Сергій Грабовський

Сергій Грабовський: Соборність України в контексті Великої Історії

Сергій Грабовський: Ця загадкова українська демократія

Київ – Десь зо два з половиною роки тому одна з провідних речниць Партії регіонів несамохіть якщо й не визначила точно, то окреслила межі того, що зветься демократією по-українськи. При обговоренні на телешоу «Свобода слова» того, як зробити знову дієздатною понівечену внаслідок політичної реформи українську владну систему, ця депутатка зі своїм постійним апломбом заявила опонентові: ви, добродію, не можете зрозуміти, чим ми тут у студії наразі займаємося. Ви вважаєте, що ми тут переливаємо воду з пустого в порожнє, обговорюючи «дірки» у законах та двозначності у Конституції... Так от, пане NN, річ, якою ми займаємося, називається демократією!

Сергій Грабовський: Енергетична безпека як складова національного проекту

Київ – Сьогодні і, тим більше, завтра самостійне існування нації у тій чи іншій державній формі, національний розвиток і поважне місце у «світовому оркестрі», як видається, все більше залежать і залежатимуть від того, якою мірою буде забезпечена достатня енергетична основа існування певної національної спільноти – не лише її економічного, а і всього багатовимірного життя. Адже таке життя спільнот, які входять до числа розвинених націй, неможливе без високої енергетичної насиченості всіх його сфер. Якщо уявно спробувати вилучити бодай половину енергетичних потужностей, які використовують сучасні європейські держави чи, скажімо, Японія або Південна Корея, ми побачимо, що під загрозою опиниться саме існування не лише економік, а й цих національних спільнот.

Сергій Грабовський: «Фільчина грамота» і гідні спадкоємці Івана IV

Сергій Грабовський: Газові війни. Атака клонів

Київ – Вишукані лексичні звороти на кшталт «Україна краде газ» та «українці тирять російський газ» стали нормою для російських мас-медіа ще у першій половині 1990-х років. Причому звучали вони як із посиланням на державних діячів та речників газопостачальних компаній, так і з вуст самих журналістів. Цікаво, що ті ж люди днем пізніше чи днем раніше гучно розписувалися у своїй відданості ідеям та ідеалам слов’янської єдності та стверджували, що росіяни та українці – це, власне, той самий народ, тільки в силу обставин розділений державними кордонами і треба щиросердо любити своїх братів.

Сергій Грабовський: Український парламент-2008: криза жанру?

Київ – Такого року в новітній історії українського парламентаризму ще не було. Згадаймо: весняна сесія Верховної Ради України VI скликання де-факто була провалена внаслідок блокування її роботи (чверть запланованих пленарних засідань не відбулася; комітети виявилися заваленими законопроектами, на розгляд яких у перейнятих політичними баталіями депутатів не вистачало часу; сутички біля парламентської трибуни стали звичним явищем тощо).

Сергій Грабовський: Київська сага: сьогодні погано, завтра буде ще гірше?

Київ – Останні тижні повідомлення з української столиці нагадували собою щось середнє між репортажами з полю бою та відеозаписами комедійних вистав. Немовби важкі набої шугали у повітрі непримиренні звинувачення, якими обмінювалися представники різних політичних сил, звинувачуючи один одного у доведенні до краю відчаю киян. І справді: спершу у квартирах половини столичних мешканців стало холодно, потім – ще холодніше, на додачу зникла гаряча вода і пролунали недвозначні попередження, що на черзі – відключення електричного струму й холодної води, – мовляв, бо заборгували страшні суми, а безплатно за ринкових умов нічого не буває. А водночас, тільки-но на телеекранах з’являвся київський мер і починав щось говорити, набурмосені від холоду й непевності кияни починали нестямно іржати та падати під стільці зі сміху, наче й немає тих проблем.

Сергій Грабовський: «Країна Номенклатурія» по-українськи

Київ – Соціально-політичні і соціально-економічні процеси в Україні розвиваються стрімко. Чи давно ледве не всі капітали та засоби виробництва у щойно унезалежненій державі тримали у своїх руках «червоні директори», посадивши у крісло прем’єра, а потім і президента свого висуванця – Леоніда Кучму? Чи давно постав і впав перший, мабуть, український олігарх – Павло Лазаренко? Чи давно той самий Кучма не виправдав сподівань своїх колег і різко крутонув штурвал у бік перерозподілу великої власності між новими на українській політико-економічній арені персонажами? Чи давно неофіційними «директорами парламенту» були спершу Вадим Гетьман, а після його вбивства – Олександр Волков? Зрештою, чи давно з’явився в Україні середній клас, чи давно колгоспники знову стали селянами, а в містах і містечках виникла новітня буржуазія?

