Дніпропетровський поет і драматург Микола Миколаєнко – свідок Голодомору 1932-33 років. Поділитись спогадами про ті страшні роки, каже Микола Миколаєнко, і оприлюднити поезії, присвячені їм, стало можливим тільки за часів Незалежності. Доти його однолітки, що пережили Голодомор разом з ним, воліли мовчати. Зараз тема Голодомору займає одне зі значущих місць у його творчості. У різних збірках побачили світ його вірші про «чорний 33-ій» – «У лоб, а чи по лобі», «Плачуть очі матусині», «Біди узор – Голодомор», «Глухий кут» тощо.
