Лондон, 2009 рік. Цього року відзначають 370 років від дня народження великого гетьмана України Івана Мазепи та 300 років із дня підписання Великобудищанського трактату – угоди про союз між шведським королем Карлом ХІІ, гетьманом Мазепою та Запорізькою Січчю. Цим трактатом Україна визнавалася незалежною державою. Роль Івана Мазепи в історії України величезна. Він повстав за волю України у час, коли російський цар Петро І марив про велику імперію і, так само, як багато його послідовників, добивався цього вогнем і мечем ціною багатьох тисяч людських життів. Чин Мазепи добре відомий українцям. Але у цій публікації заторкується менш відомий аспект, що стосується українського гетьмана. Річ у тім, що невдовзі по смерті Мазепа став людиною, що дала натхнення багатьом західним митцям (зокрема, Вольтерові, Байрону і Гюґо). Мазепа став культовою особою у західній романтичній традиції – і літературній, і музичній і малярській. Завдяки йому в Європі 18-го сторіччя освічені прошарки суспільства багато дізналися про Україну.
Зацікавлення на заході Європи Україною стало дуже помітним наприкінці 17-го – початку 18-го сторіччя. Про це свідчать численні опубліковані тоді історичні книжки і мандрівна література, а також журнальні статті.
Зокрема, в Англії першою публікацією, в якій широко писалося про Україну, була The General History of the Turks Нолла (1603 рік). До 1638 року ця книжка перевидавалася п’ять разів.
Лорд Байрон, як писав його біограф Леслі Марчанд, вважав цю історію однією з найважливіших для нього книжок. Між 1698 і 1812 роками в одній лише Англії було надруковано 26 мандрівних щоденників про Україну!
Та справжній сплеск інтересу до України стався на початку 18 сторіччя, коли вона стала ареною війни між Швецією й Росією за участі двох монархів, яких тоді вважали наймогутнішими державними діячами сучасності – Карла ХІІ та Петра І. Зокрема, автор знаменитого «Робінзона Крузо» Даніел Дефо 1715 року видав у Лондоні художню книжку про цю війну (The History of the Wars, of His Present Majesty Charles XII, the King of Sweden).
Вольтер писав про Україну й Мазепу
Та, без сумніву, книжкою, що найбільше захопила уяву європейських романтиків і привернула їхню увагу до України, була праця великого французького письменника доби Просвіти Вольтера «Історія Карла ХІІ», що вперше вийшла друком 1731 року.
У розділі книжки, що описує, як війська Карла вперше прибувають в Україну, ми знаходимо чимало інформації про Україну та її людей. Вольтер дуже докладно розповідає, де саме розташована Україна, яку він, хоча вона і була під московським пануванням, так і називає l’Ukraine або pays des Cossaques (тобто «країна козаків»).
Розділ містить інформацію про розміри країни, про її столицю (тоді – Батурин), про те, що її ґрунти є «одними з найродючіших у світі». Пише він і про річку Борисфен (як тоді був відомий на Заході Дніпро), що розділяє країну на дві рівні частини.
Вольтер також повідомляє, що Україна «завжди прагнула бути вільною, проте, оточена Московією, країнами Великого Візира та Польщею, була змушена шукати захисника, а тому потрапляла у руки однієї із цих трьох держав».
А ще французький мислитель описує почуття українців до росіян під час війни, наголошуючи на тому, що козаки «були розлючені на росіян». Знаходимо тут і інформацію про Січ.
Та в самому центрі української частини книжки Вольтера постає гетьман Іван Мазепа…
Більшість істориків вважає, що Іван Мазепа став українським провідником по тому, як йому довелося залишити двір польського короля. Йому вдалося посилити інститут українського гетьманства по тому, як він увійшов у довіру до Петра І.
Петро вважав його своїм другом і прислухався до його порад. Вважається, що Петра завоювали європейські погляди та велика освіченість Мазепи. Одначе, тільки-но шведські війська ввійшли до України 1708 року, Мазепа перейшов на бік Карла у сподіванні здобути для України незалежність за допомогою останнього.
Часткою історії Мазепи, що найбільше приваблювала західних романтиків, була ситуація, що виникла по тому, як його звинуватили у перелюбстві з дружиною високопоставленого при польському дворі шляхтича.
Згідно з легендою, коли про їхній зв’язок дізналися, обдурений чоловік розпорядився прив’язати українця до дикого жеребця, якого було відтак випущено у степ. Кінь приніс його в Україну, де його знайшла дівчина, що згодом стала його дружиною. Висока освіта Мазепи допомогла йому вийти на саму вершину українського суспільства і стати гетьманом.
Тож саме Вольтер уперше розповів цю легенду у згаданому вище творі.
Поетичну оповідь про Мазепу підхопив лорд Байрон
Цей уривок у французького письменника неабияк надихнув найбільшого англійського поета-романтика лорда Байрона. 1818 року він оприлюднив поему Mazeppa (саме так – із двома «p» – ред.). Щоб познайомити своїх читачів із передісторією того, про що йдеться у поемі, Байрон як вступ подав уривки, що стосуються Мазепи, з Вольтера.
