Радован Караджич, який народився 1945 року в сербській родині в сільській Чорногорії, очолював із 1995 року список головних югославських воєнних злочинців, обвинувачених Гаазьким трибуналом.
Біографи вважають, що свою жорстокість Караджич отримав від батька – Вука, який був комуністом і водночас націоналістичним партизаном у роки Другої світової та довгий час перебував у комуністичних в’язницях часів югославського комуністичного лідера Йосипа Броз Тіта.
Шлях Караджич до його злочинів
Великий вплив батька, комуніста, партизана та політв’язня, і медична освіта в Сараєво в 60-ті роки та фах психіатра, замішані на націоналістичному фольклорі, все це перетворило Караджича у своєрідну харизматичну особу. Його сербський націоналістичний дух визрівав у 80-90-ті роки, коли нові політичні партії Югославії базувалися переважно на національній основі, як і Демократична партія сербів у Боснії, яку Караджич очолив.
5 березня 1992 року парламент Боснії і Герцеговини оголосив про незалежність від Югославії. Таким шляхом ішли всі югославські республіки – Словенія, Хорватія. Це суперечило планам щодо Великої Сербії, яку хотіли витворити на руїнах Югославії Радован Караджич і Слободан Милошевич. Уже виступ Караджича в парламенті в Сараєві 5 березня був страшною ознакою геноциду проти мусульман Боснії. Караджич фактично попередив Ізетбеговича і його уряд, що незалежність веде до «зникнення мусульман» у республіці. А далі Караджич стає за підтримки Милошевича і військ із Белграда фактично воєнним диктатором у Боснії і разом зі своїм командувачем Ратко Младичем здійснює упродовж 1992-95 років низку воєнних злочинів і все заради ілюзорної мети – Великої Сербії та безмежної влади.
ЗМІ Сербії зробили з Караджича націоналістичного ідола
Колишній директор програм Сараєвського телебачення, а нині один із менеджерів Радіо Свобода Ненад Пеїч, наголошує, що сербські засоби інформації, особливо белградське телебачення, зробили на початку 90-х років велику рекламу Караджичу. Та й сам глава боснійських сербів розумів значення медій і вміло й часто брутально впливав на журналістів і розправлявся з неугодними йому.
Боснійське телебачення Сараєва було замінене на белградський телеканал і більшість населення Боснії не могло довгий час мати хоча б якусь об’єктивну інформацію про події, які набирали в середині 90-х все більше кривавого характеру. Не дивно, що Сараєвський телеканал був розбомблений ще на початку війни в Боснії за командою Караджича через відмову підкоритися його наказам.
Кривавий слід Караджича у Боснії
Один із найбільших злочинів Караджича і його генерала Младича – це масакра мусульман у Сребрениці, коли 11 липня 1995 року було жорстоко вбито близько 8 тисяч мусульман – в основному, чоловіків і підлітків. А чи не найбільш кривавий слід Караджича на Блаканах – 43-місячна облога Сараєва, коли загинуло близько 12 тисяч осіб.
Експерти і політики назвали Караджича «найгіршим із трьох злих чоловіків Балкан». Двоє інших – Милошевич і Младич. Американський посередник на Балканах Річард Голбрук охарактеризував Караджича «реальним расистом», який «отримував втіху від наказів про знищення мусульман».
Загалом Радована Караджича звинувачують у понад десяти злочинах проти людяності, серед яких – геноцид, воєнні злочини, порушення законів і звичаїв ведення війни.
Світ вітає арешт Караджича
Один із колишніх функціонерів ЄС, представник Брюсселя в Боснії та Герцеговині, британець Падді Ашдаун сказав Радіо Свобода про арешт Караджича наступне: «Я потратив чотири роки у намаганнях захопити цю людину в лісах і горах Боснії. Якщо ви досліджували ті масові могили – тліючі тіла 600 чоловіків, жінок і дітей – перемішані з ляльками, ганчір’ям і розтрощеними черепами, – тоді ви не можете не відчувати, що цей день мав настати скоріше».
Ашдаун описав одну з могил мусульман Сребрениці, де за наказом Радована Караджича було знищено у 1995 році близько 8 тисяч чоловіків і підлітків мусульман-босняків. Караджич виступив проти проголошеної незалежності Боснії і Герцоговини та законного боснійського президента Алії Ізетбеговича. Він організував за допомогою Белграда облогу Сараєва у 1992-96 роках, під час якої загинуло до 12 тисяч осіб.
Керівник зовнішньої політики ЄС Хав’єр Солана, говорячи про арешт Караджича, зазначив: «Я вважаю, що сербська влада зробила це дуже вдало. Пам’ятайте, що нещодавно відбулися президентські і парламентські вибори в Сербії. І я думаю, що вони довели їхнє бажання повністю співпрацювати з Міжнародним трибуналом. Це те, що я дуже вітаю».
А міністр закордонних справ Франції Бернар Кушнер, країна якого головує в ЄС, не приховував своїх емоцій з приводу цього повідомлення із Белграда. «Я думаю, що це дуже добра новина. Ми очікували на це упродовж 13 років і вчора довідалися про цей факт. Хоча два-три дні перед цим ми вже мали певну інформацію. Коли ми дізналися, кожен аж підскочив. Нарешті, нарешті», – сказав Бернар Кушнер.
Сполучені Штати Америки також привітали арешт Радована Караджича. У заяві Білого дому наголошено, що цей факт служить доказом «прагнення Сербії співпрацювати з Трибуналом у Гаазі».
А Міністерство закордонних справ Росії попередило у своїй заяві, що справа Караджича має бути «неупередженою» і обвинуватило воєнний трибунал ООН у «частих упередженнях».
