Ідея створити театральний музей належала славетному режисерові Лесю Курбасу. Задум митця втілився 1923 року. Тоді, майже століття тому заклад задумувався саме як театральний музей при Мистецькому об’єднанні «Березіль». Лише згодом заклад долучився до історії інших мистецьких сфер – музики та кіно.
Музей поповнювали актори
Нині музей таки дотримується Курбасової концепції: експозиція на обох поверхах розповідає саме про історію українського театру. Музична та кінематографічна спадщини – у фондах закладу.
Екскурсія музеєм розпочинається з колекції вертепів – пращурів українського театру. Ця частина експозиції – імітація ярмаркової площі, де в давнину відбувалися усі головні події міста, зокрема й розваги. Перлина колекції – Галаганівський вертеп, датований XVIII ст.
Свого часу Лесь Курбас задумував музей саме для того, аби історія українського театру одного дня отримала дах над головою і належне місце серед іншої української культурної спадщини. Через власну зайнятість, займатися музеєм доручив актору Василеві Васильку.
«Батько» музею, як називають його й досі, Василько наполягав, щоб поповненням експозиції займалися й актори «Березолю».
«Василько з акторів театру збирав «музейний податок». Кожного сезону вони мали знаходити хоча б дві речі, які стосувалися історії українського театру. Так музей і розростався», – розповідає заступник директора Ірина Мелешкіна.
В експозиції музею й історія Театру корифеїв – з фотографіями, костюмами, афішами. Тут – куточки Старицького, Заньковецької, Тобілевичів. У кожного актора – своє місце і своя історія.
Для Курбаса – окрема зала
Більшість експонатів музею – оригінали, копії знімають лише з документів та рукописів. Інтер’єр кожної зали – особливий, аби передати характер зображеної епохи. Наприклад, зала Котляревського – вся у світлих відтінках, такий собі театральний салон. Натомість експозицію Шевченківського періоду, часу жорстких утисків української культури, виконали у темних кольорах.
Студент Владислав після відвідання екскурсії зізнався, що багато історій про український театр почув уперше. «Найбільше сподобалися історія корифеїв та театру «Березіль». Може доторкнутися до цієї історії, відчути її – з листів, фотографій», – додає він.
Окреме місце в експозиції театрального музею займає зала, присвячена діяльності Леся Курбаса та його театру «Березіль». Своє місце вона отримала лише в незалежній Україні, адже до цього будь-які згадки про Курбаса та його діяльність заборонялися.
«Коли Курбаса радянська влада викрила як націоналіста, всі матеріали, які висвітлювали його діяльність, мали бути знищені. Їх уберегли лише стараннями співробітників музею – матеріали переховували у спеціальній папці, яку ніхто не чіпав. Це і врятувало їх», – зазначає Ірина Мелешкіна.
Серед експонатів зали Курбаса – й копія обвинувачення, винесеного режисеру у 1937 році. Біля прізвища – вирок «розстріляти», і позначка, яка засвідчила, що вирок виконано. У музеї цей документ – на видному місці, аби пам’ятати, яку ціну за існування заплатив свого часу український театр.
Музей поповнювали актори
Нині музей таки дотримується Курбасової концепції: експозиція на обох поверхах розповідає саме про історію українського театру. Музична та кінематографічна спадщини – у фондах закладу.
Екскурсія музеєм розпочинається з колекції вертепів – пращурів українського театру. Ця частина експозиції – імітація ярмаркової площі, де в давнину відбувалися усі головні події міста, зокрема й розваги. Перлина колекції – Галаганівський вертеп, датований XVIII ст.
Свого часу Лесь Курбас задумував музей саме для того, аби історія українського театру одного дня отримала дах над головою і належне місце серед іншої української культурної спадщини. Через власну зайнятість, займатися музеєм доручив актору Василеві Васильку.
«Батько» музею, як називають його й досі, Василько наполягав, щоб поповненням експозиції займалися й актори «Березолю».
«Василько з акторів театру збирав «музейний податок». Кожного сезону вони мали знаходити хоча б дві речі, які стосувалися історії українського театру. Так музей і розростався», – розповідає заступник директора Ірина Мелешкіна.
В експозиції музею й історія Театру корифеїв – з фотографіями, костюмами, афішами. Тут – куточки Старицького, Заньковецької, Тобілевичів. У кожного актора – своє місце і своя історія.
Для Курбаса – окрема зала
Більшість експонатів музею – оригінали, копії знімають лише з документів та рукописів. Інтер’єр кожної зали – особливий, аби передати характер зображеної епохи. Наприклад, зала Котляревського – вся у світлих відтінках, такий собі театральний салон. Натомість експозицію Шевченківського періоду, часу жорстких утисків української культури, виконали у темних кольорах.
Студент Владислав після відвідання екскурсії зізнався, що багато історій про український театр почув уперше. «Найбільше сподобалися історія корифеїв та театру «Березіль». Може доторкнутися до цієї історії, відчути її – з листів, фотографій», – додає він.
Окреме місце в експозиції театрального музею займає зала, присвячена діяльності Леся Курбаса та його театру «Березіль». Своє місце вона отримала лише в незалежній Україні, адже до цього будь-які згадки про Курбаса та його діяльність заборонялися.
«Коли Курбаса радянська влада викрила як націоналіста, всі матеріали, які висвітлювали його діяльність, мали бути знищені. Їх уберегли лише стараннями співробітників музею – матеріали переховували у спеціальній папці, яку ніхто не чіпав. Це і врятувало їх», – зазначає Ірина Мелешкіна.
Серед експонатів зали Курбаса – й копія обвинувачення, винесеного режисеру у 1937 році. Біля прізвища – вирок «розстріляти», і позначка, яка засвідчила, що вирок виконано. У музеї цей документ – на видному місці, аби пам’ятати, яку ціну за існування заплатив свого часу український театр.
