«Був одягнений… Він може бути у вашому місті чи районі… Зв’яжіться за телефонами…» – досить часто в анексованому РФ Криму з’являються оголошення про зникнення людей, які розповсюджують різні волонтерські організації. При цьому в деяких випадках зниклі люди потім раптово знаходяться – у статусі обвинувачених за статтями про державну зраду. Який зв’язок простежується між випадками зникнення кримчан та їхнім подальшим кримінальним переслідуванням – читайте у цьому матеріалі.
«Був незадоволений»
Минулого тижня підконтрольний РФ Севастопольський міський суд виніс вирок Євгену Гуденкову, призначивши йому покарання у вигляді 17 років суворого режиму. Його звинуватили у державній зраді та співпраці з українською розвідкою.
Згідно з повідомленням російської прокуратури, «за вказівкою представника української спецслужби він здійснив фотографування та зібрав відомості про місце дислокації бойових позицій засобів протиповітряної оборони». Крім цього, за завданням спецслужб він нібито вилучив із підготовленого для нього тайника два брикети із пластичною вибуховою речовиною і був затриманий із нею під час закладання в іншу схованку.
Одне із севастопольських видань цитує зізнання з оперативного відео його допиту: «З 2014 року я був незадоволений тим, що сталося. У референдумі я участі не брав і всіляко засуджував усе, що з цим було пов'язано. У 2022 році, коли почалися воєнні дії, я зв'язався з людьми через знайомих. На ватсап зателефонувала людина, звати Дмитро. Я так зрозумів, він працівник спецслужб. Яких – я не питав».
За цими фразами вдалося встановити, що чоловік був затриманий не пізніше 6 жовтня 2025 року, коли з'явилося відео з його зізнаннями.
Однак Гуденков зник не пізніше 26 жовтня 2024 року. Відповідне оголошення було розміщене в кількох кримських пабліках та ЗМІ. Там зазначається, що чоловік проживав у селі Уютному Сакського району. Також представлена його фотографія, яка схожа на знімок з акваріума суду, опублікований пресслужбою прокуратури.
Представники правозахисної організації «Кримський процес» вважають, що кримчанина було викрадено і згодом звинувачено в державній зраді.
Рекордна швидкість
Як виявилося, це вже не перший випадок, коли інформаційній кампанії про вирок черговому «українському шпигуну» передує оголошення про його розшук як зниклого безвісти. Так, наприклад, було із севастопольцем Дмитром Миськівим, якого шукали з 25 вересня 2024 року.
Миськів знайшовся у серпні минулого року в залі Севастопольського міського суду. Згідно зі звинуваченнями від російських силовиків, він передавав дані про розміщення та пересування кораблів Чорноморського флоту та вертольотів Росгвардії.
Як зазначають правозахисники, розгляд його справи був пов'язаний із показовим рекордом – на проходження всіх стадій судочинства у кримінальній справі, які передбачають як мінімум оголошення складу суду, встановлення особи, роз'яснення прав, уточнення щодо відводів та клопотань, дебати, останнє слово, перебування в нарадчій кімнаті і, нарешті, оголошення вироку – усі ці стадії суд подолав за двадцять хвилин. Такий «гіперзвуковий» рекорд вказує на очевидну зумовленість процесу ще до його розгляду.
Недвозначні закономірності
Оскільки всі судові процеси такого типу в Криму проходять у закритому режимі, ні у випадку з Гуденковим, ні у випадку з Миськівим немає їхніх власних коментарів щодо ситуації. Немає й інших прямих фактів, які б пролили світло на те, що з ними відбувалося в інтервалі між появою оголошень про безвісне зникнення та вироком суду про державну зраду. Однак не можна не помітити певні закономірності, які можуть вказувати на ознаки насильницького зникнення.
До таких закономірностей експерти відносять збіг дати зникнень із датами «припинення злочину». Так, наприклад, у новині про вирок Гуденкову зазначено, що «до жовтня 2024 року він допомагав ворогу, здійснюючи фотозйомку та збір інформації про розташування російських озброєнь». Саме в жовтні 2024 року він безслідно зник і більше «ворогу не допомагав».
Та сама історія і в Миськіва: «У період з липня по вересень 2024 року шляхом листування в інтернет-месенджері WhatsApp Миськів був завербований представником спецпідрозділу збройних сил України і погодився за оплату збирати та передавати їм відомості військового характеру». А потім, саме у вересні 2024 року, він зник. І до співпраці з якихось причин уже не повернувся.
Крім того, на думку експертів, до таких закономірностей належить і часовий інтервал між тим, як людина безслідно зникла, і тим, як її оголосили «українським шпигуном». У випадку зі справою Євгена Гуденкова, через рік після його зникнення з'явилася інформація про його затримання, а через рік і три місяці – про вирок. У випадку зі справою Дмитра Миськіва вирок був винесений через рік після зникнення. Такий інтервал відповідає середнім темпам, з якими у правове поле виводили інших викрадених кримчан, котрих тривалий час утримували в повній ізоляції.
Так, наприклад, мешканку Джанкойського району Лєру Джемілову оголосили затриманою через десять, а засудили – через п'ятнадцять місяців після викрадення. Феодосієць Ісмаїл Шемшедінов отримав обвинувальний вирок через півтора року після того, як стало відомо про його викрадення. Першу караїмську політув’язнену – Саху Мангубі вивезли в невідомому напрямку в листопаді 2024 року і через чотирнадцять місяців пред'явили класичне звинувачення в державній зраді.
Стає ще гірше
Крім того, про схильність російських силовиків вдаватися на Кримському півострові до насильницьких зникнень та утримування жертв викрадення в повній ізоляції вже неодноразово публічно заявляли як постраждалі, так і правозахисники.
Зокрема, колишня співробітниця поліції Людмила Колесникова повідомляла: «До цього я три місяці перебувала у статусі затриманої! Три місяці без засобів гігієни, гребінця, нижньої білизни, у приміщенні із зафарбованими вікнами».
А представник міжнародної мережі «Будинків прав людини» Метью Джонс під час 57-ї сесії Ради ООН з прав людини заявляв, що насильницькі зникнення, свавільні затримання та політично мотивовані судові переслідування в анексованому Криму стали нормою.
«Ми спостерігаємо, як ситуація стає ще гіршою. Вже викрадають не просто після обшуку, а так, що навіть родичі не розуміють – куди і чому зникла людина. Її шукають із волонтерами, розклеюють фото тощо. І довгий час близькі залишаються у повному незнанні того, що сталося. Змінити ситуацію могла б потужна інформаційна та дипломатична реакція на кожен такий випадок. Але питання про долі людей на окупованій території зараз, на жаль, залишається не на порядку денному», – констатує правозахисник з ініціативи Irade у коментарях для Крим.Реалії.
Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.