(Прага – Київ)
Біографи вважають, що свою жорстокість Караджич отримав від батька – Вука, який був комуністом і водночас націоналістичним партизаном у роки Другої світової та довгий час перебував у комуністичних в’язницях часів югославського комуністичного лідера Йосипа Броз Тіта.
Шлях Караджич до його злочинів
Великий вплив батька, комуніста, партизана та політв’язня, і медична освіта в Сараєво в 60-ті роки та фах психіатра, замішані на націоналістичному фольклорі, все це перетворило Караджича у своєрідну харизматичну особу. Його сербський націоналістичний дух визрівав у 80-90-ті роки, коли нові політичні партії Югославії базувалися переважно на національній основі, як і Демократична партія сербів у Боснії, яку Караджич очолив.
5 березня 1992 року парламент Боснії і Герцеговини оголосив про незалежність від Югославії. Таким шляхом ішли всі югославські республіки – Словенія, Хорватія. Це суперечило планам щодо Великої Сербії, яку хотіли витворити на руїнах Югославії Радован Караджич і Слободан Милошевич. Уже виступ Караджича в парламенті в Сараєві 5 березня був страшною ознакою геноциду проти мусульман Боснії. Караджич фактично попередив Ізетбеговича і його уряд, що незалежність веде до «зникнення мусульман» у республіці. А далі Караджич стає за підтримки Милошевича і військ із Белграда фактично воєнним диктатором у Боснії і разом зі своїм командувачем Ратко Младичем здійснює упродовж 1992-95 років низку воєнних злочинів і все заради ілюзорної мети – Великої Сербії та безмежної влади.
ЗМІ Сербії зробили з Караджича націоналістичного ідола
Колишній директор програм Сараєвського телебачення, а нині один із менеджерів Радіо Свобода Ненад Пеїч, наголошує, що сербські засоби інформації, особливо белградське телебачення, зробили на початку 90-х років велику рекламу Караджичу. Та й сам глава боснійських сербів розумів значення медій і вміло й часто брутально впливав на журналістів і розправлявся з неугодними йому.
Боснійське телебачення Сараєва було замінене на белградський телеканал і більшість населення Боснії не могло довгий час мати хоча б якусь об’єктивну інформацію про події, які набирали в середині 90-х все більше кривавого характеру. Не дивно, що Сараєвський телеканал був розбомблений ще на початку війни в Боснії за командою Караджича через відмову підкоритися його наказам.
Кривавий слід Караджича у Боснії
Один із найбільших злочинів Караджича і його генерала Младича – це масакра мусульман у Сребрениці, коли 11 липня 1995 року було жорстоко вбито близько 8 тисяч мусульман – в основному, чоловіків і підлітків. А чи не найбільш кривавий слід Караджича на Блаканах – 43-місячна облога Сараєва, коли загинуло близько 12 тисяч осіб.
Експерти і політики назвали Караджича «найгіршим із трьох злих чоловіків Балкан». Двоє інших – Милошевич і Младич. Американський посередник на Балканах Річард Голбрук охарактеризував Караджича «реальним расистом», який «отримував втіху від наказів про знищення мусульман».
Загалом Радована Караджича звинувачують у понад десяти злочинах проти людяності, серед яких – геноцид, воєнні злочини, порушення законів і звичаїв ведення війни.
Світ вітає арешт Караджича
Один із колишніх функціонерів ЄС, представник Брюсселя в Боснії та Герцеговині, британець Падді Ашдаун сказав Радіо Свобода про арешт Караджича наступне: «Я потратив чотири роки у намаганнях захопити цю людину в лісах і горах Боснії. Якщо ви досліджували ті масові могили – тліючі тіла 600 чоловіків, жінок і дітей – перемішані з ляльками, ганчір’ям і розтрощеними черепами, – тоді ви не можете не відчувати, що цей день мав настати скоріше».
Ашдаун описав одну з могил мусульман Сребрениці, де за наказом Радована Караджича було знищено у 1995 році близько 8 тисяч чоловіків і підлітків мусульман-босняків. Караджич виступив проти проголошеної незалежності Боснії і Герцоговини та законного боснійського президента Алії Ізетбеговича. Він організував за допомогою Белграда облогу Сараєва у 1992-96 роках, під час якої загинуло до 12 тисяч осіб.
Керівник зовнішньої політики ЄС Хав’єр Солана, говорячи про арешт Караджича, зазначив: «Я вважаю, що сербська влада зробила це дуже вдало. Пам’ятайте, що нещодавно відбулися президентські і парламентські вибори в Сербії. І я думаю, що вони довели їхнє бажання повністю співпрацювати з Міжнародним трибуналом. Це те, що я дуже вітаю».
А міністр закордонних справ Франції Бернар Кушнер, країна якого головує в ЄС, не приховував своїх емоцій з приводу цього повідомлення із Белграда. «Я думаю, що це дуже добра новина. Ми очікували на це упродовж 13 років і вчора довідалися про цей факт. Хоча два-три дні перед цим ми вже мали певну інформацію. Коли ми дізналися, кожен аж підскочив. Нарешті, нарешті», – сказав Бернар Кушнер.
Сполучені Штати Америки також привітали арешт Радована Караджича. У заяві Білого дому наголошено, що цей факт служить доказом «прагнення Сербії співпрацювати з Трибуналом у Гаазі».
А Міністерство закордонних справ Росії попередило у своїй заяві, що справа Караджича має бути «неупередженою» і обвинуватило воєнний трибунал ООН у «частих упередженнях».
(Прага – Київ)
