але українською ця робота є лише за місцем зйомок та приписки продюсерської компанії. Дія відбувається десь у російській глибинці. Йдеться про буття водія-дальнобійника, що його обставини роблять вбивцею, про зловживання владою, насильство у щоденному російському житті.
Я відвідав український павільйон, який справляє досить гарне враження, зокрема, тому, що розташований у дуже вдалому місці на пляжі просто над морем. Бульваром Круазетт його минають щохвилини сотні людей, адже до Каннів у дні фестивалю з’їжджається величезна кількість туристів як із Франції, так і з усього світу в надії побачити живих зірок. Набережною від Палацу фестивалів пройти дуже важко у будь-який час доби.
У павільйоні є матеріали, що знайомлять із українським кіно, можна навіть одержати копію фільмів, що цьогоріч представлені на кіноринку Каннів.
«Ми тут уже із 10-го числа. В нас було багато роботи. Оформили наш павільйон в українських традиціях, привезли фільми, українські каталоги, що розповідають про фільми, які вийшли в 2009-му і 2010 роках», – говорить заступник директора Української кінофундації Олександра Миколишин.
На ринку кінофундація представляє три українські фільми. Це документальний фільм «Три історії Галичини» від Ольги Онишко та Фари Фарад, що зацікавив після першого показу на початку фестивалю багатьох продюсерів. Багато хто тепер просить у павільйоні копії і контакти щодо нього. Другий – художній фільм Олександра Шапіра «Дніпро», в якому режисер поєднує розвиток стосунків між чоловіком і жінкою із хвилями Дніпра, з його течією. Третій фільм – «Чоловік моєї вдови» – є ігровою комедією. У минулу суботу в кінотеатрі «Олімпія» відбулася її прем’єра в Каннах.
Також у суботу відбулася й українська вечірка в ресторані «Лонґ Біч» на Круазетт. Такі вечірки тут організовує майже кожна країна. Запрошують продюсерів, акторів. Можна неформально за келихом шампанського нав’язати потрібні контакти. Цього року на вечірці була присутня почесний президент Української кінофундації Катерина Ющенко.
Чому фільм про Росію?
Мене зацікавило, чому в офіційній програмі, куди вперше серед двох десятків стрічок потрапила Україна, її представляє саме фільм, який парадоксально має з Україною мало спільного. Його зняв білорус, що працює в Німеччині, а вчився у Росії. Та і проблеми там висвітлюються теж російські.
«Щоб відповісти на це питання, треба зауважити, що є різниця між ринковими показами, а це ті три фільми, про які я згадала, і конкурсними фільмами, які подають на фестиваль самі виробники фільмів, – каже Олександра Миколишин. – Українська кінофундація їх не подає. Ми не можемо їх вибирати і впливати на те, приймуть їх на фестивалі чи ні. Тільки продюсери можуть бути ініціаторами цього. А другий момент полягає в тому, що, як мені відомо, багато саме українських проектів, зокрема, короткометражні фільми, подавалися на фестиваль, але не були відібрані. Це вже – рішення журі. А за якими ознаками і критеріями вони це роблять – це інша справа... Але все-таки те, що Україна представлена у головному конкурсі вперше за весь час незалежності, – це добре».
Пані Миколишин вважає, що «Щастя моє» має непогані шанси на успіх. Про це свідчить той факт, що фільм демонструється ближче до закінчення фестивалю. Начебто так робиться, щоб відповідна знімальна група уже залишалася в Каннах до нагородження. Ну що ж, побачимо.
А серед інших подій, пов’язаних із Україною, викликала цікавість презентація майбутнього проекту Santana Brothers під назвою Coronet, в якому головну роль поруч із Ралфом Фаєнсом зіграє Ольга Куриленко. У фільмі йтиметься про романтичні взаємини графічного дизайнера, який прибуває до Праги, з його прибиральницею Маришкою, яку і зіграє Ольга. Головна частина зйомок почнеться восени цього року.
Взагалі ж велике захоплення на нинішньому фестивалі досі викликали позаконкурсна демонстрація чудового нового фільму Вуді Аллена «Ти познайомишся з високим брюнетом-незнайомцем» та мексиканського режисера Алехандра Ґонсалеса Іньярріту «Biutiful». Останній, в якому у головній ролі грає Хав’єр Бардем, є конкурентом стрічки Лозниці у конкурсній програмі.
