Сьогодні у нас в гостях у ранзі «дійової особи» не політик, не людина, яка займається кризою і антикризовими заходами, яка не їздить в Росію, аби просити про гроші, про газ, яка не їздить по інших країнах, аби просити, а щось робить в Україні.
Олег Скрипка– Вітаю гаряче, зі святами всіх!
– Наш вибір не простий. І довго ми кликали в гості. Я не думаю, що треба Олега Скрипку представляти особливо, проте можемо послухати його біографію для того, щоб на чомусь ґрунтуватися і почати нашу розмову.
Український вокаліст, музикант, композитор та лідер гурту «Воплі Відоплясова» Олег Скрипка народився в Таджикистані в сім’ї українських переселенців. Батько – лікар, мати – вихователь дитячого садочка. Виріс у Мурманській області Росії. В 1986 році закінчив Київський політехнічний інститут, цього ж року було створено гурт «Воплі Відоплясова».
Наступного року гурт «ВВ» стає членом Київського рок-клубу, здобуває першу премію на київському рок-фестивалі «Рок-парад» та випускає свій хіт «Танці». 1990 група здійснює турне Францією та Швейцарією, під час якого в одній з найбільших газет Франції «Le Monde» виходить матеріал про «ВВ». Рік по тому гурт перебирається до Франції.
У 1991-му видає перший офіційний альбом «Або, або». В грудні 1996 відоплясівці повертаються в Київ. І відтоді активно беруть участь у концертах в Україні та закордоном, регулярно відвідують Москву.
2000 року гурт «ВВ» виступає в Ризі, Лондоні, дає концерт у московському Палаці молоді, далі – тур містами Сибіру.
В січні 2002 року – тур Ізраїлем і Португалією, у лютому того ж року — кілька концертів у Нью-Йорку, 2003 року – виступ у Торонто.
2004 року Олег скрипка стає одним із організаторів фестивалю «Країна мрій», цей фестиваль розпочав свою історію через 10 років після виходу пісні та альбому «ВВ» із такою ж назвою. Під егідою «Країни мрій» Олег Скрипка займається також і різносторонньою видавничою та просвітительською діяльністю.
У 2004 Олег Скрипка брав активну участь у Помаранчевій революції, а уже в серпні 2005 відмовився від звання «Заслужений артист України», яким нагородив його Президент Віктор Ющенко з нагоди святкування Дня незалежності. Олег Скрипка із задоволенням спробував себе в ролі актора, зігравши в п’єсі «Наталка Полтавка» столичного театру імені Івана Франка та знявся у новорічному мюзиклі «Вечори на хуторі близ Диканьки».
У 2007 році Олег Скрипка проявляє неабиякі танцювальні таланти і здобуває друге місце у проекті «Танці з зірками 2».
У 2008 році Міністерство культури і туризму висунуло кандидатуру Олега Скрипки на присвоєння Шевченківської премії у якості «режисера-постановника етнічного фестивалю «Країна Мрій».
Останнім часом Олег Скрипка приділяє велику увагу популяризації української мови та українського фольклору, веде активну боротьбу з аудіопіратством. Хобі – активний відпочинок і туризм.
– Перше питання, яке хотілось би поставити: Олеже, а що ж таке, влада так наполегливо пхала усякі оці ось нагороди – і Шевченківська премія, і «Заслужений артист України», щось не склеїлось із владою, попідмовляв ти усюди?
– Це тільки із «Заслуженим артистом» так сталося, що якраз на цій хвилі ейфорії, перемоги дарувалися оці «Заслужені артисти». Я просто хотів надіслати такий меседж, що трішечки не це треба робити.
– А якби пізніше давали «Заслуженого артиста»?
– Пізніше б не дали. Тоді ще на такій хвилі дали. Але меседж не пройшов. Він не був розшифрований, на жаль.
– А кому цей меседж був адресований?
– Всім, суспільству.
– Я маю на увазі, з тих, хто виписував нагороду. Це ж не такий простий, насправді, процес. З нагородою треба погодитись, дати свої паспортні дані. Це ж не те, що викликають у Маріїнський палац або на Банкову і кажуть: «Ми Вас хочемо нагородити, ідіть-но сюди». Підходиш: «Ось Вам нагорода».
Так не буває, це стара система, що на Шевченківську премію, що на «Заслуженого артиста» треба подавати документи, погоджуватись заздалегідь, заповнювати формуляри, а потім прийти в урочистий день і отримати нагороду. То я так розумію, була відмова взагалі від заповнення всіх необхідних документів. Але чи почули з того боку?
– Був указ – видача 999 «Заслужених артистів» чи якась така цифра. І з 999 дві людини відмовились. І це був меседж, що не треба девальвувати.
– Але ж далі видається, з радістю приймають.
– Так от я кажу, що суспільством не було розшифровано цю інформацію.
– А як би мало бути за логікою речей? Людина досягла чогось, вона гідна того, щоб її відзначили. Як її тоді відзначати? Не давати ані Шевченківської премії, ані відзначати як «заслуженого артиста»?
– Це ж як відбувається девальвація грошей, так і відбувається девальвація регалій.
– Я погоджуюсь. Я зараз намагаюся витягти більше, ніж пояснення, що це був меседж, а його не розшифрували. Особисто Віктор Ющенко міг дістати цей меседж собі в голову? Він до нього прийшов десь, взагалі промайнув, чи так воно лишилося непоміченим: «Ну відмовився, і Бог з ним, але інші погодились, і таких маса».
– Ну і що, все зміниться на краще.
– Коли? Тому що я сам в принципі проти оцих звань «Заслуженого артиста», премій і так далі, тим більше з рук влади.
– Ти мене питаєш, коли? Через п’ять років.
– Чому через п’ять?
– Я так бачу.
– А що, прийде якийсь новий очільник держави, який зможе поміняти цю практику і відмовитися від радянських звичаїв?
– Ми ж не можемо не погодитись, що все змінюється в Україні, в світі все змінюється і в Україні все змінюється.
– Щось надто повільно в Україні все змінюється.
– Тому що все змінюється повільно. Але на порівнянні, що раніше цивілізації змінювались там за тисячоліття. На сьогоднішній день 5 років – це ніщо, за 5 років кількість перейде в якість і все буде по-інакшому.
Розпач у багатьох, якщо вже згадати про 2004 рік. Розпач – це невід’ємна складова революції. Тобто розпач завжди буває після ейфорії, похмілля завжди буває після п’янки.
– Майдан був п’янкою?
– Це була ейфорія. Якби мас-медіа в коричневих фарбах зараз це не малювали, це були дуже яскраві події. І це була ейфорія. Потім відбулося похмілля. І відбулася реакція.
– Реакція, яку ми бачимо зараз. У нас як було, якщо не гірше стало.
– Як це, якщо не гірше? Ти вважаєш, якщо ми зараз сидимо в центрі квітучого Києва, забитого багатоповерховими новими будинками і новими машинами, і зараз стало дуже погано?
– Я не матеріальне маю на увазі, хоча криза нібито за вікном, свинячий грип у нас зараз за вікном.
– Свинячий грип, а тоді був пташиний грип, а тоді ще був мишачий грип.
– Я про інше хотів запитати. Для тієї галузі, в якій Ви працюєте, тобто це шоу-бізнес, то там на ліпше не змінилося.
– Змінилося.
– Он радіо «Алла» виходить в ефір замість радіо «One». І кусайте собі лікті, називається. Не виходить же радіо «Країна мрій».
– До 2004 року української музики було в ефірах 2%, на сьогоднішній день її 8-10%. Це в чотири рази більше стало музики української. Це показник, це перемога. Це не 99%, як в Росії, вітчизняного продукту. Але це поступово українці рухаються в правильному напрямку.
– Української – за ознакою мовною чи країни-виробника?
– Мовною. Давайте не будемо виляти хвостом, хилятися: українська музика – це музика українською мовою.
– Не так і багато. Якщо загадати, Іра Білик співала українською, потім хлоп – і перестала. Ані Лорак – комерційний продукт, Філіп Кіркоров – хлоп і російською. Тут можна багато говорити. А яскравих українських гуртів щось не спостерігається.
– Не спостерігається, тому що воно у ваших ефірах не крутиться.
– Ми ж не музична станція, я маю на увазі, Радіо Свобода. «Наше радіо», наприклад, музична станція.
– От я і кажу про ваше радіо. А у нас на сцені «Країни мрій» і на сцені «Рок Cічі» дуже багато яскравих, гарних гуртів. Я випускаю дуже багато дисків гарної музики. І на сьогоднішній день, якщо людина хоче, якщо вона цікавиться, вона може знайти таку інформацію, вона є. До 2004 року такої інформації не було.
– Але ж кажуть, що попиту на українську музику немає, вона не є комерційною, вона не є привабливою з точки зору рейтингів, якщо це українське, то обов’язково воно викликає огиду, нібито, є така тенденція, не буду говорити, що вона переважає тепер, але вона зберігається, суттєва тенденція.
– Це твоя точка зору, а моя точка зору інакша.
– Це не моя точка зору, я кажу, що є тенденція, яка зберігається. Раніше це взагалі викликало нерозуміння, якщо хтось співає українською – це вже надзвичайна подія.
– А на сьогоднішній день ми ще намагаємось говорити, що це не є комерційним. Хоча я співаю українською мовою, і я суперуспішний артист, один із найуспішніших українських.
