П’ять найбільших економік Європейського Союзу, а саме Німеччина, Франція, Англія, Італія та Іспанія, по-різному відреагували на руйнівні процеси економічної кризи.
Плани стимулювання кожної з цих країн торкнулися загалом однакових секторів. Насамперед усі визначилися з тим, скільки коштів надати на антикризові заходи.
Проте ці мільярдні внески розподілилися у різних пропорціях між витратами на заохочення інвестицій, збереженням та створенням нових робочих місць, стимулюванням споживання чи порятунком авторинку і ринку нерухомості.
Скорочений робочий день або тиждень
Аналітики французького Інституту Томаса Мора вважають, що доброю ілюстрацією різних стратегій щодо подолання кризи стали відмінності у підходах до проблеми масових звільнень робітників та службовців і безробіття.
Краще менше працювати, ніж повністю втратити роботу, вважає економічний аналітик Інституту Томаса Мора Александра Руле. «Ідея така: краще неповний робочий день, ніж повна втрата роботи. Великобританія та Франція активно використовують ці заходи. До того ж у цьому випадку держава бере на себе частину виплат соціальних компенсацій, щоб зменшити витрати підприємств на працівників, які працюють на півставки. Тут ми бачимо намагання зберегти робочі місця», – пояснює експерт.
Інші держави зосередили свою увагу насамперед на створенні нових робочих місць. Для цього вони організували та запровадили систему премій для працедавців.
«В Іспанії та Франції за наймання нових працівників працедавцям видають спеціальні премії. За працевлаштування людини, що має неповнолітніх дітей, іспанський працедавець отримує премію сумою в 1500–2000 євро. У Франції таку допомогу надають підприємствам, що розширюють персонал до понад 10 осіб», – розповідає Александра Руле.
Замість звільнення – контракт
Експерт додає, що уряд Італії пішов дещо іншим шляхом. Боротьба з безробіттям там ведеться за допомогою широкої гами трудових контрактів, тобто замість повного звільнення з робітником підписується той чи інший різновид контракту з різними варіаціями.
Також суттєві відмінності антикризових заходів стосуються підтримки та заохочення людей до споживання.
У Великобританії це здійснюється за допомогою зниження оподаткування. Податок на додану вартість упав із 17 з половиною до 15 відсотків. Це мало б знизити ціни і посилити купівельну спроможність громадян.
Італійський уряд, шукаючи шляхи повернення довіри споживачів, ухвалив виплати спеціальних грошових допомог малозабезпеченим сім’ям. Причому їхні суми, залежно від кількості членів сім’ї та прибутків, коливаються від 200 до 1000 євро на місяць.
Тим часом на сьогодні лише лідери Іспанії вирішили підняти мінімальну заробітну плату своїх громадян. Причина зрозуміла, бо, навіть беручи до уваги іспанський соціальний та життєвий рівні, мінімальна зарплата, що складала 600 євро, є дуже низькою. Для порівняння: британська мінімальна зарплата становить у перерахунку 1172 євро на місяць, а французька 1320 євро.
(Брюссель – Прага – Київ)
Плани стимулювання кожної з цих країн торкнулися загалом однакових секторів. Насамперед усі визначилися з тим, скільки коштів надати на антикризові заходи.
Проте ці мільярдні внески розподілилися у різних пропорціях між витратами на заохочення інвестицій, збереженням та створенням нових робочих місць, стимулюванням споживання чи порятунком авторинку і ринку нерухомості.
Скорочений робочий день або тиждень
Аналітики французького Інституту Томаса Мора вважають, що доброю ілюстрацією різних стратегій щодо подолання кризи стали відмінності у підходах до проблеми масових звільнень робітників та службовців і безробіття.
Краще менше працювати, ніж повністю втратити роботу, вважає економічний аналітик Інституту Томаса Мора Александра Руле. «Ідея така: краще неповний робочий день, ніж повна втрата роботи. Великобританія та Франція активно використовують ці заходи. До того ж у цьому випадку держава бере на себе частину виплат соціальних компенсацій, щоб зменшити витрати підприємств на працівників, які працюють на півставки. Тут ми бачимо намагання зберегти робочі місця», – пояснює експерт.
Інші держави зосередили свою увагу насамперед на створенні нових робочих місць. Для цього вони організували та запровадили систему премій для працедавців.
«В Іспанії та Франції за наймання нових працівників працедавцям видають спеціальні премії. За працевлаштування людини, що має неповнолітніх дітей, іспанський працедавець отримує премію сумою в 1500–2000 євро. У Франції таку допомогу надають підприємствам, що розширюють персонал до понад 10 осіб», – розповідає Александра Руле.
Замість звільнення – контракт
Експерт додає, що уряд Італії пішов дещо іншим шляхом. Боротьба з безробіттям там ведеться за допомогою широкої гами трудових контрактів, тобто замість повного звільнення з робітником підписується той чи інший різновид контракту з різними варіаціями.
Також суттєві відмінності антикризових заходів стосуються підтримки та заохочення людей до споживання.
У Великобританії це здійснюється за допомогою зниження оподаткування. Податок на додану вартість упав із 17 з половиною до 15 відсотків. Це мало б знизити ціни і посилити купівельну спроможність громадян.
Італійський уряд, шукаючи шляхи повернення довіри споживачів, ухвалив виплати спеціальних грошових допомог малозабезпеченим сім’ям. Причому їхні суми, залежно від кількості членів сім’ї та прибутків, коливаються від 200 до 1000 євро на місяць.
Тим часом на сьогодні лише лідери Іспанії вирішили підняти мінімальну заробітну плату своїх громадян. Причина зрозуміла, бо, навіть беручи до уваги іспанський соціальний та життєвий рівні, мінімальна зарплата, що складала 600 євро, є дуже низькою. Для порівняння: британська мінімальна зарплата становить у перерахунку 1172 євро на місяць, а французька 1320 євро.
(Брюссель – Прага – Київ)
