Запоріжжя – Останній десяток років у Запоріжжі на виборах перемагають вихідці з політичних груп, пов’язаних із місцевими великими підприємствами. Нині такими представлена міська влада в особі мера, секретаря і найбільших фракцій міськради. Схожу ситуацію можна спостерігати у Маріуполі й більшості шахтарських міст Донбасу. Що ріднить і відрізняє Запоріжжя від них? І чому вихідці з «заводської прохідної» формують місцеву владу у Запоріжжі?
«Якщо з’являються якісь ініціативи, то влада одразу відчуває конкуренцію – наприклад, у тому ж Маріуполі, коли «Метінвест» є провідним і контролює повністю управління. У нас інша компанія. Проблема в тому, що вони намагаються на даному етапі підміняти громадську діяльність. Є певне фінансування, можна завести свої якісь соціальні програми. Є молодіжна і громадська рада. Я вже в двох скликаннях не беру участь. І в тому, і в тому представники ДТЕК обрані головами цих рад, тобто контролюються громадські процеси», – розповів, характеризуючи виклики і перспективи розвитку промислових міст в Україні, учасник Українського урбаністичного форуму-2019 у Запоріжжі, голова Добропільського центру молоді «Добро» Володимир Орос.
Інший учасник форуму, завідувач кафедри економічної та соціальної географії Київського національного університету імені Тараса Шевченка, соціо-економіко-географ Костянтин Мезенцев, характеризуючи такі ситуації, вживає англійській термін company town. Це поняття передбачає ключовий вплив на управління і розвиток міста підприємства/підприємств, що є головними роботодавцями в населеному пункті.
«Це радше модель управління містом, коли воно фактично залишається, з одного боку, заручником тієї компанії чи того підприємства, які є містоутворювальними. А з іншого боку, ті інтерв’ю, які ми беремо, якраз свідчать про те, що людям це значною мірою і подобається, що хтось за них ухвалює рішення: компанія за нас подумає – у нас буде садок, школа, все, а ми тільки працюємо. Тому company town – це і позитив, і негатив; це соціальна інфраструктура, і забезпеченість, і потреба, і є від кого вимагати, а з іншого боку, якраз тиск і обмеженість тих можливостей, які є в цьому місті», – пояснює науковець.
Найяскравішим прикладом так званого company town в Україні є Маріуполь, де міська влада репрезентована вихідцями з місцевих металургійних підприємств, що належать до сфери впливу компанії «Метінвест» Ріната Ахметова. Костянтин Мезенцев зазначає, що прикладом такого типу міст є і шахтарські міста: «Візьміть будь-яке шахтарське поселення, де одне підприємство фактично визначає долю міста. І це не тільки Східна Україна. І в Західній Україні є підприємства, які пов’язані з видобутком сировини. Є ті ж самі Червоногради і так далі, які значною мірою залежні від тих підприємств, які є монополістами в цьому місті».
На чолі Запоріжжя також перебуваються вихідці з великих промпідприємств чи афілійованих до них структур. Чи є це підставою вважати місто company town?
Отже, мер Запоріжжя Володимир Буряк – колишній головний інженер металургійного комбінату «Запоріжсталь», основним власником якої є Рінат Ахметов. А секретар Запорізької міськради Руслан Пидорич – екс-начальник відділу моторобудівного заводу «Мотор Січ», президентом якого є В’ячеслав Богуслаєв.
Також дві найбільші фракції Запорізької міськради представлені вихідцями з названих підприємств чи афілійованих до них структур. 14 із 20 обранців від «Опозиційного блоку» працювали чи працюють на «Запоріжсталі». А до фракції «Нова політика» входять виключно представники «Мотор Січі».
Трохи статистики
Згадані підприємства у масовій свідомості городян традиційно сприймаються як містоутворювальні. Який же їхній внесок у бюджет? І скільком людям вони дають роботу в Запоріжжі?