– Самооцінка?
– Ну як, самооцінка, це реально... Мої всі проекти спрямовані на нормальну музику, не на комерційну, в поганому розумінні комерційну. І це все успішні проекти. Тому що я роблю проекти майбутнього, завтрашнього дня.
– Я те, що робить «ВВ» і Олег Скрипка не ставлю під сумнів взагалі, тому що ви вже здобули своє місце на п’єдесталі, під сонцем. Ви є орієнтиром, ви собі не зраджуєте, ви не зраджуєте той шлях, яким ідете.
– Ми говоримо не про п’єдестали, ми говоримо про тенденції, про завтрашній день. А головне взагалі, навіть в економіці, – це зростання, головне – це динаміка. Наприклад, ми завжди кажемо: «От, Америка занепадає, Європа занепадає».
– Нічого собі, занепадає!
– Вона дійсно занепадає, хоча рівень набагато вищий, ніж наш. Але у нас динаміка набагато вища, енергії більше, у нас є майбутнє. І на цьому треба концентруватися.
– Добре, кого ми можемо записати на цей момент в актив українського шоу-бізнесу, таких, що є потенційно привабливими, що не викликають якогось роздратування, дійсно пишуть якісну музику українською мовою?
– Якісна музика українською мовою і шоу-бізнес – це не сумісні поняття. Тому що шоу-бізнес – це супермаркет, в якому немає місця якісній музиці і культурі. У нас в Україні, принаймні, може бути, в світовому шоу-бізнесі є зразки якісної музики, у нас немає необхідності, тому що якісна музика коштує дорого, і матеріально коштує дорого, і інтелектуальна складова.
Тому на сьогоднішній день весь цей феномен, вся ця байда, тому що легко продавати неякісний продукт, це є можливо, і навіщо тоді викладатися, продавати щось дорожче, коли можна продати щось дешевше. Це є ринок. Я хотів би говорити не про шоу-бізнес, а про культуру чи про якісну музику, як ти кажеш.
– Я просто не бачу суперечностей. Я не музикант, я журналіст, я лише можу спостерігати за тенденціями, які є. Я не можу впливати на ринок музики, на шоу-бізнес.
– Така паралель, наприклад, серед політологів є якісні журналісти?
– Та Боже збав, це взагалі окрема каста.
– Так само і шоу-бізнес теж окрема каста, це точна паралель. Я просто тобі даю приклад, в якому ти розумієшся гарно, таж сама байда в музиці.
– От їдеш в машині, вмикаєш радіо, українська якась хвиля, не обов’язково це може бути уже згадане радіо «Алла».
– А я тобі скажу, на радіо «Алла», ти просто здивуєшся, буде більший відсоток української музики, ніж на «Нашому радіо». На сьогоднішній день на «Русском радио» більше української музики і на радіо «Шансон» більше української музики. І навіть я тобі скажу, на «Нашому радіо» московському більше української музики, ніж на «Нашому радіо» київському.
– Подивимось. Я не є програмний директор, я просто хотів поділитися враженнями, що коли я вмикаю радіо, це, незалежно від хвилі, але таке враження, що на мене вивалюються гори сміття.
– Так не вмикай. Диск став. Я тобі принесу диски.
Роман Скрипін і Олег Скрипка– Добре, я поставлю диск. Люди ж слухають далі це, тексти ні про що, абсурдні тексти.
– Це ж садо-мазо: на тебе ллється лайно, а ти включаєш це.
– Засмічені мізки виходять у людей.
– У мене не засмічений мозок, тому що я не слухаю це. Просто я не хочу – я не слухаю. Бо я можу вибирати. Якщо люди в спромозі це вибрати, це означає, вони заслуговують це радіо, хай слухають.
– «Рок-Січ» цього року буде відбуватися?
– Мої прогнози не дуже позитивні.
– Тобто не буде? Криза прийшла і все накрила мокрим рядном?
– Нічого. У майбутньому зробимо. В цьому році шанси не дуже великі.
– А через що?
– У нас всі проблеми цивілізаційні. З певних причин в Україні занепала цивілізація, культурна цивілізація. От ми кажемо – рівень культури, нижче планки, вище планки, це є. Тому сприйняття рок-музики у нас печерне. Тому зацікавити людей, знайти гроші, отримати дозволи на рок-фестиваль – це дуже складно.
– Лише через це проблеми? Тобто фінансових немає, виходить?
– Фінансові проблеми слідом ідуть, це похідна.
– А от «Країна мрій» – це той фестиваль, який з 2004 року відбувається. І це, скажімо, той стимул, коли люди виходять на вулиці Києва у вишиванках, окрім Дня незалежності, можна побачити, що саме на «Країну мрій» люди ідуть гуртом у вишиванках, ходять, дивляться те, що там відбувається, слухають, отримують якесь там моральне задоволення. «Країна мрій» цього року відбудеться чи ні?
– «Країна мрій» буде 27 червня.
– Тобто відбудеться і з цим проблем немає чи є?
– Проблеми завжди є. Є проблеми, які вирішуються, а є проблеми, які тимчасово не вирішуються.
– Тобто «Країна мрій» буде, як завжди можна іти і отримувати задоволення? «Країна мрій» або там «поле чудес» в «країні дурнів», «Країна мрій» – це щось відокремлене взагалі від реальності, яка у нас є.
– Речі відбуваються в світі завжди таким чином – ми їх придумуємо, мріємо, а потім їх реалізуємо. «Країна мрій» – це майбутнє України.
– Ви тут загадали про цивілізаційний розвиток України. Воно багато в чому дотичне до багатьох висловлювань. Але в який термін Україна може подолати цивілізаційну прірву. Так сталося, що ми маємо цивілізаційну прірву поміж Європою та Україною.
– Залежить від нас, можна і за два роки...
– А за два роки – це як? Це людей перенавчити, що... не треба кидати сміття повз смітник.
– По-перше, зробити реформу в ЗМІ, тому що на сьогоднішній день реальна влада – це ЗМІ.
– Телебачення, я б сказав.
– Телебачення – номер один. І десь там радіо теж.
– А в чому ж ця влада ЗМІ? Мені як журналісту виглядає, що іде профанація величезна, тому що реальної влади, четвертої влади ЗМІ де-факто не мають. Вони собі можуть дозволити щось сказати, але це не знаходить реакції жодної.
– Якщо ми говоримо про цивілізаційні речі, то це просто про рівень інтелекту, рівень культури. На сьогоднішній день яким чином відбувається? ЗМІ культивують, вони працюють, грубо кажучи, на нижній чакрі. І ті люди, які резонують на нижній чакрі, вони і дивляться ЗМІ, а інші люди просто не дивляться чи вони вимушені опуститися до нижньої чакри.
– Ідеться зараз про оці всі серіали мильні, російські переважно, які у нас ідуть, розважальні програми?
– Чому ми з тобою коли слухаємо радіо чи дивимось телевізор, ми відчуваємо біль? Ми відчуваємо біль, тому що нам треба опустити свій інтелектуальний і культурний рівень, і це боляче. Коли ЗМІ тягнуть наверх, вони для деяких людей будуть відповідати їхньому рівню, а для деяких людей вони будуть стимулювати зростання, і зростання приємне. Воно дає відчуття ейфорії. Ми кажемо, от Радянський Союз, нам приємно дивитися фільми радянські, бо вони гарної якості. І коли ти не все розумієш, але ти зростаєш із цим фільмом.
– У них була пропаганда, велика частина пропаганди. І досі якщо їх крутити, то можна збожеволіти, тому орієнтири ідеологічні уже інші зовсім, я маю на увазі молоду людину, яка почне дивитися щось а ля радянське телебачення або фільми лише зранку до ночі, можу уявити собі схиблену людину.
– Я говорю про якісні фільми, в «Пригодах Шурика» пропаганди не багато, була, але не сильна.
– А що ж можу поміняти ситуацію з цим, якщо почнуть орієнтуватися на інші чакри, не на нижні? Щось має як явище виникнути в Україні.
– Інтелігенція, шляхта, богема, лідери.
– А вони не є запитаними. Чим брутальніше висловлюється політик, тим він здобуває більшу популярність серед виборців.
– Ти завжди дотримуєшся пасивної позиції.
– Справа в тому, що я можу дати відповідь, я зараз у якості ведучого намагаюся витягнути, от дай рецепт, не просто констатуй, що у нас нижня чакра, вона зміниться. Що має статися? Мають постати орієнтири нові, правильно?
– Мають прийти люди з вищими чакрами.
– Але це комерційно, не привабливо.
– Просто світ побудований таким чином, що комерційна привабливість виникає потім, а спочатку виникає гарна, красива ідея.
– І треба пожертвувати чимось для реалізації гарної красивої ідеї.
– Жертвувати нічим не треба.
– Фінансово принаймні?
– Треба вкладати, не треба жертвувати.
– Що в Україні має змінитися в ЗМІ, щоб вони встановили щось?
– Якість.
– Я зараз виводжу на дуже просту відповідь. Тому що Віктор Ющенко, від нагород якого Олег Скрипка мав честь відмовитися, обіцяв, що буде суспільне телебачення. Я, власне, про це запитую. Тому що у нас його немає. У нас нема кому встановити стандарт і сказати: «Ось, може бути по-іншому».
– Тому що немає менеджменту.
– З менеджментом еволюційно у нас дуже сумна якась картина виходить, якісного менеджменту немає.
