Київська сага: сьогодні погано, завтра буде ще гірше?

Що ж, власне, коїться із престольним Києвом цієї зими? Чому холодна пора року раптом так тяжко відбилася на житті киян, хто винен у цьому – бездіяльність уряду, недолугість мерії, самі кияни чи сакраментальна світова економічна криза, яка впевнено ініціювала кризу всеукраїнську?

Якщо сказати, що у Києві накопичилася маса нерозв’язаних проблем, – це значитиме не сказати нічого. Головне в іншому: ця маса проблем набула таких вимірів, що незрозуміло, чи взагалі надається вона до розв’язання. Для прикладу: зношеність мереж водо- і теплопостачання у столиці сягає від 50% до 80% (у різних районах, зрозуміла річ, по-різному). Досі діють ділянки водопостачання, запущені в експлуатацію 1872 року; низка мереж труб не ремонтувалася понад 50 років. Зношеність основних фондів Дніпровської і Деснянської станцій водогону сягає 60%. Щоб убезпечитись від техногенної катастрофи у Києві, слід впродовж року замінити майже чверть (22%) міської водогінної мережі, а це – 824 кілометрів комунікацій. А звідки взяти майже 3 мільярди американських доларів на таку масштабну реконструкцію, якщо київський бюджет виявився – ще до початку світової фінансової кризи – катастрофічно дірявим?

Ще одна проблема – якість питної води. Місто офіційно споживає близько 1 мільярда квадратних метрів на рік «свіжої води питної якості», як вона зветься у документах. 8/10 цієї води – це відфільтрована річкова, себто дніпровська і деснянська вода. Але чистою цю воду можна назвати лише умовно. За даними екологів, Дніпро і Десна у межах міста належать до річок із водою III класу – «помірно забрудненою», а під час повеней – до IV класу – «брудна вода». Іншими словами, використовувати таку воду для постачання міста (не те що для пиття) не рекомендовано. Але альтернативи їй фактично немає. Тим часом, за словами директора Інституту колоїдної хімії та хімії води НАН України академіка Владислава Гончарука, дніпровська вода у київському водогоні – це отрута. «Підвищена концентрація у ній ізотопів вуглецю, водню і кисню пришвидшує процес старіння організму; навіть жалюгідні частки тритію, наприклад, пригнічують життєдіяльність у цілому; солі алюмінію – у найменших дозах – викликають у дітей розумову відсталість», – зазначає академік.

Чи є вихід? Так, але він вимагає значних інвестицій. Скажімо, українські вчені розробили технологію знезараження води без застосування шкідливого для організму хлору. Випущено кілька дослідно-промислових установок, які випробувані в різних регіонах. Проте для впровадження їх у масштабах Києва потрібні сотні мільйонів гривень. Їх наразі немає, хоча, за даними ООН, один долар, вкладений в очищення води, економить вісім доларів на медичних витратах.

Чи інше: будівництво метрополітену. Свого часу, ще за СРСР, передбачалося – житлові масиви Теремки-1 і Теремки-2 та університетський комплекс в районі Експоцентру сполучатимуться з центром Києва за допомогою лінії метро. Цього не сталося, бо метробудівцям не вдалося подолати підземну течію річки Либідь. Нова спроба розпочалася у 2000-х роках. Розгорнулося масштабне будівництво, однак терміни відкриття лінії вже кілька разів переносилися. Ще влітку київська мерія урочисто обіцяла відкрити три нові станції до кінця 2008 року. Але потім з’ясувалося, що не вистачає кількох сотень мільйонів гривень (утім, незалежні експерти говорять, що потрібно понад 1,2 мільярда гривень, щоб здати в експлуатацію першу чергу лінії). А цих коштів немає, ба більше – вже почалися розмови про консервацію лінії до 2012 року. А це означатиме, що сполучення центру столиці з районом, де живуть сотні тисяч киян і навчаються десятки тисяч, буде й надалі дуже складним й обтяжливим, що люди витрачатимуть кілька годин на дорогу там, де поїзди метро довезли б їх за 20 хвилин. Ясна річ: потрібні серйозні цільові кошти на добудову цієї лінії й початок побудови ще кількох, натомість метробудівців сьогодні масово відправляють у неоплачувані відпустки.

І це лише кілька прикладів надзвичайно складних проблем столиці.

Що ж робить сьогодні міська влада? Як вона реагує на проблеми Києва? Як вона намагається їх розв’язати? Такі запитання можна ставити, якщо нічого не знати про те, яка управлінська команда владарює сьогодні в українській столиці і ким персонально вона очолена.

«У мене в 70-му році було двоюрідних братів 156 чоловік, і всі вони живуть у Росії... Ми повинні замість порожніх розмов зробити так, щоб наша країна стала розвинутою і багатою, де люди будуть жити щасливо і краще, ніж у Європі і тоді Росія сама приєднається до України... Я вважаю, що в Росії розмовляють українською мовою, оскільки це мова слов’янських народів... Юлія Володимирівна обіцяла, що український газ, який, до речі, належить буржуям, буде продавати за ту ціну, за якою він виробляється – нуль... Мером я буду багато років... По секрету скажу, я буду вічним мером».

