Понад 300 волонтерів, які допомагають людям похилого віку в усіх регіонах України, взяли участь у конференції «Захист прав та інтересів літніх людей». Одна з її учасниць, сімдесятилітня Софія Варченко, вже понад десять років на волонтерських засадах допомагає киянам похилого віку. Бере на себе хатню роботу, звертається до комунальних служб та органів влади, а головне – дарує старим самотнім людям увагу та спілкування. Роки беруть своє, в самої Софії Варченко здоров’я вже не те, але вона не може залишити напризволяще тих, до кого нема діла ні родичам, ні державі.
«Я не можу сказати людям, з якими 10 років працюю, що вже не буду їм допомагати. Вони жодних соціальних працівників не визнають. Телефонують мені, бо знають, що вирішу будь-яке питання. Нещодавно домоглася, щоб літній жінці повернули кошти, які вона кілька років платила ЖЕКу за балкон, котрого у квартирі немає, і за неіснуючого собаку. І таких недоліків вистачає у кожній сфері. Що робити? Людей, які не вміють спілкуватися зі старими, уникають їх, зневажають – слід просто звільняти з роботи».
Допомога літнім людям – їхня власна справа?
Потреби літніх людей в Україні задовольняються лише на 25-30%, показало опитування, проведене в 10 обласних центрах. Причому найгірша ситуація – у Сімферополі, Миколаєві, Житомирі, Чернігові та Києві, тоді як найбільш комфортно старенькі почуваються в Івано-Франківську та інших невеликих містах, каже організатор дослідження, голова правління громадської організації «Турбота про літніх» Галина Полякова.
«Люди старшого віку почуваються дискримінованими з боку представників комунальних та державних служб, працівників транспорту, але найбільше – з боку медиків. Найменше нарікань на...міліцію, яка ставиться до літніх людей удвічі краще за лікарів! І єдине, що отримало дуже високу оцінку в усіх регіонах, – це якість ритуальних послуг», – зазначає громадська активістка.
Але більшість літніх людей України цікавлять не ритуальні послуги, а можливість активно жити і працювати. Проте українська система працевлаштування абсолютно не враховує їхніх потреб. Галина Полякова вважає, що в умовах загального старіння українського населення необхідно збільшити вік виходу на пенсію. А також залучати найактивніших пенсіонерів, як волонтерів для догляду за іншими літніми людьми.
«Європа нам допоможе!»
Подібні волонтерські програми в Україні вже діють. Але ні держава, ні місцеві меценати не вважають за потрібне виділяти кошти на старість. Українські волонтерські програми фінансуються з–за кордону, в тому числі урядами європейських країн, говорить керівник британської програми для літніх людей «Ейдж Концерн» Оскар Франклін.
«В умовах кризи старі люди стають більш вразливими, особливо у тих країнах, до яких зменшується потік інвестицій. Ми допомагаємо Україні, бо маємо схожу демографічну ситуацію, і наш досвід можна застосувати на українських теренах. Крім того, в умовах сучасної трудової міграції підтримувати старше покоління потрібно спільними зусиллями усіх країн Європи. Адже люди народжуються в одній державі, працюють – у другій, а право на пенсію мають – у третій державі», – вважає Оскар Франклін.
Але зусилля закордонних урядів, і навіть громадська активність самих пенсіонерів не дадуть належного результату, доки свого ставлення до літніх людей не змінить українська влада. Заступник міністра праці та соціальної політики Сергій Бичков пообіцяв зробити для цього все можливе: «Я курирую ці питання в Міністерстві, і з готовністю сприйму всі зауваження та напрацювання, які пролунали на конференції».
Проте найближчим часом видатки українського бюджету на підтримку літніх людей переглядатися у бік збільшення не будуть. А без фінансування всі позитивні зміни у соціальній політиці можуть залишитися на папері. І літнім громадянам України доведеться і далі покладатися на доброчинність із-за кордону, на волонтерів, і на власні сили.
(Київ – Прага)
«Я не можу сказати людям, з якими 10 років працюю, що вже не буду їм допомагати. Вони жодних соціальних працівників не визнають. Телефонують мені, бо знають, що вирішу будь-яке питання. Нещодавно домоглася, щоб літній жінці повернули кошти, які вона кілька років платила ЖЕКу за балкон, котрого у квартирі немає, і за неіснуючого собаку. І таких недоліків вистачає у кожній сфері. Що робити? Людей, які не вміють спілкуватися зі старими, уникають їх, зневажають – слід просто звільняти з роботи».
Допомога літнім людям – їхня власна справа?
Потреби літніх людей в Україні задовольняються лише на 25-30%, показало опитування, проведене в 10 обласних центрах. Причому найгірша ситуація – у Сімферополі, Миколаєві, Житомирі, Чернігові та Києві, тоді як найбільш комфортно старенькі почуваються в Івано-Франківську та інших невеликих містах, каже організатор дослідження, голова правління громадської організації «Турбота про літніх» Галина Полякова.
«Люди старшого віку почуваються дискримінованими з боку представників комунальних та державних служб, працівників транспорту, але найбільше – з боку медиків. Найменше нарікань на...міліцію, яка ставиться до літніх людей удвічі краще за лікарів! І єдине, що отримало дуже високу оцінку в усіх регіонах, – це якість ритуальних послуг», – зазначає громадська активістка.
Але більшість літніх людей України цікавлять не ритуальні послуги, а можливість активно жити і працювати. Проте українська система працевлаштування абсолютно не враховує їхніх потреб. Галина Полякова вважає, що в умовах загального старіння українського населення необхідно збільшити вік виходу на пенсію. А також залучати найактивніших пенсіонерів, як волонтерів для догляду за іншими літніми людьми.
«Європа нам допоможе!»
Подібні волонтерські програми в Україні вже діють. Але ні держава, ні місцеві меценати не вважають за потрібне виділяти кошти на старість. Українські волонтерські програми фінансуються з–за кордону, в тому числі урядами європейських країн, говорить керівник британської програми для літніх людей «Ейдж Концерн» Оскар Франклін.
«В умовах кризи старі люди стають більш вразливими, особливо у тих країнах, до яких зменшується потік інвестицій. Ми допомагаємо Україні, бо маємо схожу демографічну ситуацію, і наш досвід можна застосувати на українських теренах. Крім того, в умовах сучасної трудової міграції підтримувати старше покоління потрібно спільними зусиллями усіх країн Європи. Адже люди народжуються в одній державі, працюють – у другій, а право на пенсію мають – у третій державі», – вважає Оскар Франклін.
Але зусилля закордонних урядів, і навіть громадська активність самих пенсіонерів не дадуть належного результату, доки свого ставлення до літніх людей не змінить українська влада. Заступник міністра праці та соціальної політики Сергій Бичков пообіцяв зробити для цього все можливе: «Я курирую ці питання в Міністерстві, і з готовністю сприйму всі зауваження та напрацювання, які пролунали на конференції».
Проте найближчим часом видатки українського бюджету на підтримку літніх людей переглядатися у бік збільшення не будуть. А без фінансування всі позитивні зміни у соціальній політиці можуть залишитися на папері. І літнім громадянам України доведеться і далі покладатися на доброчинність із-за кордону, на волонтерів, і на власні сили.
(Київ – Прага)