– Не відразу Москва будувалася.
– Москва ж після Києва будувалася, рецепти були уже відомі. Але справа в іншому. Що Вас притягнуло назад в Україну? Ви багато жили у Франції і гастролювали Європою.
– Комерційна доцільність.
– Тобто в Україні Вам і ліпше, більше заробляєте? А як же тепер сполучити Ваш французький досвід, очевидно, якщо Ви там жили тривалий час, Ви собі прекрасно уявляєте, що таке життя в Європі, що це не є якийсь там рай на землі, багато людей так уявляють, що Європейський Союз – це ситі заможні люди.
– Я в Парижі прожив 7 років. І коли я спілкуюсь із людьми з такою реакцією: «Ах, Париж», тут прірва в наших уявленнях.
– Це знову цивілізаційний розрив. Тому що дуже багато з тих, хто зараз нас слухає, вони зараз собі мало уявляють, що таке Європа. У нас все це примітизовано. От країна євроінтегрується, багато говорять на словах.
Що таке на практиці євроінтеграція, ніхто не пояснює, що для цього треба зробити багато реформ внутрішніх, тому що в такому вигляді держава, як вона існує, вона не прийнятна Європейського Союзу. Ми можемо 150 мільйонів разів себе називати європейцями, але приїхавши туди ми не справляємо таке враження, принаймні переважна більшість наших громадян.
– Я чув такі історії, що коли забирає поліція, всіх-всіх підряд змітає, то українців відпускають, тому що вони знають, що серед злочинців українців дуже-дуже мало. Коли підписують контракти з будівельними фірмами, з українцями в першу чергу підписують контракти. В Америці є російські будівельні фірми, які імітують, що вони українські, бо з українськими в першу чергу підписують контракти, а з росіянами – ні, от є така інформація.
Багато фактів, які говорять, що наші люди там нормально виглядають. А якщо ти їздив по Скандинавіях, Шотландіях, Англіях, Норвегіях, то побачити, як люди там п’ють і як вони б’ються після п’янок...
– Я не ідеалізую зараз Європу як континент, що там все зразково. Насправді там зразкового не так і багато, там просто інші стандарти життя. Я запитую просто про наш цивілізаційний розрив, який у нас стався.
– Можна уявити нашу державу, це та ж сама людина-водій, яка просто їздить на різних машинах. Європа це – стара колимага, старий «роллс-ройс», який не дуже новий, але там все продумано зроблено, тому вона їздить нормально. А Україна поки що якісь новенькі «жигулі», які постійно ламаються, тому що не досконалі.
– А от здолати оцей цивілізаційний розрив і цивілізаційні кроки пришвидшити, покликана «Країна мрій» для цього?
– Ясна річ.
– А в чому?
– Я як артист вважаю, що все починається зсередини. Як ми зсередини побудовані, так і ззовні буде. Для мене такий досвід був простий: щоб людину добре пізнати, треба до неї просто в гості завітати. Як в хаті речі розставлені чи розкидані, точно так же думки в голові людини. І якщо в тебе буде в голові порядок, в тебе буде порядок і в країні.
– Так у який спосіб все ж таки надолужувати втрачене?
– Засоби масової інформації, вони на сьогоднішній день мають дуже серйозний вплив.
– До Вас, коли Ви проводите «Країну мрій», увага прикута надзвичайна. Ось тут Олег Скрипка співає, ось тут приходять такі гості, а ось тут ковалі, а ось тут гончарі, а ось тут усі у вишиванках, Боже, це рай земний – і хрущі над хатами гудуть.
– Ми працюємо активно, в ЗМІ у нас дуже багато союзників.
– Хочеш, не хочеш, вони це висвітлюють, абсолютно всі телеканали, якщо говорити, що у нас телебачення має панівну роль.
– Телебачення теж мусить мати підхід активний. Я не знаю, чи воно має чи не має активний підхід, але не все висвітлити, а все висвітлити, що освітлює наше життя, тобто мати позитивну ідею. Тоді воно буде рухатись в якомусь напрямку.
– Може, Вам варто було піти шляхом створення якогось шоу на основі «Країни мрій»? От скажімо, «Французька весна в Києві» відбувається рік у рік. І це передусім вони роблять якесь шоу, яке вражає: або це на Майдані якісь із живих людей скульптурні композиції, якісь акробати. Цьогоріч вони були на воді на Дніпрі. А у Вас все якось по-українськи плинно. Тобто ось концерти, а ось тут ще щось буде, щось тут ще. Шоу як такого цілісного немає.
– Це фестиваль, це не шоу.
– «Французька весна» – теж фестиваль, він триває не один день, але вони показують величезне шоу, яке вражає.
– Це називається вуличний театр, те що ти розказуєш – це вуличний театр, який межує з цирком. В принципі, у мене є ідея залучити вуличний театр до «Країни мрій» також, який працює теж із традицією. «Країна мрій» – це фестиваль, який працює з етнічною традицією.
– У вас символіка, яка закладена, фестивальна символіка, вона дуже потужна.
– Що цікаво, якщо ти говориш про шоу, шоу і фестиваль – яка різниця? Шоу не пропонує активної участі глядача, слухача.
– Була шоу-програма відкриття «Країни мрій», і була пряма трансляція на якомусь каналі, тут уже про ЗМІ можна говорити.
– Основна ідея фестивалю, взагалі будь-якого фестивалю – це активна участь глядача, слухача. Може, немає якогось шоу, що кульки повітряні літають чи велосипеди по воді (це я теж люблю, авангард французький), але те, що ти можеш сам ковалем попрацювати, сам зліпити цього горщика, сам вивчити цю пісню, поспілкуватися з артистами з Естонії, з Норвегії і тому подібне, воно не так видовищно, але воно залишить набагато більше. Тому що ти цей горщик додому принесеш, і він буде у тебе стояти, ти нічим не заміниш цей горщик, який ти сам зліпив своїми руками.
– Тобто такої видовищності поки що в «Країні мрій» не буде?
– Та буде, це дуже видовищно. Але основна мета – це спілкування людей, це повністю поринання в атмосферу активну.
– І держава вам гроші не дає?
– Ми автономно існуємо.
– Просте питання. Не дає?
– Не дає. Ми всі про це знаємо, навіщо говорити зайвий раз.
– Хто – всі? Я не знав, тому і запитався. А що взагалі дає держава на цей проект? Чи була зацікавленість з боку держави стосовно цього фестивалю? Очевидно, що була. Хтось хотів же використати рано чи пізно і Олега Скрипку, і «Країну мрій», і гурт «ВВ».
– Головне, що немає зацікавленості органами нашою «країною», і це дуже важливо. За це ми стояли на барикадах в 2004 році.
– Є приклад інший. Є такий фестиваль «Таврійські ігри». Речі непорівнювані – «Країна мрій» та «Таврійські ігри», тому що «Таврійські ігри» – це «Таврійські ігри», не буду давати характеристику Президента України Леоніда Кучми. А потім вони гавкнулися в один рік, що вони в Київ переїхали, потім в Каховку не змогли...
– Там теж все непросто.
– Там політика грає роль, тому що пан Баграєв належить до такої політичної сили, як БЮТ. Тут, власне, не треба шукати чорну кішку в чорній кімнаті. Чи були побажання, скажімо, з боку влади взяти під патронат «Країну мрій»? Нагороди ж давали.
– Пропозицій не було. Але я вважаю, що патронат – це не зовсім для фестивалю зручна форма. Допомога держави, вона мусить бути, але допомога.
– В чому може бути допомога? Як на мене, то щоб держава не перешкоджала.
– Фінансова.
– Якщо у нас на все кіновиробництво виділяється 5 мільйонів гривень з бюджету. На це можна зняти, я не знаю скільки стрічок – півстрічки короткометражної, можливо, то про яку фінансову допомогу під час кризи. Паски затягує вся держава, окрім чиновників.
– У майбутньому.
– А кошторис «Країни мрій» який, якщо не секрет?
– Це набагато дешевше, ніж фільм знімати. Можу сказати, коли ми проводили «Євробачення», за бюджет «Євробачення» можна було сто років проводити «Країну мрій» з виконавцями тякими, як Пітер Габріел.
– Я до чого питаю, мене не цікавить, скільки Ви грошей витрачаєте, мені не цікаво копирсатися у Вашій кишені. Просто мені цікаво, скільки можна в Україні зробити, врахувавши бюджет проведення фестивалю такого, то, окрім Олега Скрипки, міг би ще хтось проводити свій фестиваль, держава зрештою щось ініціювати, але все, що ініціює держава, у нас воно не найкращої якості.
– Це стара проблема – це ефективне використання державних грошей. Тобто держава виділяє гроші, вони не ефективно використовуються.
– Вони освоюються певними підрозділами, певними міністерствами, вони розтягуються.
– Ні, не все так печально, я ти малюєш.
– Я нічого не малюю. У нас державне телебачення теж фінансується з бюджету. І якби такі гроші виділялися комерційній станції, то вони витрачалися б набагато ефективніше. І треба розуміти, що кошторис комерційної станції, він іноді буває менший, ніж державного телебачення. Але якість не порівнювана.
– Я не розбираюся в кошторисах.
– Бачиш, тут кожен про своє. Тому я і запитую, який кошторис фестивалю «Країна мрій» і скільки б можна було проводити за рік таких фестивалів, бо я не думаю, що це космічний бюджет якийсь.