Якщо хтось вважає, що йдеться про цитати з виступу Comedy Club Ukraine, то він глибоко помиляється. Це – цитати з виступів Київського міського голови Леоніда Черновецького на останніх політичних ток-шоу телеканалів «Інтер» та «Україна» (у перекладі з російської на українську мову). І це – не якийсь особливо витончений гумор, а цілком серйозні твердження персони, команда котрої (і вона особисто) покликана розв’язувати проблеми столиці.

А ще Леонід Черновецький за останній час уславився ідеєю наказати всім киянам ставити кондиціонери всередині приміщень (щоб не псували вигляд будинків) та опалювати взимку вуличні зупинки комунального транспорту (щоб люди не мерзли, чекаючи на автобус чи тролейбус). А чи не простіше зробити так, щоб цей транспорт, ціни на проїзд у якому виросли вчетверо, мав менший інтервал руху, ніж гріти вулицю? Та, схоже, у київській мерії такі прості розв’язки проблем нікому не спадають у голову.

Водночас столичний мер, який не втомлюється наголошувати на своїй нелюбові до «буржуїв» та декларує власну щиру турботу про злидарів Києва та всієї України, купив собі новенький «ролс-ройс» за кругленьку суму в $1.000.000. Хоча і про злидарів Леонід Черновецький при цьому не забуває. Він публічно пообіцяв за рахунок власних прибутків покривати квартирні борги найбільш бідних киян, тим самим фактично перетворюючи їх на своїх клієнтів. А, як відомо ще з часів Давнього Рима, клієнти якогось патриція в обмін на хліб та видовища слухняно віддавали йому голоси...

Звичайно, не можна заперечити, що міська влада намагається наповнити столичний бюджет. Але як? Недавно вона істотно підвищила тарифи на всі комунальні послуги для бізнес-структур (для частини – у 4-5 разів, для деяких – у 9,5 разів) та для громадських організацій (також у кілька разів). Перший результат уже є: припинили роботу десятки фірм, після Нового року процес триватиме, за оцінками експертів, без роботи залишиться до 50 тисяч осіб, а споживач платитиме значно більше за ті самі послуги чи товари.

Уже заявлено і про істотне зростання плати за житло для киян; найбільше вона зросте, як твердять незалежні фахівці, для тих, хто живе у старих будинках 1950-х років, найменше – для тих, хто мешкає у нових елітних спорудах. Цей парадокс пояснюється тим, що кияни сплачуватимуть не тільки за кількість і якість власне житла, а і за наявність розташованих поблизу будинків зелених зон, скверів і парків, дитячих майданчиків, спортивних комплексів тощо. Новітнє так зване «елітне» житло в українській столиці зазвичай «втискують» поміж інших будинків, отже, воно не має поблизу обтяжуючих гаманці власників дорогих квартир атрибутів – на відміну від житла незаможних киян, які платитимуть за старе, струхлявіле житло у кілька разів більше, ніж заможні власники квартир – за нове.

Та ця проблема ще попереду, а те, що журналісти охрестили «холодомором» – чинник столичного сьогодення. Попри те, що у Києві наразі немає проблем із опаленням та гарячою водою, проблема не розв’язана, а просто відкладена. Заступник глави Секретаріату Президента України Роман Безсмертний наголошує, що зараз знову виникає загроза повторення подібного інциденту.

«Київська міська державна адміністрація цілком відповідальна за комунальну вакханалію, від якої потерпають кияни. Це при тому, що столичні мешканці є одними з найбільш дисциплінованих платників за житлово-комунальні послуги. Однак київська влада досі не перерахувала ні копійки з допущеного боргу перед енергопостачальниками, натомість сума заборгованості зросла до 452 мільйонів гривень. Треба також зважати й на те, що Київ має найбільший бюджет серед усіх міст країни та ще й одержав 2,1 мільярда гривень субвенції з Державного бюджету на виконання функцій столиці», – каже Роман Безсмертний.

Іншими словами, кияни справно платять (102% за минулий місяць, бо гасять борги), гроші надходять на відповідні рахунки і... десь зупиняються. Крім того, не виділяються кошти з міського бюджету на оплату частини вартості енергоносіїв, а в усіх лихах підконтрольні столичній мерії ЗМІ звинувачують уряд. Іде якась велика політична й фінансова гра. З якою метою? Роман Безсмертний вважає, що «влада [міська – С.Г.] хоче прикрити своє невміння ефективно керувати комунальною галуззю». Юлія Тимошенко наголошує, що «кияни стали заручником цієї неадекватної людини, яка зветься мером Києва» і «використовує бюджетні кошти, ресурси Києва так, як потрібно йому, його родині, його злочинній команді». А пересічні кияни сподіваються, що хоча б на Новий рік у їхніх оселях буде тепло і все менше вірять будь-яким політичним силам з їхніми обіцянками «проривів» та «покращень».