«Що це діється з хлопами?» - розпачливий вигук відомої поетки витає над трагічними подіями серпня-вересня. Не випадає починати з сумного, але куди дінешся від реалій – за короткий термін пішли за вічну межу кілька українських письменників. Талановиті й нестарі. Успішні й не дуже. Щасливі й трагічні. Маю на увазі творця альтернативної історії, прозаїка Василя Кожелянка та Аттилу Могильного, чи не найтоншого лірика з покоління «вісімдесятників». І ось позавчора вночі не стало Юрка Покальчука, якого особливо представляти читацькій публіці не дуже-то й потрібно. Він був не лише цікавим прозаїком, а й яскравою постаттю сучасного літпроцесу, котрий слабко уявляється без знайомих чорних Юркових окулярів, екстравагантних піджачків та незмінної шийної хустки. Хоч справа, звісно, не в окулярах. Покальчук випромінював енергію, нетутешню життєву яскравість, особливо виразну на тлі сірого літератського загалу. Певен, багато хто навіть за віком зараховував Покальчука до «вісімдесятників», хоч був він значно старшим. Втім, все рівно в розквіті сил, і навіть тяжка недуга, про яку пошепки перемовлялися в довколалітературних колах, погано в’язалася із постаттю й ім’ям Юрка. Він не зламався. Але... Як сказано на сайті видавництва «Кальварія», «на жаль, люди вічно не живуть... Але дехто отримує від Бога шанс пожити трохи довше в своїх творах». Хай так і буде. Вічна пам’ять.
Добре було б, щоб імена й твори всіх трьох були гідно представлені на найголовнішій книжковій події року – Львівському міжнародному Форумі видавців, що вже вп’ятнадцяте розпочнеться днями в галицькій столиці. Заходів цього року, звісно, буде море. І чи не головне завдання для відвідувачів полягатиме в тому, щоб не «втопитися» в книжковому різноманітті. Та й не лише в книжковому. Бо ще ж і презентації, й круглі столи, й промо-тури, й флеш-моби, й автограф-сесії, й численні виставки. Щодо виставок, то це, зокрема, вернісаж литовських художників-ілюстраторів, ретроспективна виставка львівської графічної школи, фотовиставка «Персонажі», присвячена героям творів українських авторів початку ХХ-го століття. А ще концерти шведських джазменів, виступи Юрія Андруховича з польським гуртом «Карбідо», турнір зі «швидких шахів», котрий проведе Михайло Бриних – прес-секретар Форуму, письменник і шахіст за сумісництвом.
Ну й, звісно, зустрічі з письменниками – від Марії Матіос до Олеся Уляненка, від Тані Малярчук до «покоління двотисячників», і ще, ще. Зокрема, й ціла купа зарубіжних авторів – варто зазначити, що цього року до Львова приїздять 70 літераторів із 16 країн. Будуть серед них і справжні «зірки» - скажімо, Владімір Сорокін і Татьяна Толстая з Росії, або франзуженка Катрін Панколь, яку літературні сноби, схильні до порівнянь, уже встигли охрестити «сучасною Франсуазою Саган». Отож усі шляхи на цьому тижні сходитимуться у Львові.
Але трохи і в Харкові. Щоправда, в столиці Слобожанщини, на відміну від столиці Галичини, переважатиме не літературна, а музична складова. З виразним роковим акцентом. Саме сьогодні в Харкові відбудеться грандіозне шоу, котрим легендарний гурт Queen розпочинає турне по європейських країнах. «Країна не може вважатися демократичною, якщо в ній не виступав Пол МакКартні» — так говорив відомий бізнесмен-олігарх-меценат Віктор Пінчук. Зусиллями пана Пінчука Україна таки ввійшла в ряд країн розвиненої демократії, позаяк, на запрошення бізнесмена, сер Пол таки відвідав влітку Київ і відіграв потужний концерт на Майдані Незалежності. І ось тепер ініціативу чоловіка розвиває й поглиблює дружина: виступ Queen в Україні організувала Олена Франчук, президент фонду «Анти-СНІД», дружина Віктора Пінчука й донька екс-президента Леоніда Кучми. До речі, виступ гурту присвячується саме боротьбі зі СНІДом. Музиканти не за чутками знають про цю страшну недугу, адже ще 17 років тому від СНІДу загинув лідер Queen Фредді Меркюрі. Прогресує підступна хвороба й в Україні, де щодня помирає 7 ВІЛ-інфікованих, а вже в 2014 році СНІД щоденно забиратиме життя 140 українців. Ось така невесела перспектива. Можливо, щось змінить на краще виступ Queen. Принаймні, після шоу всесвітньовідомого гурту Україну, напевно, слід вважати не лише демократичною, а ще й цивілізованою.
