Понад 100 співробітників медіа загинули з початку цього року у 36 країнах світу, із минулого року цей показник зріс на 18%. Такі дані оприлюднила громадська організація Press Emblem Campaign напередодні Міжнародного дня припинення безкарності проти журналістів, що відзначається сьогодні, 2 листопада. Попри відсутність смертельних випадків цього року серед журналістів в Україні, громадські організації зафіксували кілька десятків фізичних атак, погрози, тиск і спроби перешкоджання їхній роботі.
Із січня минулого до початку жовтня цього року Національна спілка журналістів України зафіксувала 143 випадки фізичної агресії проти співробітників медіа, із них 64 припадають на минулі дев’ять місяців.
Серед цих інцидентів до суду передали тільки 14 справ, а решта або закриті, або обліковані як звернення громадян, або щодо них триває розслідування, розповів Радіо Свобода голова НСЖУ Сергій Томіленко.
«Об’єктами нападів стають журналісти-розслідувачі та ті, що працюють із резонансними темами. Окремою тенденцією є напади активістів радикальних організацій і на редакції медіа, і самих журналістів. Це відбувається не тільки у Києві, а й у регіонах. Як приклад можу назвати побиття головного редактора однієї з районних газет на Чернігівщині за публікацію, яка не сподобалась радикальним громадянам», – каже він.
Від побиттів до фішингових листів
У попередні роки кількість випадків фізичної агресії проти журналістів потроху падала, у 2016–2017 роках відбувалася «консервація ситуації», коли вона трималася на стабільному рівні, а починаючи з лютого цього року кількість таких нападів почала зростати, розповідає виконавчий директор Інституту масової інформації (ІМІ) Оксана Романюк. На її переконання, це відбувається у зв’язку із неофіційним стартом передвиборчої кампанії в Україні.
«Ми також спостерігаємо за тим, що місцеві журналісти і блогери почали менше писати розслідувань і викриттів, і це теж ми пов’язуємо з виборами», – каже вона.
За вересень ІМІ зафіксував 6 побиттів журналістів і 5 випадків перешкоджань їхній роботі, а з початку року йдеться про більше ніж сотню порушень, із яких 28 пов’язані саме з фізичною агресією.
Окрім того, останні 3-4 роки дослідники організації вказують на посилення цифрових загроз, зокрема, спрямованих проти журналістів-розслідувачів, каже Оксана Романюк.
«Одним із показових став випадок із журналістом Радіо Свобода (проекту «Схеми» – ред.) Михайлом Ткачем, з електронної пошти якого (несправжньої – ред.) розсилалися фішингові листи. Буквально такою самою схемою користувалися у Саудівській Аравії, коли розсилалися фішингові листи начебто з емейлу саудівського журналіста, що мали вигляд як запит про коментар. Також зросла активність тролів, ботів і психологічний тиск через соцмережі», – зазначає вона.
Про тенденції щодо розслідування агресії проти журналістів говорити насправді складно, тому що не проводилося відповідних досліджень, зауважує у коментарі Радіо Свобода медіаюрист організації «Платформа прав людини» Олександр Бурмагін. За його словами, зараз юристи їхньої організації працюють із десятьма кримінальними справами про напади на журналістів або перешкоджання їхній діяльності: 8 перебувають на стадії досудового провадження, 2 дійшли до суду.
Дуже гучна справа Надії Бурдей: там два роки її розслідували, а потім слідчі сказали, що справа була давно закритаОлександр Бурмагін
«У деяких справах є об’єктивні чинники, які зумовлюють нешвидкий розгляд. Наприклад, особу (нападника – ред.) встановили, вона перебуває у розшуку, не можуть її знайти. У деяких випадках слідчі не можуть просунутися далі від якоїсь слідчої дії, але перед тим робили все, що могли. Але у деяких випадках дійсно адвокати фіксують певний саботаж, коли не вноситься одразу запит у реєстр досудових розслідувань, якийсь час проходить – слідчий нічого не робить, і знову треба звертатися до суду, щоб змусити його щось робити. Дуже гучна справа Надії Бурдей (справа про напад на знімальну групу журналістки-розслідувачки – ред.): там два роки її розслідували, а потім слідчі сказали, що справа була давно закрита, там мова взагалі йде про підробку підписів на документі про закриття справи», – каже юрист.
Журналісти в неволі
Заступник голови моніторингової місії ООН з прав людини Бенджамін Моро серед порушень прав медійників в Україні називає, зокрема, відсутність прогресу у справі про поширення персональних даних журналістів сайтом «Миротворець», а також переслідування таких людей, як житомирський блогер Василь Муравицький, звинувачений у державній зраді. За словами Моро, той провів 11 місяців в ізоляторі, а тоді опинився під домашнім арештом, а на його адвоката в залі суду напали радикали.
Муравицький минулого року також потрапив до звіту організації «Комітет захисту журналістів» (CPJ) про кількість ув’язнених за свою діяльність медійників.
Окрім того, до цього переліку потрапив утримуваний у Росії український журналіст Роман Сущенко разом із чотирма іншими представниками ЗМІ, ув’язненими в Росії.
Водночас, як тоді пояснила Радіо Свобода дослідниця відділу Європи та Центральної Азії згаданої організації Гульноза Саїд, до їхнього списку не вдалося включити українця Станіслава Асєєва (Васіна), бо його затримали «недержавні актори» – представники угруповання «ДНР».
Окрім того, наразі не може покинути території анексованого Росією Криму інший український медійник – Микола Семена, засуджений умовно за звинуваченнями у публічних закликах до порушення територіальної цілісності Росії, які сам журналіст відкидає.