– Ні, не космічний. Навіщо це тобі?
– Дешевше, ніж п’ять мільйонів гривень і за кошти «Євробачення» можна було б проводити сто років.
– Але на рівні набагато більшому, ніж ми робимо, тобто з відомими зірками.
– А чому Ви не їдете на «Євробачення»? Це такий конкурс престижний.
– Немає часу.
– Олег Скрипка в своєму репертуарі: немає часу. Тобто всі змагаються там, Приходько їде в Москву, виступає тепер за Росію з піснею «Мама», яку написав Меладзе, приспів тільки української мовою буде, воно взагалі виглядало дивно. Тут у нас Лобода перемагає «Anticrisis girl». У Вас не було бажання виступити на «Євробаченні»?
– Це для прому? Ну для чого? Навіщо воно потрібно?
– Для того, щоб здобути перемогу.
– А у мене немає спортивного інтересу. Я взагалі змагання терпіти не можу.
– Тобто Вас можна викреслювати з потенційних учасників «Євробачення» взагалі?
– Ні, якщо буде така структура, чи державна, чи комерційна, яка запропонує «ВВ» взяти участь, і це буде дійсно цікаво, перспективно, я візьму участь. А так заради змагання закусити вудила і кудись бігти.
– Цьогоріч Франція виставляє Патрицію Каас.
– Мабуть, це якісь структури захотіли і якась побудувалася така схема, яка запропонувала Патриції Каас приїхати. Не думаю, що у неї такий молодіжний азарт виник і вона захотіла туди поїхати.
– До «Євробачення» Ви рівно дихаєте взагалі?
– Доцільність мусить бути у всьому. Навіщо мені це потрібно? Стати ще більш популярним, ніж я зараз в Україні є? А стати закордоном більш популярним – закордоном «Євробачення» не має такого авторитету, як у нас, у країнах третього світу.
– То ми – країна тертого світу?
– А це хіба ти не знаєш? Ти постійно говориш про Україну і не знаєш, що ми – країна третього світу.
– Я реаліст. Я хотів би жити в «Країні мрій». Я хотів би бути громадянином країни, нікуди звідси не емігрувати, жити в країні, яка є нормальною європейською і звідки в Європу можна їздити без віз. І наші люди, коли вони поїздять по Європі, що треба починати з себе, те, про що ти говориш. Де тут песимізм, я перепрошую? А виходить, що найпростіше зорієнтуватися: ось є Москва, ось є російська попса, ось є російські серіали, які пропагують зовсім інші цінності, вони говорять про чеченську війну, вони говорять про ФСБ, вони говорять про непереможність Путіна, тому що ФСБ – і там портрети Путіна висять. Це російський менталітет пропагується фактично.
– Ти можеш з цим щось зробити, щоб цього не було?
– Я роблю так само, як і Олег Скрипка, роблю те саме, що я можу зробити, тому і розпитую, а мене звинувачують тут в песимізмі. А потім приходить Президент України Віктор Ющенко і на тебе намагається причепити звання «заслуженого артиста», як це робив Кучма. І Ющенко зробив роздачу цих слонів втричі більше, ніж Кучма за два терміни.
– Не всі ідеальні люди, але все одно кроки вперед є.
– За кого будеш голосувати на виборах президентських?
– Я вважаю, що у нас дуже гарна ситуація. Ми маємо трьох кандидатів.
– Як трьох? Я можу 12 нарахувати.
– Реальних.
– Реальних – 12 кандидатів. А от тих, хто збере електоральні симпатії...
– Три.
– Я перепрошую, наше виборче право передбачає двоє людей у другому турі. А хто ці люди?
– Ми всі знаємо.
– Я не знаю.
– Ми маємо зараз трьох кандидатів – А, В, С. А пропало, В упало, С кудись збіжало. Але будь-хто пройде, це нічого не змінить. У нас після виборів президентських абсолютно буде нова ситуація, не така, як в 2004 році. У нас від тієї людини, яка прийде в Президенти, нічого не зміниться. От що класно – це як в Америці. Тобто лінія державна не зміниться.
– Та де не зміниться? Вони Обаму обожнюють, ледь не п’яти йому цілують. «Песик з’явився у Обами, а що там Мішель одягла, а що там донечки?» 100 днів Обама уже президент – і нуль цілих нуль десятих ефекту коефіцієнт корисної дії.
– Так нічого не змінилося.
– Тобто ти вважаєш, якщо у нас оберуть або Тимошенко, або Ющенко, або Януковича – це три реальних кандидати по рейтингах на сьогоднішній день, прізвища, які ти не хотів називати, нічого не поміняється? І Віктор Федорович не поїде на наступний день розціловуватись із Путіним або з Медведєвим у Москву?
– Поїдуть, всі три поїдуть, але нічого не зміниться, от в чому кайф. Насправді, у нас немає зараз вибору, але це гарно, бо ми ідемо в правильному напрямку, і все буде класно.
– Так за кого будеш голосувати на президентських виборах?
– Немає значення.
– Тобто такої ситуації вже не повториться, коли Олег Скрипка виходить на Майдані з баяном і грає за якогось кандидата?
– Ні, я буду тікати.
– А що ж тоді...
– Де заробляти?
– При чому тут заробляти, я не думаю, що ти за гроші виступав в 2004 на Майдані.
– Я з росіянами розмовляв, і вони: «Там Америка привезла багато валіз, багато грошей привезла за Майдан». Причому це впевнені люди – опозиціонери, позитивні такі, вони гарно сприймають Україну. І вони впевнені, що на революцію дуже багато грошей в нас Америка влила. А ми впевнені, що з Кремля завезли сюди стільки валіз грошей, які все одно не спрацювали.
– Тоді без грошей співав же на Майдані?
– Ми гонорари мали, звичайно. Потім на Майдані ми безкоштовно грали, але ми ж передвиборну кампанію проїхали по всій Україні.
– Я мав на увазі на Майдані.
– На Майдані всі безкоштовно виступали. Але ми артисти, ми безкоштовно виступаємо – це таке діло. Просто коли люди ставили свою апаратуру, своє світло, свій звук і тому подібне, і це безкоштовно – це навіть більше...
– А тепер тебе ніхто не затягне співати за будь-якого кандидата?
– Не вийде.
– І в політику іти бажання немає?
– Я ж не зарікаюсь.
– Тобто це можливо?
– Ти ж знаєш, такий феномен, тільки ти сказав, а на завтрашній день все помінялось, і ти вже в політиці чи ще щось, замазався.
– Що значить «замазався»? От Руслана пішла в народні депутати – що, замазалась? Вакарчук пішов у народні депутати – що, замазався? Що ж, вони там всі лайно перебирають?
– Я їх дії не коментую.
– А у самого було бажання? Або ангажемент, можливо, був, тобто говорили: «Олеже, доля країни в твоїх руках, долучайсь до нашої політичної сили»? Намагалися долучити до політичної діяльності, в списки?
– Так.
– А хто ці люди?
– Дати прізвище, ідентифікаційний код?
– Ні, ідентифікаційний код, паспортні дані не потрібні, але прізвища, я думаю, будуть відомі. Хто намагався залучити?
– Зараз чи на минулих виборах?
– Зараз я не буду питати, тому що вибори на носі.
– Ти такі питання ставиш. Може, ти в ФСБ працюєш?
– Ні, я зі спецслужбами не працюю, я просто журналіст, скажімо так. Звичайно, мене цікавить все, навіть те, що за лаштунками. Тому що всі гості за ефіром говорять більше, ніж в ефірі.
– Були якісь такі ідіотичні пропозиції.
– Від комуністів чи що? Від кого?
– Я не хочу говорити.
– Це ж теж відповідь: «Я не хочу говорити». І зараз теж напередодні наступних виборів намагаються ангажувати?
– Зараз – ні.
– Тобто розуміють, що справа безнадійна. Давай уявимо, що якби Олег Скрипка став президентом України – це важко уявити, звичайно, – що б він зробив?
– Це неможливо.
– І хто з нас песиміст? Арнольд Шварценегер – губернатор Каліфорнії.
– Ти помітив, що людина, відразу як вона стає президентом, вона старіє зовнішньо. Для здоров’я це дуже не корисно – ставати Президентом. А потім людина як перестає бути Президентом, відразу краще виглядати починає.
– Помітив. У нас є два екс-президенти, які себе добре почувають.
– А мені колись ставили запитання: «Якщо б ти був міністром культури?» Я відповів, що я не міг би бути міністром культури, а міг би бути диктатором культури.
– Чому?
– Тому що я максималіст, мрійник і тому подібне, якщо б я дорвався до влади, я б диктував. Я не об’єктивна людина, я думаю, що на чиновницьких посадах мають бути чиновники. Я не чиновник. Ти можеш якось там абсолютно холодно ставитись до своєї роботи.
– А що було б елементами диктату міністра культури Олега Скрипки?
– Не відомо. Це є бажання, а мусять бути механізми, як ці бажання виконувати. Я б всю попсу розігнав. Тому що вона життя робить гіршим. Навіть такі культурні люди, я ти, плутають шоу-бізнес із культурою.
– Та я невіглас, свиня неосвічена.
