Переважна більшість волинських ромів рідної мови не знає. Писемності у них тут немає. А коли в Луцьку відкрили клас для ромів, де були зібрані діти різного віку, то він розпався через те, що діти майже не відвідували уроків.
Навчати дітлахів кочового народу рідної мови найлегше батькам, а все ж і вони з року в рік втрачають свій словниковий запас. Допомогти може тільки книга, вважає Сергій Григориченко.
«Асамблея ООН визнала, що в Україні караїмська, ромська мови пропадають. Я перевернув багато літератури, архівів, матеріали мені висилали з Києва, Москви, Софії, Будапешта, консультувався – ось і народився такий букварик», – розповідає він.
І буквар готували, і самі вчились
Дружина автора, голова ромської організації «Терне рома» Тетяна Логвинюк, каже: коли працювали над книгою, самі дізнавалися слова і вчили доньок.
«Тому що немає ромської писемної мови, вона передавалася з покоління в покоління в усній формі. У нас на Волині більше як 80 відсотків молодшого покоління ромського не розмовляють ромською мовою…», – скаржиться вона.
Донька Саша вивчає у школі українську й англійську. Рідної не знала. Доти, доки не з’явився букварик «Стежиною мудрості». Вона його перша читачка. І вже знає, як звучатимуть ромською мовою назви днів тижня, від понеділка до неділі: луя, марци, тетраді, жоя, параштуй, савато, курко.
Сергій Григориченко каже, що книжка викликала інтерес у волинських ромів, навіть у дорослих.
Меценатом книжки стала Волинська облдержадміністрація, котрі надала для її видавництва вісім тисяч гривень. Із Нового року тисяча цих книжок розійдеться по волинських бібліотеках.
(Луцьк – Прага – Київ)
Навчати дітлахів кочового народу рідної мови найлегше батькам, а все ж і вони з року в рік втрачають свій словниковий запас. Допомогти може тільки книга, вважає Сергій Григориченко.
«Асамблея ООН визнала, що в Україні караїмська, ромська мови пропадають. Я перевернув багато літератури, архівів, матеріали мені висилали з Києва, Москви, Софії, Будапешта, консультувався – ось і народився такий букварик», – розповідає він.
І буквар готували, і самі вчились
Дружина автора, голова ромської організації «Терне рома» Тетяна Логвинюк, каже: коли працювали над книгою, самі дізнавалися слова і вчили доньок.
«Тому що немає ромської писемної мови, вона передавалася з покоління в покоління в усній формі. У нас на Волині більше як 80 відсотків молодшого покоління ромського не розмовляють ромською мовою…», – скаржиться вона.
Донька Саша вивчає у школі українську й англійську. Рідної не знала. Доти, доки не з’явився букварик «Стежиною мудрості». Вона його перша читачка. І вже знає, як звучатимуть ромською мовою назви днів тижня, від понеділка до неділі: луя, марци, тетраді, жоя, параштуй, савато, курко.
Сергій Григориченко каже, що книжка викликала інтерес у волинських ромів, навіть у дорослих.
Меценатом книжки стала Волинська облдержадміністрація, котрі надала для її видавництва вісім тисяч гривень. Із Нового року тисяча цих книжок розійдеться по волинських бібліотеках.
(Луцьк – Прага – Київ)