Сама поема побудована як розповідь українця про себе Карлові ХІІ. Мазепа зосереджується на історії про подорож в Україну на спині жеребця:
Away, away, my steed and I,
Upon the pinions of the wind,
All human dwellings left behind;
We sped like meteors through the sky,
When with its crackling sound the night
Is chequer’d with the northern light.
Ця подорож – повна образів свободи. Самий біг коня з Мазепою можна інтерпретувати як прагнення до свободи українського провідника, самої України і, загалом, будь-якого народу, що хоче бути вільним. Ці прагнення Байрон підтримував зі справжньою романтичною пристрастю.
У поемі Мазепа постає як герой, якого Карл, що був одним із найбільших європейських провідників свого часу, порівнює з Олександром Македонським. Карл Байрона також заявляє, що велич Мазепи затьмарює славу древньої Скитії (All Scythia’s fame to thine should yield).
Мазепа постає як колоритний романтичний герой, що його захопливе, екзотичне життя контрастує зі ставленням до життя шведського короля, який засинає, слухаючи історію українця. Повне пригод життя Мазепи є чуже Карлові, що представляє західну культуру.
Завдяки лордові Байрону Мазепа відтак стає однією з найбільших фігур в європейському, а зокрема, французькому романтизмі. Його малювали романтичні художники Жеріко, Делакруа, Луї Буланже, Орас Верне, він надихав великого угорського композитора Ференца Ліста і таких письменників, як Рессеґ’є, Міцкевич, Словацький, Пушкін і, що найбільш важливо, такий велет французької літератури, як Віктор Гюґо.
Г’юберт Бабінскі, автор дослідження The Mazeppa Legend in European Romanticism, так окреслив важливість постаті українського гетьмана для романтичної течії: «Він є головним персонажем в епічних та наративних поемах, у віршах, баладах, кінних драмах, трагедіях і навіть у ляльковому театрі романтичної доби».
Мазепа очима Гюґо
1828 року Гюґо, натхненний Байроновою поемою, написав свій власний твір під тією самою назвою Mazeppa. Як епіграф він узяв перший рядок твору Байрона – Away! – Away!
Так само, як Байрон, Гюґо теж наголошує на відстані, що лежить між цінностями українського героя і західним читачем. Проте прагнення романтичного героя до свободи – це не єдина роль Мазепи Гюґо.
У своїй поемі автор використовує подорож історичної постаті, прив’язаної до коня, для того, щоб знайти символічні аналогії у мистецтві. Мазепа символізує митця, і саме цей символ стає центральним у французькому романтизмі.
У першій частині поеми Гюґо наголошує на зв’язку між людиною і природою, що її оточує – українською природою, хоча Україна не згадується протягом усієї подорожі. Проте в останніх рядках першої частини Гюґо повідомляє читача про майбутнє героя, а саме: одного дня його зроблять провідником України (prince … de l’Ukraine у французькому тексті).
Дикий скакун Мазепи помирає. Лише коли українця відв’язують від трупа, він спроможний досягти вершини – стати гетьманом.
Цей символізм Гюґо розкриває у другій частині поеми. Він пояснює, що Мазепа – це символ митця, що прив’язаний до спини Генія. Митець намагається звільнитися від пут Генія, але не може. Геній відносить митця з реального світу. Природа перешкоджає цим скачкам, бо не розуміє митця. Політ Генія – тобто коня – несе митця з банального світу на межу ідеалу.
Гюґо каже, що лише демони й янголи знають, що є за межею Генія. Митець, що скаче на спині Генія, страждає, він виснажений і ось-ось помре. Але Геній виносить Мазепу до його королівства, й він стає королем.
Бабінскі вважає, що рядок у поемі Байрона, де Мазепа каже, що пише вірші, надихнув Гюґо на ідею перетворити українця на митця. Та яка б причина не була, l’Ukraine (Україна) у французькому романтизмі стала королівством Генія, бо вона була далекою, екзотичною, романтичною – і не західною.
Історія Мазепи познайомила Європу з Україною
Підіб’ю підсумок сказаному вище. Захопливе життя Мазепи, яке вперше для Заходу відкрив Вольтер і яке стало джерелом натхнення для романтиків, поставило українського гетьмана і саму Україну в самий центр романтизму, особливо, у Франції. А Мазепа Віктора Гюґо став у західній традиції кульмінацією повторюваної із твору у твір романтичної легенди про подорож на дикому скакуні.
Хоча самий образ України у романтиків був дещо розмитий і невиразний, країну можна було ототожнити географічно у Байрона й Гюґо.
Що ще важливо: у згаданих французьких та англійських творах було запроваджено українські слова і реалії у зв’язку з Мазепою. Отже, читач на Заході часто у творах своєю мовою міг прочитати українські слова: hetman, Cossack, Ukraine.
Слово Ukraine, таким чином, у ті часи достатньо часто вживалося у романтизмі для того, щоб не звучати в Європі як щось зовсім невідоме, як це стало вже в пізніші часи, зокрема, і за радянського панування. І в цьому теж виявилася заслуга великого українського гетьмана Івана Мазепи.
Олекса Семенченко – журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
