(Рубрика «Точка зору»)
Масштабний обмін, який пройшов 1 серпня й призвів до звільнення з російських і білоруських вʼязниць й таборів іноземних громадян і російських правозахисників, викликав суперечливі реакції у світі.
Оглядач британської The Times зазначає: «Реакцією має бути повна зневага до жорстокого уряду, який цинічно викрадає західних журналістів та інших «зручних» заручників, щоб обміняти їх на вбивць, торговців зброєю та шпигунів. І ще реакцією має бути здивування з приводу того, що в період майже безпрецедентної напруженості у відносинах з Росією адміністрації Байдена все-таки вдалося здійснити цю дуже непросту угоду – і звільнити в тому числі низку відважних росіян, які підняли свій голос проти порушень закону та репресій – і були змушені поплатитися за це тривалими тюремними термінами».
Теза про те, що із терористами не ведуть ніяких перемовин – красива теза, її і сам Путін використовував
А от у журналіста Frankfurter Allgemeine Zeitung протилежні висновки: «Звільнення засудженого вбивці, який, як встановив суд, за дорученням Москви застрелив у Берліні чеченця, постає поперек горла будь-кому, для кого важливі такі речі, як закон і справедливість. Але і з суто політичної точки зору ця угода – фатальна помилка. Вона є порушенням першого правила спілкування з тими, хто захоплює заручників: ніколи не виконувати їхні вимоги. Будь-кого, хто піддасться шантажу, шантажуватимуть і надалі – або той самий шантажист, або інші. Кремлю не важко знайти інших агентів, готових на Заході вбивати на його замовлення – адже тепер всі знають, що Путін своїх вбивць не кидає, а робить все можливе для того, щоб повернути їх додому».
Так хто ж правий у цій суперечці? Звісно, важко не погодитись із оцінкою осільника Росії Володимира Путіна як людини, яка створює цілу колекцію заручників для того, щоб визволяти з вʼязниць своїх агентів. Але відмовлятися від можливостей звільнити своїх власних громадян та й тих співвітчизників російського керманича, які виступали проти його режиму, означає залишити в увʼязненні тих, хто на це явно не заслуговує.
Демократичні держави vs диктатури
Теза про те, що із терористами не ведуть ніяких перемовин – красива теза, її і сам Путін використовував, зокрема, під час трагічних подій у театральному центрі на Дубровці чи у школі в Беслані. Це закінчилося і загибеллю великої кількості і самих заручників й мало б стати серйозним уроком для кожного, хто використовує цю гучну, але насправді беззмістовну фразу.
Визволення українських громадян з тюрем Путіна стало пріоритетом Української держави
Тому що у момент, коли мова йде про порятунок життя і свободи людей, варто думати саме про цей порятунок, а не про довгострокові наслідки твого рішення. Це і є те, що відрізняє гуманізм від цинізму. І те, що робить демократичні держави успішнішими за диктатури. Бо там, де байдужа до чужого життя диктатура вбачає слабкість, демократія спирається на силу довіри власних громадян. І ця сила довіри є головною запорукою нашого виживання.
Саме тому визволення українських громадян з тюрем Путіна стало пріоритетом Української держави з перших днів війни ще у 2014 році. Й ми продовжуємо чекати цих обмінів й радіти, коли наші співвітчизники повертаються додому. Саме тому Ізраїль віддає сотні людей, причетних до терористичної діяльності, в обмін на життя навіть одного свого громадянина.
Звісно, завжди знайдеться той, хто вважатиме, що можна пожертвувати життям іншої людини заради того, щоб продемонструвати удавану силу. Однак насправді повага до цінності життя і є нашою силою, тим, що відрізняє нас від темного світу, в якому звикли торгувати чужою свободою і не відчувають цінності чужого життя.
Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Форум