– Ти талановита людина. Багато талановитих людей не відрізняють шоу-бізнес від культури, тому що вони за хмарами зірок не бачать і за полудою не бачать реальних цінностей. І щоб полуду зняти з очей, для цього треба з шоу-бізнесом попрацювати серйозно в розумінні такому загальному. Але я розумію, що я дуже суб’єктивно на це дивлюся. І я б цим займався суб’єктивно. Тому я не хочу, щоб мене допустили до якихось таких речей.
– Я вважаю, що цікава розмова вийшла з Олегом Скрипкою.
– Я вважаю, не дуже цікава.
– Це від тебе залежить. Самодостатня людина сидить: «Мені це не треба, ми взагалі на майбутнє працюємо. Ми самі для себе, ми суперпопулярні, а шоу-бізнес розігнати». Ось сухий залишок розмови.
– Ти ж мене вивів на такі штуки. Я хотів поговорити про «Країну мрій», про безліч гуртів, які є, які на завтрашній день будуть дуже відомими.
– А Ви це справою доведете і прийдете в ефір ще раз до нас.
– Наш вибір не простий. І довго ми кликали в гості. Я не думаю, що треба Олега Скрипку представляти особливо, проте можемо послухати його біографію для того, щоб на чомусь ґрунтуватися і почати нашу розмову.
Український вокаліст, музикант, композитор та лідер гурту «Воплі Відоплясова» Олег Скрипка народився в Таджикистані в сім’ї українських переселенців. Батько – лікар, мати – вихователь дитячого садочка. Виріс у Мурманській області Росії. В 1986 році закінчив Київський політехнічний інститут, цього ж року було створено гурт «Воплі Відоплясова».
Наступного року гурт «ВВ» стає членом Київського рок-клубу, здобуває першу премію на київському рок-фестивалі «Рок-парад» та випускає свій хіт «Танці». 1990 група здійснює турне Францією та Швейцарією, під час якого в одній з найбільших газет Франції «Le Monde» виходить матеріал про «ВВ». Рік по тому гурт перебирається до Франції.
У 1991-му видає перший офіційний альбом «Або, або». В грудні 1996 відоплясівці повертаються в Київ. І відтоді активно беруть участь у концертах в Україні та закордоном, регулярно відвідують Москву.
2000 року гурт «ВВ» виступає в Ризі, Лондоні, дає концерт у московському Палаці молоді, далі – тур містами Сибіру.
В січні 2002 року – тур Ізраїлем і Португалією, у лютому того ж року — кілька концертів у Нью-Йорку, 2003 року – виступ у Торонто.
2004 року Олег скрипка стає одним із організаторів фестивалю «Країна мрій», цей фестиваль розпочав свою історію через 10 років після виходу пісні та альбому «ВВ» із такою ж назвою. Під егідою «Країни мрій» Олег Скрипка займається також і різносторонньою видавничою та просвітительською діяльністю.
У 2004 Олег Скрипка брав активну участь у Помаранчевій революції, а уже в серпні 2005 відмовився від звання «Заслужений артист України», яким нагородив його Президент Віктор Ющенко з нагоди святкування Дня незалежності. Олег Скрипка із задоволенням спробував себе в ролі актора, зігравши в п’єсі «Наталка Полтавка» столичного театру імені Івана Франка та знявся у новорічному мюзиклі «Вечори на хуторі близ Диканьки».
У 2007 році Олег Скрипка проявляє неабиякі танцювальні таланти і здобуває друге місце у проекті «Танці з зірками 2».
У 2008 році Міністерство культури і туризму висунуло кандидатуру Олега Скрипки на присвоєння Шевченківської премії у якості «режисера-постановника етнічного фестивалю «Країна Мрій».
Останнім часом Олег Скрипка приділяє велику увагу популяризації української мови та українського фольклору, веде активну боротьбу з аудіопіратством. Хобі – активний відпочинок і туризм.
– Перше питання, яке хотілось би поставити: Олеже, а що ж таке, влада так наполегливо пхала усякі оці ось нагороди – і Шевченківська премія, і «Заслужений артист України», щось не склеїлось із владою, попідмовляв ти усюди?
– Це тільки із «Заслуженим артистом» так сталося, що якраз на цій хвилі ейфорії, перемоги дарувалися оці «Заслужені артисти». Я просто хотів надіслати такий меседж, що трішечки не це треба робити.
– А якби пізніше давали «Заслуженого артиста»?
– Пізніше б не дали. Тоді ще на такій хвилі дали. Але меседж не пройшов. Він не був розшифрований, на жаль.
– А кому цей меседж був адресований?
– Всім, суспільству.
– Я маю на увазі, з тих, хто виписував нагороду. Це ж не такий простий, насправді, процес. З нагородою треба погодитись, дати свої паспортні дані. Це ж не те, що викликають у Маріїнський палац або на Банкову і кажуть: «Ми Вас хочемо нагородити, ідіть-но сюди». Підходиш: «Ось Вам нагорода».
Так не буває, це стара система, що на Шевченківську премію, що на «Заслуженого артиста» треба подавати документи, погоджуватись заздалегідь, заповнювати формуляри, а потім прийти в урочистий день і отримати нагороду. То я так розумію, була відмова взагалі від заповнення всіх необхідних документів. Але чи почули з того боку?
– Був указ – видача 999 «Заслужених артистів» чи якась така цифра. І з 999 дві людини відмовились. І це був меседж, що не треба девальвувати.
– Але ж далі видається, з радістю приймають.
– Так от я кажу, що суспільством не було розшифровано цю інформацію.
– А як би мало бути за логікою речей? Людина досягла чогось, вона гідна того, щоб її відзначили. Як її тоді відзначати? Не давати ані Шевченківської премії, ані відзначати як «заслуженого артиста»?
– Це ж як відбувається девальвація грошей, так і відбувається девальвація регалій.
– Я погоджуюсь. Я зараз намагаюся витягти більше, ніж пояснення, що це був меседж, а його не розшифрували. Особисто Віктор Ющенко міг дістати цей меседж собі в голову? Він до нього прийшов десь, взагалі промайнув, чи так воно лишилося непоміченим: «Ну відмовився, і Бог з ним, але інші погодились, і таких маса».
– Ну і що, все зміниться на краще.
– Коли? Тому що я сам в принципі проти оцих звань «Заслуженого артиста», премій і так далі, тим більше з рук влади.
– Ти мене питаєш, коли? Через п’ять років.
– Чому через п’ять?
– Я так бачу.
– А що, прийде якийсь новий очільник держави, який зможе поміняти цю практику і відмовитися від радянських звичаїв?
– Ми ж не можемо не погодитись, що все змінюється в Україні, в світі все змінюється і в Україні все змінюється.
– Щось надто повільно в Україні все змінюється.
– Тому що все змінюється повільно. Але на порівнянні, що раніше цивілізації змінювались там за тисячоліття. На сьогоднішній день 5 років – це ніщо, за 5 років кількість перейде в якість і все буде по-інакшому.
Розпач у багатьох, якщо вже згадати про 2004 рік. Розпач – це невід’ємна складова революції. Тобто розпач завжди буває після ейфорії, похмілля завжди буває після п’янки.
– Майдан був п’янкою?
– Це була ейфорія. Якби мас-медіа в коричневих фарбах зараз це не малювали, це були дуже яскраві події. І це була ейфорія. Потім відбулося похмілля. І відбулася реакція.
– Реакція, яку ми бачимо зараз. У нас як було, якщо не гірше стало.
– Як це, якщо не гірше? Ти вважаєш, якщо ми зараз сидимо в центрі квітучого Києва, забитого багатоповерховими новими будинками і новими машинами, і зараз стало дуже погано?
– Я не матеріальне маю на увазі, хоча криза нібито за вікном, свинячий грип у нас зараз за вікном.
– Свинячий грип, а тоді був пташиний грип, а тоді ще був мишачий грип.
– Я про інше хотів запитати. Для тієї галузі, в якій Ви працюєте, тобто це шоу-бізнес, то там на ліпше не змінилося.
– Змінилося.
– Он радіо «Алла» виходить в ефір замість радіо «One». І кусайте собі лікті, називається. Не виходить же радіо «Країна мрій».
До 2004 року української музики було в ефірах 2%, на сьогоднішній день її 8-10%. Це в чотири рази більше стало музики української.
– Української – за ознакою мовною чи країни-виробника?
– Мовною. Давайте не будемо виляти хвостом, хилятися: українська музика – це музика українською мовою.
– Не так і багато. Якщо загадати, Іра Білик співала українською, потім хлоп – і перестала. Ані Лорак – комерційний продукт, Філіп Кіркоров – хлоп і російською. Тут можна багато говорити. А яскравих українських гуртів щось не спостерігається.
– Не спостерігається, тому що воно у ваших ефірах не крутиться.
– Ми ж не музична станція, я маю на увазі, Радіо Свобода. «Наше радіо», наприклад, музична станція.
– От я і кажу про ваше радіо. А у нас на сцені «Країни мрій» і на сцені «Рок Cічі» дуже багато яскравих, гарних гуртів. Я випускаю дуже багато дисків гарної музики. І на сьогоднішній день, якщо людина хоче, якщо вона цікавиться, вона може знайти таку інформацію, вона є. До 2004 року такої інформації не було.
– Але ж кажуть, що попиту на українську музику немає, вона не є комерційною, вона не є привабливою з точки зору рейтингів, якщо це українське, то обов’язково воно викликає огиду, нібито, є така тенденція, не буду говорити, що вона переважає тепер, але вона зберігається, суттєва тенденція.
