Мистецтво шістдесятників в Національному музеї літератури

Алла Горська, Надія Світлична, Опанас Заливаха, Віктор Зарецький, Галина Севрук, Людмила Семикіна – це далеко не повний перелік митців, котрі на зламі 60-х прагнули свободи і яким було задушно за залізною завісою в тенетах соцреалізму. Їх змушували жити у соціалістичному підпіллі, і там же творити.

Самвидав у соціалістичному підпіллі

У часи того суспільства ми були в підпіллі, згадує Людмила Семикіна і зазначає, що це – підпільна виставка. «Це наш самвидав, наш експеримент, який ніхто не бачив. Тоді ми мусили визначити свою свідомість і свою позицію, а це забирало більше енергії, ніж творчість».

У двох залах Музею літератури представлені живопис, графіка, аплікація, кераміка, які творилися також і на засланнях. Це – своєрідна мозаїка мистецтва шістдесятників, яка, на думку директора Музею шістдесятників Миколи Плахотнюка, об’єднана єдиним стрижнем: прагненням творчості свободи, прагненням творчості світла та оптимізму. Але тодішня влада побачила в цьому крамолу і почала шістдесятників звинувачувати в абстракціонізмі, в космополітизмі, націоналізмі та почала переслідувати».

Музей є, приміщення немає

У Музеї літератури представлена лише третина робіт із колекції Музею шістдесятників, яка налічує понад 500 живописних полотен і сотні графічних робіт. Сам же Музей, незважаючи на три укази Президента України Віктора Ющенка, досі не має приміщення. Точніше, формально він його має, але там немає жодних комунікацій, приміщення не відремонтоване і не придатне для перебування в ньому музейних експонатів. «Зібрати там усі унікальні твори мистецтва шістдесятників означало б просто їх знищити», – зауважує Микола Плахотнюк.

Минулого року київська влада навіть виділила на ремонт приміщення для музею 1,5 мільйонів гривень. Однак, вони, за словами голови Товариства «Меморіал», шістдесятника Леся Танюка, столичними можновладцями були витрачені не за призначенням.

(Київ – Прага)