Так, чого доброго, почне Україна виборювати перші призи на престижних кінофестивалях. Ну, на кшталт Венеційського, котрий щойно закінчився. Там поки що все обійшлося без українських переможців, але ж все попереду. Принаймні, знову взявся за роботу В’ячеслав Чабанюк. Це унікальний чоловік з села Легедзиного, Тальнівського району на Черкащині. В’ячеслав не лише очолює тамтешній сільський заповідник трипільської культури, а й є творцем, ідеологом і директором народної кіностудії «Мальва». Разом із однодумцем Миколою Куликом, самодіяльний режисер зняв цілу купу фільмів, зокрема «Писану торбу», «Дарунок», «Яблука дозріли», «Вирій», «Яничар». За «Яничара» Чабанюк одержав Гран-прі на Всеукраїнському фестивалі аматорських картин «Гей, фільмарі!» Останньою роботою легедзинських ентузіастів стала стрічка «Ойра» про українське село часів громадянської війни. Зняли її за 5 діб, витративши на все про все аж... тисячу гривень зі власних заощаджень. У стрічці задіяне чи не все село, а реквізитом слугували справжні селянські речі, позичені в етнографічному музеї, а також роздобуті зі скринь односельців. Не буде професійних акторів і в найновішому проекті В’ячеслава Чабанюка – фільмі «Казка про чорного козака». Лишень селяни та козаки київського реєстрового козацтва й активісти історичного клубу «Росичі», позаяк розповідатиметься у фільмі про події в Україні на початку XVII ст. Сценарій «Казки...» написав Олександр Власюк, в миру більш відомий, як кобзар Сашко Лірник. Бюджет фільму становить 60 тисяч гривень, і якщо вдасться назбирати необхідні кошти, в кінці вересня розпочнуться зйомки. До наступного Венеційського фесту якраз хлопці можуть встигнути. Якщо, звісно, їх не відтиснуть спритники з кіностудії ім. Довженка з черговим «істерном» на кшталт «Роксолани» чи, ще гірше, якої-небудь «Чорної Ради»....
Добре було б, щоб імена й твори всіх трьох були гідно представлені на найголовнішій книжковій події року – Львівському міжнародному Форумі видавців, що вже вп’ятнадцяте розпочнеться днями в галицькій столиці. Заходів цього року, звісно, буде море. І чи не головне завдання для відвідувачів полягатиме в тому, щоб не «втопитися» в книжковому різноманітті. Та й не лише в книжковому. Бо ще ж і презентації, й круглі столи, й промо-тури, й флеш-моби, й автограф-сесії, й численні виставки. Щодо виставок, то це, зокрема, вернісаж литовських художників-ілюстраторів, ретроспективна виставка львівської графічної школи, фотовиставка «Персонажі», присвячена героям творів українських авторів початку ХХ-го століття. А ще концерти шведських джазменів, виступи Юрія Андруховича з польським гуртом «Карбідо», турнір зі «швидких шахів», котрий проведе Михайло Бриних – прес-секретар Форуму, письменник і шахіст за сумісництвом.
