– Насамперед, як Вам, вченому та професору з кліматології, бачиться роль політиків у вирішенні глобальних проблем, на кшталт кліматичних змін? Головне, чи достатньо тих зусиль, які прикладаються нині різними державами світу?
– Якщо роль вчених полягає у просвіті та наданні порад, то саме політичним чільникам слід вживати всі необхідні заходи щодо клімату. Коли глянути на сценарій розвитку світу при нинішній кількості викидів парникових газів, то наприкінці 21-го століття потепління становитиме від 1 до 7 градусів. Якщо ми не вживатимемо серйозніших заходів ніж ті, що ми планували дотепер, то світ зазнає непоправної шкоди. За останні роки кліматологи не припиняють пояснювати і повторювати, що порятунок Землі від глобального потепління, – це найголовніше, що нині слід робити.
– Наразі великі надії покладаються саме на копенгагенську конференцію. Очікується, що цей представницький саміт, де мають забратися понад 160 світових лідерів, надасть спільній боротьбі з глобальним потеплінням більшого динамізму. Що відрізнятиме саміт у Копенгагені від аналогічного саміту, що відбувся наприкінці 90-х років у Кіото?
– Одним із нових елементів у Копенгагені буде те, що розвинуті країни більше не хочуть самотужки боротися із кліматичним змінами. Вони звернулися до головних держав, що наразі розвиваються швидкими темпами, – як наприклад, Китай чи Росія, – аби ті теж робили зусилля, щоб кількість шкідливих викидів, якщо не зменшувалася, то, принаймні, не зростала б такими швидкими темпами, як це відбувається за останні 10 років. Це – нове у переговорах, бо у Кіото з такими закликами Організація Об’єднаних Націй звернулася тільки до промислово розвинених країн. Від Китаю у той час зменшення шкідливих викидів ще не вимагали.
– Кіотський протокол, чинність якого незабаром завершиться, передбачає так звані «квоти», що дають дозвіл забруднювати атмосферу промисловими викидами. При цьому, держави, що використали свої квоти, можуть купити їх надлишок у сусідів. Екологи називають ці квоти «бомбою сповільненої дії». Які зміни очікуються у цій системі?
– Квоти – це загальна кількість парникових газів, які країна має право викидати в атмосферу. І у «Кіотському протоколі», і в угодах, які, сподіваюся, підпишуть у Копенгагені, мова йде про поступове зменшення цих квот. Держава може продавати частину своїх квот тим, кому зменшувати свої викиди надто дорого. Скажімо, Україна, може без особливих витрат та впливу на своє економічне зростання продавати свої квоти іншим. Дехто вважає це аморальним, адже мова справді йде про право забруднювати, що переходить від одного до іншого. Але це тільки поверхневий підхід, адже важлива саме загальна кількість цих квот, яка наразі зменшується. Якщо всі країни будуть чесними – а це слід контролювати – то саме загальна кількість шкідливих викидів є найголовнішою для атмосфери.
– Екологи та вчені з усіх кінців світу щодня б’ють на сполох, мовляв, менше розмов, а більше справ. «Із природою та кліматом переговори не ведуться. Їх треба негайно рятувати»...
– І це правильно, бо згубні процеси у кліматі продовжують розвиватися і не чекають на людські переговори, які, порівняно із терміновістю завдання, просуваються дуже повільно. Це дійсно правда, що неможливо вести переговори із законами фізики та природи. Клімат реагує на розлади, що несе людська діяльність, за законами фізики та хімії, а з цим вести переговори неможливо.
(Брюссель – Прага – Київ)
– Якщо роль вчених полягає у просвіті та наданні порад, то саме політичним чільникам слід вживати всі необхідні заходи щодо клімату. Коли глянути на сценарій розвитку світу при нинішній кількості викидів парникових газів, то наприкінці 21-го століття потепління становитиме від 1 до 7 градусів. Якщо ми не вживатимемо серйозніших заходів ніж ті, що ми планували дотепер, то світ зазнає непоправної шкоди. За останні роки кліматологи не припиняють пояснювати і повторювати, що порятунок Землі від глобального потепління, – це найголовніше, що нині слід робити.
– Наразі великі надії покладаються саме на копенгагенську конференцію. Очікується, що цей представницький саміт, де мають забратися понад 160 світових лідерів, надасть спільній боротьбі з глобальним потеплінням більшого динамізму. Що відрізнятиме саміт у Копенгагені від аналогічного саміту, що відбувся наприкінці 90-х років у Кіото?
– Одним із нових елементів у Копенгагені буде те, що розвинуті країни більше не хочуть самотужки боротися із кліматичним змінами. Вони звернулися до головних держав, що наразі розвиваються швидкими темпами, – як наприклад, Китай чи Росія, – аби ті теж робили зусилля, щоб кількість шкідливих викидів, якщо не зменшувалася, то, принаймні, не зростала б такими швидкими темпами, як це відбувається за останні 10 років. Це – нове у переговорах, бо у Кіото з такими закликами Організація Об’єднаних Націй звернулася тільки до промислово розвинених країн. Від Китаю у той час зменшення шкідливих викидів ще не вимагали.
– Кіотський протокол, чинність якого незабаром завершиться, передбачає так звані «квоти», що дають дозвіл забруднювати атмосферу промисловими викидами. При цьому, держави, що використали свої квоти, можуть купити їх надлишок у сусідів. Екологи називають ці квоти «бомбою сповільненої дії». Які зміни очікуються у цій системі?
– Квоти – це загальна кількість парникових газів, які країна має право викидати в атмосферу. І у «Кіотському протоколі», і в угодах, які, сподіваюся, підпишуть у Копенгагені, мова йде про поступове зменшення цих квот. Держава може продавати частину своїх квот тим, кому зменшувати свої викиди надто дорого. Скажімо, Україна, може без особливих витрат та впливу на своє економічне зростання продавати свої квоти іншим. Дехто вважає це аморальним, адже мова справді йде про право забруднювати, що переходить від одного до іншого. Але це тільки поверхневий підхід, адже важлива саме загальна кількість цих квот, яка наразі зменшується. Якщо всі країни будуть чесними – а це слід контролювати – то саме загальна кількість шкідливих викидів є найголовнішою для атмосфери.
– Екологи та вчені з усіх кінців світу щодня б’ють на сполох, мовляв, менше розмов, а більше справ. «Із природою та кліматом переговори не ведуться. Їх треба негайно рятувати»...
– І це правильно, бо згубні процеси у кліматі продовжують розвиватися і не чекають на людські переговори, які, порівняно із терміновістю завдання, просуваються дуже повільно. Це дійсно правда, що неможливо вести переговори із законами фізики та природи. Клімат реагує на розлади, що несе людська діяльність, за законами фізики та хімії, а з цим вести переговори неможливо.
(Брюссель – Прага – Київ)