Сергій Грабовський: Чи й справді прем’єр має підстави для оптимізму?

Схоже, Юлія Тимошенко надто оптимістично оцінила чинну ситуацію, заявивши про закінчення політичної кризи в парламенті і про звільнені від кайданів руки свого уряду

Антиселекція як чинник української політики й економіки

Київ – Попри драматичні, а часом і трагічні історичні події, у європейських країнах упродовж останніх століть склалася традиція підтримки (різними способами і на різних рівнях, від сімейного до державного, від фінансового до морально-заохочувального) найталановитіших і найуміліших гравців не тільки на полях науки, спорту чи мистецтва, а й на обширах політики та бізнесу.

Масовий голод як знаряддя і результат більшовицької політики

Київ – У ХХ століття Україна тричі пройшла через масовий голод. Усі три рази – тоді, коли при владі перебувала партія більшовиків. Усі три рази цей голод був наслідком і складовою партійної політики. Але конкретні причини такого масового терору голодом були різні. Те, що діялось із осені 1932-го по весну 1933 року, істотно відрізнялося за своєю «політичною технологією» від трагічних подій 1921-22 років чи 1946-47 років.

Голод-геноцид 1932-33 років: хто був у його прицілі?

Українці не були пасивними жертвами більшовизму

Банкрутство ТОВ «Українська політика»

Київ – На сьогодні ніяк не можна зрозуміти, чи відбудуться в України до кінця року дострокові парламентські вибори, чи вони будуть перенесені на якийсь невизначений термін, чи їх узагалі не буде, попри грізні укази Президента. Але, так чи інакше, соціологічні центри публікують нові і нові виборчі рейтинги, інформаційні агенції їх тиражують, телевізійні шоу жваво обговорюють електоральні шанси основних політичних сил. Одне слово, політичний процес рухається. І всі його учасники переконані у своєму успіху на наступних виборах.

Українське сьогодення у пазурах Великого Голоду

Київ – Нестандартність, а часом і відверту химерність політичних, соціальних, культурних та економічних процесів в Україні важко не помітити. Так само важко заперечити тяглість впливу на сьогодення тих драматичних колізій, які зазнала Україна й українці впродовж ХХ століття. Ці колізії дослідники пов’язують передусім із тоталітарним (або ж совєтським) періодом в українській історії; не всі, але більшість науковців вважає, що для України тоталітарний тиск на людину і суспільство поєднувався з колоніальним гнобленням. А от третій потужний чинник, третій історичний детермінант сьогоднішнього українського буття далеко не завжди беруть до уваги, хоча про нього знають усі – навіть ті, хто його заперечує з піною біля рота. Цей третій чинник сформований передусім Голодомором 1932-33 років.

Голодомор: чому українці опинилися в прицілі Кремля?

Політики й народ: взаємне відчуження зростає

Київ – Професійно проведені та проаналізовані соціологічні опитування здатні розповісти дуже багато про стан суспільства та тенденції його розвитку. Навіть тоді, коли такі опитування присвячені не широкому колу питань, а мають вузьку й конкретну мету – як-от виявити передвиборні настрої електорату. Саме це мали на увазі дослідники Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), проводячи опитування, за які політичні сили голосували б українці на парламентських виборах і якому потенційному кандидатові у президенти віддають перевагу.

Україна: бурхлива імітація справжньої політики

Українська політична криза спровокована Конституцією?

Київ – Політична криза в Україні перейшла у нову, ще гострішу фазу після Указу Президента Віктора Ющенка № 911/2008 «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України VI скликання та призначення позачергових виборів».

15 років після кризи: соціологічний автопортрет Росії

Київ – Початок жовтня 1993 року став по-справжньому переломним для Росії. Власне, саме тоді остаточно закінчилася комуністична доба в житті країни й настала доба посткомуністична – з усіма своїми проблемами, драмами, незвіданими закономірностями й несподіваними поворотами соціального, економічного й політичного життя. Сьогодні Росія – це значною мірою нова держава, несхожа на колишню союзну республіку.