Ну й, звісно, зустрічі з письменниками – від Марії Матіос до Олеся Уляненка, від Тані Малярчук до «покоління двотисячників», і ще, ще. Зокрема, й ціла купа зарубіжних авторів – варто зазначити, що цього року до Львова приїздять 70 літераторів із 16 країн. Будуть серед них і справжні «зірки» - скажімо, Владімір Сорокін і Татьяна Толстая з Росії, або франзуженка Катрін Панколь, яку літературні сноби, схильні до порівнянь, уже встигли охрестити «сучасною Франсуазою Саган». Отож усі шляхи на цьому тижні сходитимуться у Львові.
Але трохи і в Харкові. Щоправда, в столиці Слобожанщини, на відміну від столиці Галичини, переважатиме не літературна, а музична складова. З виразним роковим акцентом. Саме сьогодні в Харкові відбудеться грандіозне шоу, котрим легендарний гурт Queen розпочинає турне по європейських країнах. «Країна не може вважатися демократичною, якщо в ній не виступав Пол МакКартні» — так говорив відомий бізнесмен-олігарх-меценат Віктор Пінчук. Зусиллями пана Пінчука Україна таки ввійшла в ряд країн розвиненої демократії, позаяк, на запрошення бізнесмена, сер Пол таки відвідав влітку Київ і відіграв потужний концерт на Майдані Незалежності. І ось тепер ініціативу чоловіка розвиває й поглиблює дружина: виступ Queen в Україні організувала Олена Франчук, президент фонду «Анти-СНІД», дружина Віктора Пінчука й донька екс-президента Леоніда Кучми. До речі, виступ гурту присвячується саме боротьбі зі СНІДом. Музиканти не за чутками знають про цю страшну недугу, адже ще 17 років тому від СНІДу загинув лідер Queen Фредді Меркюрі. Прогресує підступна хвороба й в Україні, де щодня помирає 7 ВІЛ-інфікованих, а вже в 2014 році СНІД щоденно забиратиме життя 140 українців. Ось така невесела перспектива. Можливо, щось змінить на краще виступ Queen. Принаймні, після шоу всесвітньовідомого гурту Україну, напевно, слід вважати не лише демократичною, а ще й цивілізованою.
Так, чого доброго, почне Україна виборювати перші призи на престижних кінофестивалях. Ну, на кшталт Венеційського, котрий щойно закінчився. Там поки що все обійшлося без українських переможців, але ж все попереду. Принаймні, знову взявся за роботу В’ячеслав Чабанюк. Це унікальний чоловік з села Легедзиного, Тальнівського району на Черкащині. В’ячеслав не лише очолює тамтешній сільський заповідник трипільської культури, а й є творцем, ідеологом і директором народної кіностудії «Мальва». Разом із однодумцем Миколою Куликом, самодіяльний режисер зняв цілу купу фільмів, зокрема «Писану торбу», «Дарунок», «Яблука дозріли», «Вирій», «Яничар». За «Яничара» Чабанюк одержав Гран-прі на Всеукраїнському фестивалі аматорських картин «Гей, фільмарі!» Останньою роботою легедзинських ентузіастів стала стрічка «Ойра» про українське село часів громадянської війни. Зняли її за 5 діб, витративши на все про все аж... тисячу гривень зі власних заощаджень. У стрічці задіяне чи не все село, а реквізитом слугували справжні селянські речі, позичені в етнографічному музеї, а також роздобуті зі скринь односельців. Не буде професійних акторів і в найновішому проекті В’ячеслава Чабанюка – фільмі «Казка про чорного козака». Лишень селяни та козаки київського реєстрового козацтва й активісти історичного клубу «Росичі», позаяк розповідатиметься у фільмі про події в Україні на початку XVII ст. Сценарій «Казки...» написав Олександр Власюк, в миру більш відомий, як кобзар Сашко Лірник. Бюджет фільму становить 60 тисяч гривень, і якщо вдасться назбирати необхідні кошти, в кінці вересня розпочнуться зйомки. До наступного Венеційського фесту якраз хлопці можуть встигнути. Якщо, звісно, їх не відтиснуть спритники з кіностудії ім. Довженка з черговим «істерном» на кшталт «Роксолани» чи, ще гірше, якої-небудь «Чорної Ради»....