– Це твоя точка зору, а моя точка зору інакша.
– Це не моя точка зору, я кажу, що є тенденція, яка зберігається. Раніше це взагалі викликало нерозуміння, якщо хтось співає українською – це вже надзвичайна подія.
– А на сьогоднішній день ми ще намагаємось говорити, що це не є комерційним. Хоча я співаю українською мовою, і я суперуспішний артист, один із найуспішніших українських.
– Самооцінка?
– Ну як, самооцінка, це реально... Мої всі проекти спрямовані на нормальну музику, не на комерційну, в поганому розумінні комерційну. І це все успішні проекти. Тому що я роблю проекти майбутнього, завтрашнього дня.
– Я те, що робить «ВВ» і Олег Скрипка не ставлю під сумнів взагалі, тому що ви вже здобули своє місце на п’єдесталі, під сонцем. Ви є орієнтиром, ви собі не зраджуєте, ви не зраджуєте той шлях, яким ідете.
– Ми говоримо не про п’єдестали, ми говоримо про тенденції, про завтрашній день. А головне взагалі, навіть в економіці, – це зростання, головне – це динаміка. Наприклад, ми завжди кажемо: «От, Америка занепадає, Європа занепадає».
– Нічого собі, занепадає!
– Вона дійсно занепадає, хоча рівень набагато вищий, ніж наш. Але у нас динаміка набагато вища, енергії більше, у нас є майбутнє. І на цьому треба концентруватися.
– Добре, кого ми можемо записати на цей момент в актив українського шоу-бізнесу, таких, що є потенційно привабливими, що не викликають якогось роздратування, дійсно пишуть якісну музику українською мовою?
Якісна музика українською мовою і шоу-бізнес – це не сумісні поняття. Тому що шоу-бізнес – це супермаркет, в якому немає місця якісній музиці і культурі.
Тому на сьогоднішній день весь цей феномен, вся ця байда, тому що легко продавати неякісний продукт, це є можливо, і навіщо тоді викладатися, продавати щось дорожче, коли можна продати щось дешевше. Це є ринок. Я хотів би говорити не про шоу-бізнес, а про культуру чи про якісну музику, як ти кажеш.
– Я просто не бачу суперечностей. Я не музикант, я журналіст, я лише можу спостерігати за тенденціями, які є. Я не можу впливати на ринок музики, на шоу-бізнес.
– Така паралель, наприклад, серед політологів є якісні журналісти?
– Та Боже збав, це взагалі окрема каста.
– Так само і шоу-бізнес теж окрема каста, це точна паралель. Я просто тобі даю приклад, в якому ти розумієшся гарно, таж сама байда в музиці.
– От їдеш в машині, вмикаєш радіо, українська якась хвиля, не обов’язково це може бути уже згадане радіо «Алла».
На сьогоднішній день на «Русском радио» більше української музики і на радіо «Шансон» більше української музики.
– Подивимось. Я не є програмний директор, я просто хотів поділитися враженнями, що коли я вмикаю радіо, це, незалежно від хвилі, але таке враження, що на мене вивалюються гори сміття.
– Так не вмикай. Диск став. Я тобі принесу диски.
– Це ж садо-мазо: на тебе ллється лайно, а ти включаєш це.
– Засмічені мізки виходять у людей.
– У мене не засмічений мозок, тому що я не слухаю це. Просто я не хочу – я не слухаю. Бо я можу вибирати. Якщо люди в спромозі це вибрати, це означає, вони заслуговують це радіо, хай слухають.
– «Рок-Січ» цього року буде відбуватися?
– Мої прогнози не дуже позитивні.
– Тобто не буде? Криза прийшла і все накрила мокрим рядном?
– Нічого. У майбутньому зробимо. В цьому році шанси не дуже великі.
– А через що?
З певних причин в Україні занепала цивілізація, культурна цивілізація.
– Лише через це проблеми? Тобто фінансових немає, виходить?
– Фінансові проблеми слідом ідуть, це похідна.
– А от «Країна мрій» – це той фестиваль, який з 2004 року відбувається. І це, скажімо, той стимул, коли люди виходять на вулиці Києва у вишиванках, окрім Дня незалежності, можна побачити, що саме на «Країну мрій» люди ідуть гуртом у вишиванках, ходять, дивляться те, що там відбувається, слухають, отримують якесь там моральне задоволення. «Країна мрій» цього року відбудеться чи ні?
– «Країна мрій» буде 27 червня.
– Тобто відбудеться і з цим проблем немає чи є?
– Проблеми завжди є. Є проблеми, які вирішуються, а є проблеми, які тимчасово не вирішуються.
– Тобто «Країна мрій» буде, як завжди можна іти і отримувати задоволення? «Країна мрій» або там «поле чудес» в «країні дурнів», «Країна мрій» – це щось відокремлене взагалі від реальності, яка у нас є.
– Речі відбуваються в світі завжди таким чином – ми їх придумуємо, мріємо, а потім їх реалізуємо. «Країна мрій» – це майбутнє України.
– Ви тут загадали про цивілізаційний розвиток України. Воно багато в чому дотичне до багатьох висловлювань. Але в який термін Україна може подолати цивілізаційну прірву. Так сталося, що ми маємо цивілізаційну прірву поміж Європою та Україною.
– Залежить від нас, можна і за два роки...
– А за два роки – це як? Це людей перенавчити, що... не треба кидати сміття повз смітник.
– По-перше, зробити реформу в ЗМІ, тому що на сьогоднішній день реальна влада – це ЗМІ.
– Телебачення, я б сказав.
– Телебачення – номер один. І десь там радіо теж.
– А в чому ж ця влада ЗМІ? Мені як журналісту виглядає, що іде профанація величезна, тому що реальної влади, четвертої влади ЗМІ де-факто не мають. Вони собі можуть дозволити щось сказати, але це не знаходить реакції жодної.
– Якщо ми говоримо про цивілізаційні речі, то це просто про рівень інтелекту, рівень культури. На сьогоднішній день яким чином відбувається? ЗМІ культивують, вони працюють, грубо кажучи, на нижній чакрі. І ті люди, які резонують на нижній чакрі, вони і дивляться ЗМІ, а інші люди просто не дивляться чи вони вимушені опуститися до нижньої чакри.
– Ідеться зараз про оці всі серіали мильні, російські переважно, які у нас ідуть, розважальні програми?
– Чому ми з тобою коли слухаємо радіо чи дивимось телевізор, ми відчуваємо біль? Ми відчуваємо біль, тому що нам треба опустити свій інтелектуальний і культурний рівень, і це боляче. Коли ЗМІ тягнуть наверх, вони для деяких людей будуть відповідати їхньому рівню, а для деяких людей вони будуть стимулювати зростання, і зростання приємне. Воно дає відчуття ейфорії. Ми кажемо, от Радянський Союз, нам приємно дивитися фільми радянські, бо вони гарної якості. І коли ти не все розумієш, але ти зростаєш із цим фільмом.
– У них була пропаганда, велика частина пропаганди. І досі якщо їх крутити, то можна збожеволіти, тому орієнтири ідеологічні уже інші зовсім, я маю на увазі молоду людину, яка почне дивитися щось а ля радянське телебачення або фільми лише зранку до ночі, можу уявити собі схиблену людину.
– Я говорю про якісні фільми, в «Пригодах Шурика» пропаганди не багато, була, але не сильна.
– А що ж можу поміняти ситуацію з цим, якщо почнуть орієнтуватися на інші чакри, не на нижні? Щось має як явище виникнути в Україні.
– Інтелігенція, шляхта, богема, лідери.
– А вони не є запитаними. Чим брутальніше висловлюється політик, тим він здобуває більшу популярність серед виборців.
– Ти завжди дотримуєшся пасивної позиції.
– Справа в тому, що я можу дати відповідь, я зараз у якості ведучого намагаюся витягнути, от дай рецепт, не просто констатуй, що у нас нижня чакра, вона зміниться. Що має статися? Мають постати орієнтири нові, правильно?
– Мають прийти люди з вищими чакрами.
– Але це комерційно, не привабливо.
Світ побудований таким чином, що комерційна привабливість виникає потім, а спочатку виникає гарна, красива ідея.
– І треба пожертвувати чимось для реалізації гарної красивої ідеї.
– Жертвувати нічим не треба.
– Фінансово принаймні?
– Треба вкладати, не треба жертвувати.
– Що в Україні має змінитися в ЗМІ, щоб вони встановили щось?
– Якість.
– Я зараз виводжу на дуже просту відповідь. Тому що Віктор Ющенко, від нагород якого Олег Скрипка мав честь відмовитися, обіцяв, що буде суспільне телебачення. Я, власне, про це запитую. Тому що у нас його немає. У нас нема кому встановити стандарт і сказати: «Ось, може бути по-іншому».
– Тому що немає менеджменту.
– З менеджментом еволюційно у нас дуже сумна якась картина виходить, якісного менеджменту немає.
– Не відразу Москва будувалася.
– Москва ж після Києва будувалася, рецепти були уже відомі. Але справа в іншому. Що Вас притягнуло назад в Україну? Ви багато жили у Франції і гастролювали Європою.
– Комерційна доцільність.