Але українською ця робота є лише за місцем зйомок та приписки продюсерської компанії. Дія відбувається десь у російській глибинці. Йдеться про буття водія-дальнобійника, що його обставини роблять вбивцею, про зловживання владою, насильство у щоденному російському житті.
Я відвідав український павільйон, який справляє досить гарне враження, зокрема, тому, що розташований у дуже вдалому місці на пляжі просто над морем. Бульваром Круазетт його минають щохвилини сотні людей, адже до Каннів у дні фестивалю з’їжджається величезна кількість туристів як із Франції, так і з усього світу в надії побачити живих зірок. Набережною від Палацу фестивалів пройти дуже важко у будь-який час доби.
У павільйоні є матеріали, що знайомлять із українським кіно, можна навіть одержати копію фільмів, що цьогоріч представлені на кіноринку Каннів.
«Ми тут уже із 10-го числа. В нас було багато роботи. Оформили наш павільйон в українських традиціях, привезли фільми, українські каталоги, що розповідають про фільми, які вийшли в 2009-му і 2010 роках», – говорить заступник директора Української кінофундації Олександра Миколишин.
На ринку кінофундація представляє три українські фільми. Це документальний фільм «Три історії Галичини» від Ольги Онишко та Фари Фарад, що зацікавив після першого показу на початку фестивалю багатьох продюсерів. Багато хто тепер просить у павільйоні копії і контакти щодо нього. Другий – художній фільм Олександра Шапіра «Дніпро», в якому режисер поєднує розвиток стосунків між чоловіком і жінкою із хвилями Дніпра, з його течією. Третій фільм – «Чоловік моєї вдови» – є ігровою комедією. У минулу суботу в кінотеатрі «Олімпія» відбулася її прем’єра в Каннах.
Також у суботу відбулася й українська вечірка в ресторані «Лонґ Біч» на Круазетт. Такі вечірки тут організовує майже кожна країна. Запрошують продюсерів, акторів. Можна неформально за келихом шампанського нав’язати потрібні контакти. Цього року на вечірці була присутня почесний президент Української кінофундації Катерина Ющенко.
Чому фільм про Росію?
Мене зацікавило, чому в офіційній програмі, куди вперше серед двох десятків стрічок потрапила Україна, її представляє саме фільм, який парадоксально має з Україною мало спільного. Його зняв білорус, що працює в Німеччині, а вчився у Росії. Та і проблеми там висвітлюються теж російські.
«Щоб відповісти на це питання, треба зауважити, що є різниця між ринковими показами, а це ті три фільми, про які я згадала, і конкурсними фільмами, які подають на фестиваль самі виробники фільмів, – каже Олександра Миколишин. – Українська кінофундація їх не подає. Ми не можемо їх вибирати і впливати на те, приймуть їх на фестивалі чи ні. Тільки продюсери можуть бути ініціаторами цього. А другий момент полягає в тому, що, як мені відомо, багато саме українських проектів, зокрема, короткометражні фільми, подавалися на фестиваль, але не були відібрані. Це вже – рішення журі. А за якими ознаками і критеріями вони це роблять – це інша справа... Але все-таки те, що Україна представлена у головному конкурсі вперше за весь час незалежності, – це добре».
Пані Миколишин вважає, що «Щастя моє» має непогані шанси на успіх. Про це свідчить той факт, що фільм демонструється ближче до закінчення фестивалю. Начебто так робиться, щоб відповідна знімальна група уже залишалася в Каннах до нагородження. Ну що ж, побачимо.
А серед інших подій, пов’язаних із Україною, викликала цікавість презентація майбутнього проекту Santana Brothers під назвою Coronet, в якому головну роль поруч із Ралфом Фаєнсом зіграє Ольга Куриленко. У фільмі йтиметься про романтичні взаємини графічного дизайнера, який прибуває до Праги, з його прибиральницею Маришкою, яку і зіграє Ольга. Головна частина зйомок почнеться восени цього року.
Взагалі ж велике захоплення на нинішньому фестивалі досі викликали позаконкурсна демонстрація чудового нового фільму Вуді Аллена «Ти познайомишся з високим брюнетом-незнайомцем» та мексиканського режисера Алехандра Ґонсалеса Іньярріту «Biutiful». Останній, в якому у головній ролі грає Хав’єр Бардем, є конкурентом стрічки Лозниці у конкурсній програмі.
