Пам’ятаєте, як скандували цього року російські фани: «Росія! Росія! Росія! Молодці! Молодці! Молодці!»
І перша половина 2008-го справді була для росіян оптимістичною. Від їхньої історичної перемоги над Канадою за світове хокейне чемпіонство до злету світових цін на нафту, демонстрування своїх м’язів на міжнародній арені. І це дійсно виглядало, як невпинна переможна хода Москви.
Нафтовий оптимізм і переможна 5-денна війна в Грузії
Всі ознаки нового 2008 року були в Кремлі сприятливими. Вже 2 січня ціна на нафту подолала позначку в 100 доларів за барель. А це для держави, яка має економіку базовану лише на енергоресурсах, дуже сприятливо. Адже зростання нафтової ціни лише на один долар дає Росії 1 мільярд додаткових доларів у день. До липня, коли ціна на нафту сягнула 147 доларів за барель, Москва здавалася невпинною.
Росія продовжувала свою енергетичну експансію і в Європі, і в Азії, «скуповуючи» мільярдні поставки нафти і газу. Відмова ЄС від форсування трубогону «Набукко» дозволяла Москві бути ще ближчою до монополії на постачання газу в Європу через втілення проектів «Південний потік» і «Північний потік».
Кремль залишався хуліганом і на міжнародній політичній арені, завадивши Грузії та Україні зробити крок до НАТО і зберігши позиції у гальмуванні розміщення елементів американської системи ПРО в Польщі і Чехії.
У Москві зробили дуже вдалу політичну рокіровку – переміщення Володимира Путіна з посади президента в крісло глави російського уряду і це без втрати політичних сил і громадського визнання. Прихід Дмитра Медведєва на президентське місце в Кремлі, хоча й досить компетентна заміна, але недостатня щоб вийти з тіні Путіна.
Пол Куїн Джадж, експерт по Росії з Міжнародної кризової групи, оцінює перші 7 місяців цього року для Москви, як бурхливу комбінацію «егоїзму та нафти». «Цей егоїзм досяг свого апогею, коли Міхеїл Саакашвілі допустив трагічний крок і дав можливість Москві втрутитися у воєнні дій в Південній Осетії. Це було розцінено в Москві – і, я думаю, Володимиром Путіним особисто, – як єдиний життєвий шанс схопити свого найбільш ненависного і лютого ворога і цей шанс був близьким. Після цього ситуація кардинально змінилася», – зазначає експерт.
Серпнева війна і наступне визнання Росією незалежності Південної Осетії та Абхазії, здавалося б, втягували її в тяжку міжнародну кризу. Але Москва «відбилася» тут лише помірним невдоволенням на Заході. Сполучені Штати, ключовий союзник Грузії, чи не єдині з країн Заходу різкіше засуджували кроки Росії. Вашингтон послав гуманітарну допомогу грузинам на своїх воєнних кораблях через Чорне море і чітко підвів риску перед можливим більш радикальним втручанням.
Але ознаки падіння для Путінської Росії підкралися непомітно і раптово
Хоча перші ознаки бід відчулися вже перед війною в Грузії. Це й падіння ціни на нафту, згодом вона впала до відмітки у 50 доларів за барель, і труднощі з інвесторами, втеча іноземних капіталів, падіння рубля. Далі – 70-відсоткове падіння фондової біржі в Москві і перше 10 років зниження міжнародної оцінки кредитної спроможності держави.
Листопад 2008 року позначився першим з часу 1999 року різким падінням виробництва в Росії. Нарешті, саме «офіційне економічне керівництво» в Москві визнало 13 грудня, що Росія вступила в смугу спаду. Можливо, якраз символом раптового гальмування невпинного до цього поступу Росії стає крах її будівельного ринку. І в Москві, і Петербурзі зупинилися амбітні будівельні проекти. Найбільш відомий із них – Вежа Федерації, яка мала стати центральним хмаросягом міжнародного ділового центру і найвищою будовою в Європі. В кінці листопада було оголошено, що грошей на завершення цього будівництва немає. Михайло Делягін, директор московського Інститут глобальних досліджень, каже, що крах цього проекту символізує кінець ери Росії: «У бідні 90-ті був збудований Храм Христа Спасителя. Це був символ. Комплекс будов Федерації – це новий символ, це символ путінської Росії і припинення будівництва – це не менш важливий символ – символ того, що путінська Росія закінчилася».
Експерти вважають, що економічний спад завдасть серйозного удару по популярності Володимира Путіна, яка базувалася виключно на економічному процвітанні. Без цього його «політичний енергетичний запас» може швидко вичерпатися. Є варіанти його повернення до Кремля. Деякі експерти висловлюють вірогідність того, що в умовах наростання економічних проблем Путін ще більше триматиметься агресивної зовнішньої політики, яка раніше давала йому базові бали популярності. Але тут Москва зіштовхнеться з проблемою зміни пріоритетів, особливо – у стосунках зі Сполученими Штатами. Чи вдасться Кремлю дати раду економічним проблемам, чи навчить російських лідерів цей критичний час стриманості та поміркованості – покаже лише час після рубіжного 2008 року, який, можливо, залишиться своєрідним піком можливостей Росії.
(Прага – Київ)