– Тобто в Україні Вам і ліпше, більше заробляєте? А як же тепер сполучити Ваш французький досвід, очевидно, якщо Ви там жили тривалий час, Ви собі прекрасно уявляєте, що таке життя в Європі, що це не є якийсь там рай на землі, багато людей так уявляють, що Європейський Союз – це ситі заможні люди.
– Я в Парижі прожив 7 років. І коли я спілкуюсь із людьми з такою реакцією: «Ах, Париж», тут прірва в наших уявленнях.
– Це знову цивілізаційний розрив. Тому що дуже багато з тих, хто зараз нас слухає, вони зараз собі мало уявляють, що таке Європа. У нас все це примітизовано. От країна євроінтегрується, багато говорять на словах.
Що таке на практиці євроінтеграція, ніхто не пояснює, що для цього треба зробити багато реформ внутрішніх, тому що в такому вигляді держава, як вона існує, вона не прийнятна Європейського Союзу. Ми можемо 150 мільйонів разів себе називати європейцями, але приїхавши туди ми не справляємо таке враження, принаймні переважна більшість наших громадян.
– Я чув такі історії, що коли забирає поліція, всіх-всіх підряд змітає, то українців відпускають, тому що вони знають, що серед злочинців українців дуже-дуже мало. Коли підписують контракти з будівельними фірмами, з українцями в першу чергу підписують контракти. В Америці є російські будівельні фірми, які імітують, що вони українські, бо з українськими в першу чергу підписують контракти, а з росіянами – ні, от є така інформація.
Багато фактів, які говорять, що наші люди там нормально виглядають. А якщо ти їздив по Скандинавіях, Шотландіях, Англіях, Норвегіях, то побачити, як люди там п’ють і як вони б’ються після п’янок...
– Я не ідеалізую зараз Європу як континент, що там все зразково. Насправді там зразкового не так і багато, там просто інші стандарти життя. Я запитую просто про наш цивілізаційний розрив, який у нас стався.
– Можна уявити нашу державу, це та ж сама людина-водій, яка просто їздить на різних машинах. Європа це – стара колимага, старий «роллс-ройс», який не дуже новий, але там все продумано зроблено, тому вона їздить нормально. А Україна поки що якісь новенькі «жигулі», які постійно ламаються, тому що не досконалі.
– А от здолати оцей цивілізаційний розрив і цивілізаційні кроки пришвидшити, покликана «Країна мрій» для цього?
– Ясна річ.
– А в чому?
– Я як артист вважаю, що все починається зсередини. Як ми зсередини побудовані, так і ззовні буде. Для мене такий досвід був простий: щоб людину добре пізнати, треба до неї просто в гості завітати. Як в хаті речі розставлені чи розкидані, точно так же думки в голові людини. І якщо в тебе буде в голові порядок, в тебе буде порядок і в країні.
– Так у який спосіб все ж таки надолужувати втрачене?
– Засоби масової інформації, вони на сьогоднішній день мають дуже серйозний вплив.
– До Вас, коли Ви проводите «Країну мрій», увага прикута надзвичайна. Ось тут Олег Скрипка співає, ось тут приходять такі гості, а ось тут ковалі, а ось тут гончарі, а ось тут усі у вишиванках, Боже, це рай земний – і хрущі над хатами гудуть.
– Ми працюємо активно, в ЗМІ у нас дуже багато союзників.
– Хочеш, не хочеш, вони це висвітлюють, абсолютно всі телеканали, якщо говорити, що у нас телебачення має панівну роль.
– Телебачення теж мусить мати підхід активний. Я не знаю, чи воно має чи не має активний підхід, але не все висвітлити, а все висвітлити, що освітлює наше життя, тобто мати позитивну ідею. Тоді воно буде рухатись в якомусь напрямку.
– Може, Вам варто було піти шляхом створення якогось шоу на основі «Країни мрій»? От скажімо, «Французька весна в Києві» відбувається рік у рік. І це передусім вони роблять якесь шоу, яке вражає: або це на Майдані якісь із живих людей скульптурні композиції, якісь акробати. Цьогоріч вони були на воді на Дніпрі. А у Вас все якось по-українськи плинно. Тобто ось концерти, а ось тут ще щось буде, щось тут ще. Шоу як такого цілісного немає.
– Це фестиваль, це не шоу.
– «Французька весна» – теж фестиваль, він триває не один день, але вони показують величезне шоу, яке вражає.
«Країна мрій» – це фестиваль, який працює з етнічною традицією.
– У вас символіка, яка закладена, фестивальна символіка, вона дуже потужна.
– Що цікаво, якщо ти говориш про шоу, шоу і фестиваль – яка різниця? Шоу не пропонує активної участі глядача, слухача.
– Була шоу-програма відкриття «Країни мрій», і була пряма трансляція на якомусь каналі, тут уже про ЗМІ можна говорити.
– Основна ідея фестивалю, взагалі будь-якого фестивалю – це активна участь глядача, слухача. Може, немає якогось шоу, що кульки повітряні літають чи велосипеди по воді (це я теж люблю, авангард французький), але те, що ти можеш сам ковалем попрацювати, сам зліпити цього горщика, сам вивчити цю пісню, поспілкуватися з артистами з Естонії, з Норвегії і тому подібне, воно не так видовищно, але воно залишить набагато більше. Тому що ти цей горщик додому принесеш, і він буде у тебе стояти, ти нічим не заміниш цей горщик, який ти сам зліпив своїми руками.
– Тобто такої видовищності поки що в «Країні мрій» не буде?
– І держава вам гроші не дає?
– Ми автономно існуємо.
– Просте питання. Не дає?
– Не дає. Ми всі про це знаємо, навіщо говорити зайвий раз.
– Хто – всі? Я не знав, тому і запитався. А що взагалі дає держава на цей проект? Чи була зацікавленість з боку держави стосовно цього фестивалю? Очевидно, що була. Хтось хотів же використати рано чи пізно і Олега Скрипку, і «Країну мрій», і гурт «ВВ».
– Головне, що немає зацікавленості органами нашою «країною», і це дуже важливо. За це ми стояли на барикадах в 2004 році.
– Є приклад інший. Є такий фестиваль «Таврійські ігри». Речі непорівнювані – «Країна мрій» та «Таврійські ігри», тому що «Таврійські ігри» – це «Таврійські ігри», не буду давати характеристику Президента України Леоніда Кучми. А потім вони гавкнулися в один рік, що вони в Київ переїхали, потім в Каховку не змогли...
– Там теж все непросто.
– Там політика грає роль, тому що пан Баграєв належить до такої політичної сили, як БЮТ. Тут, власне, не треба шукати чорну кішку в чорній кімнаті. Чи були побажання, скажімо, з боку влади взяти під патронат «Країну мрій»? Нагороди ж давали.
– Пропозицій не було. Але я вважаю, що патронат – це не зовсім для фестивалю зручна форма. Допомога держави, вона мусить бути, але допомога.
– В чому може бути допомога? Як на мене, то щоб держава не перешкоджала.
– Фінансова.
– Якщо у нас на все кіновиробництво виділяється 5 мільйонів гривень з бюджету. На це можна зняти, я не знаю скільки стрічок – півстрічки короткометражної, можливо, то про яку фінансову допомогу під час кризи. Паски затягує вся держава, окрім чиновників.
– У майбутньому.
– А кошторис «Країни мрій» який, якщо не секрет?
– Це набагато дешевше, ніж фільм знімати. Можу сказати, коли ми проводили «Євробачення», за бюджет «Євробачення» можна було сто років проводити «Країну мрій» з виконавцями тякими, як Пітер Габріел.
– Я до чого питаю, мене не цікавить, скільки Ви грошей витрачаєте, мені не цікаво копирсатися у Вашій кишені. Просто мені цікаво, скільки можна в Україні зробити, врахувавши бюджет проведення фестивалю такого, то, окрім Олега Скрипки, міг би ще хтось проводити свій фестиваль, держава зрештою щось ініціювати, але все, що ініціює держава, у нас воно не найкращої якості.
– Це стара проблема – це ефективне використання державних грошей. Тобто держава виділяє гроші, вони не ефективно використовуються.
– Вони освоюються певними підрозділами, певними міністерствами, вони розтягуються.
– Ні, не все так печально, я ти малюєш.
– Я нічого не малюю. У нас державне телебачення теж фінансується з бюджету. І якби такі гроші виділялися комерційній станції, то вони витрачалися б набагато ефективніше. І треба розуміти, що кошторис комерційної станції, він іноді буває менший, ніж державного телебачення. Але якість не порівнювана.
– Я не розбираюся в кошторисах.
– Бачиш, тут кожен про своє. Тому я і запитую, який кошторис фестивалю «Країна мрій» і скільки б можна було проводити за рік таких фестивалів, бо я не думаю, що це космічний бюджет якийсь.
– Ні, не космічний. Навіщо це тобі?
– Дешевше, ніж п’ять мільйонів гривень і за кошти «Євробачення» можна було б проводити сто років.
– Але на рівні набагато більшому, ніж ми робимо, тобто з відомими зірками.
– А чому Ви не їдете на «Євробачення»? Це такий конкурс престижний.
– Немає часу.
– Олег Скрипка в своєму репертуарі: немає часу. Тобто всі змагаються там, Приходько їде в Москву, виступає тепер за Росію з піснею «Мама», яку написав Меладзе, приспів тільки української мовою буде, воно взагалі виглядало дивно. Тут у нас Лобода перемагає «Anticrisis girl». У Вас не було бажання виступити на «Євробаченні»?
