Подібний автопробіг, теж приурочений до Всесвітного дня книги, Капранови влаштовували й торік. Чи щось змінилося відтоді в книжковій царині на краще? Навряд. Хіба до скорботного шерегу зачинених книгарень додалося ще кілька нових, а перманентні довколакнижкові нарікання посилилися загальними кризовими тенденціями.
Втім, це аж ніяк не позначилося на запалі учасників. Цього року, розім'явшись читанням віршів та відкоркуванням пляшок шампанського на Контрактовій площі, вони вирішили розпочати автопробіг із візиту до Верховної Ради. Спілкуванню книжників із народними депутатами завадили банальні дорожні роботи (справжні чи міфічні – то вже інша річ), тож відкритий лист до нардепів з вимогою зробити Всесвітній день книги офіційним святом в Україні потрапить на Печерські пагорби трохи згодом.
Хоча, звичайно, насамперед йдеться не стільки про нагадування щодо святкувань, скільки про речі значно буденніші. І важливіші. А саме: щоб відкривалися книгарні, щоб видавалися книги, щоб ухвалювалися відповідні закони, зрештою, щоб українське художнє слово повносило входило в життя суспільства.
Це, так би мовити, в глобальному плані. А дивлячись локальніше, сенс пробігу його організатори вбачають в тому, щоб уже наступного 23 квітня було відкрито книгарню «Мистецтво» на Хрещатику, 26. Вона там, хто пам'ятає, свого часу функціонувала, але не витримала бурхливого натиску скомерціалізованої доби... Біля неї письменники хвилиною мовчання вшанували колег, які недавно пішли із життя (зокрема, Ігоря Римарука, Юрка Покальчука, Аттилу Могильного, Василя Кожелянка та інших), а також поклали квіти. Ну й, звичайно ж, були промови та читання віршів. Саме під цю пору до мікрофона нагодився одвічний поезо-депутат, котрий, як і у Верховній Раді, де він протер не одну пару штанів, звучав пристрасно і викривально.
Шпетилися знеособлені «вони», розвінчувалися недолугі «оті». Але жодного слова не було сказано про те, що від часів Незалежності в парламентарях було і є стільки членів Спілки письменників, що цілком вистачило б на ухвалення будь-яких протекціоністських законів щодо української книги.
Але письмакам-депутатам голова боліла й болить не про те, а про видання своїх безцінних багатотомників за державний кошт. Ну і про «розбудову» України, яку вони, здається, завше ототожнюють лишень зі власним обійстям...
(Київ – Прага)
Втім, це аж ніяк не позначилося на запалі учасників. Цього року, розім'явшись читанням віршів та відкоркуванням пляшок шампанського на Контрактовій площі, вони вирішили розпочати автопробіг із візиту до Верховної Ради. Спілкуванню книжників із народними депутатами завадили банальні дорожні роботи (справжні чи міфічні – то вже інша річ), тож відкритий лист до нардепів з вимогою зробити Всесвітній день книги офіційним святом в Україні потрапить на Печерські пагорби трохи згодом.
Хоча, звичайно, насамперед йдеться не стільки про нагадування щодо святкувань, скільки про речі значно буденніші. І важливіші. А саме: щоб відкривалися книгарні, щоб видавалися книги, щоб ухвалювалися відповідні закони, зрештою, щоб українське художнє слово повносило входило в життя суспільства.
Це, так би мовити, в глобальному плані. А дивлячись локальніше, сенс пробігу його організатори вбачають в тому, щоб уже наступного 23 квітня було відкрито книгарню «Мистецтво» на Хрещатику, 26. Вона там, хто пам'ятає, свого часу функціонувала, але не витримала бурхливого натиску скомерціалізованої доби... Біля неї письменники хвилиною мовчання вшанували колег, які недавно пішли із життя (зокрема, Ігоря Римарука, Юрка Покальчука, Аттилу Могильного, Василя Кожелянка та інших), а також поклали квіти. Ну й, звичайно ж, були промови та читання віршів. Саме під цю пору до мікрофона нагодився одвічний поезо-депутат, котрий, як і у Верховній Раді, де він протер не одну пару штанів, звучав пристрасно і викривально.
Шпетилися знеособлені «вони», розвінчувалися недолугі «оті». Але жодного слова не було сказано про те, що від часів Незалежності в парламентарях було і є стільки членів Спілки письменників, що цілком вистачило б на ухвалення будь-яких протекціоністських законів щодо української книги.
Але письмакам-депутатам голова боліла й болить не про те, а про видання своїх безцінних багатотомників за державний кошт. Ну і про «розбудову» України, яку вони, здається, завше ототожнюють лишень зі власним обійстям...
(Київ – Прага)