– Це для прому? Ну для чого? Навіщо воно потрібно?
– Для того, щоб здобути перемогу.
– А у мене немає спортивного інтересу. Я взагалі змагання терпіти не можу.
– Тобто Вас можна викреслювати з потенційних учасників «Євробачення» взагалі?
– Ні, якщо буде така структура, чи державна, чи комерційна, яка запропонує «ВВ» взяти участь, і це буде дійсно цікаво, перспективно, я візьму участь. А так заради змагання закусити вудила і кудись бігти.
– Цьогоріч Франція виставляє Патрицію Каас.
– Мабуть, це якісь структури захотіли і якась побудувалася така схема, яка запропонувала Патриції Каас приїхати. Не думаю, що у неї такий молодіжний азарт виник і вона захотіла туди поїхати.
– До «Євробачення» Ви рівно дихаєте взагалі?
– Доцільність мусить бути у всьому. Навіщо мені це потрібно? Стати ще більш популярним, ніж я зараз в Україні є? А стати закордоном більш популярним – закордоном «Євробачення» не має такого авторитету, як у нас, у країнах третього світу.
– То ми – країна тертого світу?
– А це хіба ти не знаєш? Ти постійно говориш про Україну і не знаєш, що ми – країна третього світу.
– Я реаліст. Я хотів би жити в «Країні мрій». Я хотів би бути громадянином країни, нікуди звідси не емігрувати, жити в країні, яка є нормальною європейською і звідки в Європу можна їздити без віз. І наші люди, коли вони поїздять по Європі, що треба починати з себе, те, про що ти говориш. Де тут песимізм, я перепрошую? А виходить, що найпростіше зорієнтуватися: ось є Москва, ось є російська попса, ось є російські серіали, які пропагують зовсім інші цінності, вони говорять про чеченську війну, вони говорять про ФСБ, вони говорять про непереможність Путіна, тому що ФСБ – і там портрети Путіна висять. Це російський менталітет пропагується фактично.
– Ти можеш з цим щось зробити, щоб цього не було?
– Я роблю так само, як і Олег Скрипка, роблю те саме, що я можу зробити, тому і розпитую, а мене звинувачують тут в песимізмі. А потім приходить Президент України Віктор Ющенко і на тебе намагається причепити звання «заслуженого артиста», як це робив Кучма. І Ющенко зробив роздачу цих слонів втричі більше, ніж Кучма за два терміни.
– Не всі ідеальні люди, але все одно кроки вперед є.
– За кого будеш голосувати на виборах президентських?
– Я вважаю, що у нас дуже гарна ситуація. Ми маємо трьох кандидатів.
– Як трьох? Я можу 12 нарахувати.
– Реальних.
– Реальних – 12 кандидатів. А от тих, хто збере електоральні симпатії...
– Три.
– Я перепрошую, наше виборче право передбачає двоє людей у другому турі. А хто ці люди?
– Ми всі знаємо.
– Я не знаю.
– Ми маємо зараз трьох кандидатів – А, В, С. А пропало, В упало, С кудись збіжало. Але будь-хто пройде, це нічого не змінить. У нас після виборів президентських абсолютно буде нова ситуація, не така, як в 2004 році. У нас від тієї людини, яка прийде в Президенти, нічого не зміниться. От що класно – це як в Америці. Тобто лінія державна не зміниться.
– Та де не зміниться? Вони Обаму обожнюють, ледь не п’яти йому цілують. «Песик з’явився у Обами, а що там Мішель одягла, а що там донечки?» 100 днів Обама уже президент – і нуль цілих нуль десятих ефекту коефіцієнт корисної дії.
– Так нічого не змінилося.
– Тобто ти вважаєш, якщо у нас оберуть або Тимошенко, або Ющенко, або Януковича – це три реальних кандидати по рейтингах на сьогоднішній день, прізвища, які ти не хотів називати, нічого не поміняється? І Віктор Федорович не поїде на наступний день розціловуватись із Путіним або з Медведєвим у Москву?
– Поїдуть, всі три поїдуть, але нічого не зміниться, от в чому кайф. Насправді, у нас немає зараз вибору, але це гарно, бо ми ідемо в правильному напрямку, і все буде класно.
– Так за кого будеш голосувати на президентських виборах?
– Немає значення.
– Тобто такої ситуації вже не повториться, коли Олег Скрипка виходить на Майдані з баяном і грає за якогось кандидата?
– Ні, я буду тікати.
– А що ж тоді...
– Де заробляти?
– При чому тут заробляти, я не думаю, що ти за гроші виступав в 2004 на Майдані.
– Я з росіянами розмовляв, і вони: «Там Америка привезла багато валіз, багато грошей привезла за Майдан». Причому це впевнені люди – опозиціонери, позитивні такі, вони гарно сприймають Україну. І вони впевнені, що на революцію дуже багато грошей в нас Америка влила. А ми впевнені, що з Кремля завезли сюди стільки валіз грошей, які все одно не спрацювали.
– Тоді без грошей співав же на Майдані?
– Ми гонорари мали, звичайно. Потім на Майдані ми безкоштовно грали, але ми ж передвиборну кампанію проїхали по всій Україні.
– Я мав на увазі на Майдані.
– На Майдані всі безкоштовно виступали. Але ми артисти, ми безкоштовно виступаємо – це таке діло. Просто коли люди ставили свою апаратуру, своє світло, свій звук і тому подібне, і це безкоштовно – це навіть більше...
– А тепер тебе ніхто не затягне співати за будь-якого кандидата?
– Не вийде.
– І в політику іти бажання немає?
– Я ж не зарікаюсь.
– Тобто це можливо?
– Ти ж знаєш, такий феномен, тільки ти сказав, а на завтрашній день все помінялось, і ти вже в політиці чи ще щось, замазався.
– Що значить «замазався»? От Руслана пішла в народні депутати – що, замазалась? Вакарчук пішов у народні депутати – що, замазався? Що ж, вони там всі лайно перебирають?
– Я їх дії не коментую.
– А у самого було бажання? Або ангажемент, можливо, був, тобто говорили: «Олеже, доля країни в твоїх руках, долучайсь до нашої політичної сили»? Намагалися долучити до політичної діяльності, в списки?
– Так.
– А хто ці люди?
– Дати прізвище, ідентифікаційний код?
– Ні, ідентифікаційний код, паспортні дані не потрібні, але прізвища, я думаю, будуть відомі. Хто намагався залучити?
– Зараз чи на минулих виборах?
– Зараз я не буду питати, тому що вибори на носі.
– Ти такі питання ставиш. Може, ти в ФСБ працюєш?
– Ні, я зі спецслужбами не працюю, я просто журналіст, скажімо так. Звичайно, мене цікавить все, навіть те, що за лаштунками. Тому що всі гості за ефіром говорять більше, ніж в ефірі.
– Були якісь такі ідіотичні пропозиції.
– Від комуністів чи що? Від кого?
– Я не хочу говорити.
– Це ж теж відповідь: «Я не хочу говорити». І зараз теж напередодні наступних виборів намагаються ангажувати?
– Зараз – ні.
– Тобто розуміють, що справа безнадійна. Давай уявимо, що якби Олег Скрипка став президентом України – це важко уявити, звичайно, – що б він зробив?
– Це неможливо.
– І хто з нас песиміст? Арнольд Шварценегер – губернатор Каліфорнії.
– Ти помітив, що людина, відразу як вона стає президентом, вона старіє зовнішньо. Для здоров’я це дуже не корисно – ставати Президентом. А потім людина як перестає бути Президентом, відразу краще виглядати починає.
– Помітив. У нас є два екс-президенти, які себе добре почувають.
– А мені колись ставили запитання: «Якщо б ти був міністром культури?» Я відповів, що я не міг би бути міністром культури, а міг би бути диктатором культури.
– Чому?
– Тому що я максималіст, мрійник і тому подібне, якщо б я дорвався до влади, я б диктував. Я не об’єктивна людина, я думаю, що на чиновницьких посадах мають бути чиновники. Я не чиновник. Ти можеш якось там абсолютно холодно ставитись до своєї роботи.
– А що було б елементами диктату міністра культури Олега Скрипки?
Я б всю попсу розігнав. Тому що вона життя робить гіршим.
– Та я невіглас, свиня неосвічена.
– Ти талановита людина. Багато талановитих людей не відрізняють шоу-бізнес від культури, тому що вони за хмарами зірок не бачать і за полудою не бачать реальних цінностей. І щоб полуду зняти з очей, для цього треба з шоу-бізнесом попрацювати серйозно в розумінні такому загальному. Але я розумію, що я дуже суб’єктивно на це дивлюся. І я б цим займався суб’єктивно. Тому я не хочу, щоб мене допустили до якихось таких речей.
– Я вважаю, що цікава розмова вийшла з Олегом Скрипкою.
– Я вважаю, не дуже цікава.
– Це від тебе залежить. Самодостатня людина сидить: «Мені це не треба, ми взагалі на майбутнє працюємо. Ми самі для себе, ми суперпопулярні, а шоу-бізнес розігнати». Ось сухий залишок розмови.
– Ти ж мене вивів на такі штуки. Я хотів поговорити про «Країну мрій», про безліч гуртів, які є, які на завтрашній день будуть дуже відомими.
– А Ви це справою доведете і прийдете в ефір ще раз до нас.