За даними фіскальної служби за 2018 рік, заводи «Мотор Січ» і «Запоріжсталь» входять у першу сотню підприємств-платників податків. Усього за минулий рік вони сплатили різних податків на 2 134,3 млн грн – «Запоріжсталь» і на 877,3 млн грн – «Мотор Січ». Загалом же, власне запорізький великий бізнес сплатив за рік до бюджетів всіх рівнів майже 17,9 мільярда гривень. А всього податкові надходження від платників податків Запорізького регіону без показників великих підприємств у 2018 році склали 6 мільярдів 863 мільйони гривень.
Названі підприємства також входять у першу сотню найбільших роботодавців України. На «Запоріжсталі» працює 11 тисяч осіб, що складає близько 1,5% від загальної чисельності населення Запоріжжя (на 1 січня 2018 року у Запоріжжі жили 745 тисяч осіб, за даними прес-служби Запорізької міської ради – ред.). Чисельність же працівників «Мотор Січ» складає приблизно 30 тисяч осіб, а це близько 4% від загального населення Запоріжжя. Відповідно, на ці підприємства припадає близько 6% від загальної чисельності містян.
Місто – завод/заводи?
Основна ж частина працевлаштованого населення Запоріжжя працює саме в малому і середньому бізнесі, каже голова бізнес-союзу «Порада» Олена Єременко і наводить статистику: «Що стосується робочих місць, то ми маємо статистику – їй приблизно півтора-два роки, і не думаю, що вона надто змінилася, ця статистика переходить плюс-мінус, її робив міжнародний проект «Проміс», коли готувалася база для підготовки стратегічних напрямків розвитку області: якщо взяти за основу, що 90% суб’єктів господарювання – це місто Запоріжжя, то переважно мова про місто – за статистикою, більш ніж 70% найманих працівників працюють на підприємствах малого та середнього бізнесу, і лише 28% – це великі підприємства, державні установи, комунальні заклади, установи, тобто 28% – це навіть не великий бізнес».
Представниця бізнес-об’єднання також наголошує, що саме малий і середній бізнес Запоріжжя є основним платником податків, адже в показниках фіскальних служб щодо великих підприємств вказані і цифри податку на доходи працівників заводів.
«Що стосується податків, якщо взяти статистику за останній квартал, то майже 50% податків надійшло від підприємств малого і середнього бізнесу. І знову ж таки, інші податки – це не податки великого бізнесу, це також рахуються податки на доходи, це також державних установ тощо. Відповідно основними платниками будуть малий і середній бізнес порівняно з великими підприємствами», – пояснює Олена Єременко.
Не погоджується з думкою, що Запоріжжя є типовим company town, і соціо-економіко-географ, учасник Українського урбаністичного форуму в Запоріжжі Костянтин Мезенцев. Він зазначає, що в місті представлені різні напрямки виробництва, а відповідно, є і конкуренція між різними групами політико-промислових груп, що не дозволяє місту перетворитися у «місто-завод».
«Між секціями встиг пройтись по району навколо краєзнавчого музею (Український урбаністичний форму проходив у будівлі музею – ред.). Це університети (поруч із музеєм розташовані три запорізькі виші – Запорізький національний університет, Запорізька політехніка і Класичний приватний університет – ред.), а це вже не промисловість. Університети – це студентство, це особлива категорія людей, що визначає місто. Це одночасно і університетське місто. Крім того, у Запоріжжі є потужна сфера послуг. Так, Запоріжжя з всіх обласних центрів – найбільш індустріалізоване, але це різні галузі і різні підприємства, це не один монополіст, який визначає і який сидить в місті. «Запоріжсталь» – це одне, «АвтоЗАЗ» – це інше. І тут вже є певна конкуренція. Коли конкуренція – це вже не company town», – пояснює науковець, учасник Українського урбаністичного форуму.
Чому ж містяни голосують за представників промислових підприємств?
Аналізуючи склад обраних у 2015 році міських органів влади, запорізький політолог, завідувач кафедри політології Запорізького національного університету Євген Цокур відзначав, що практика висування кандидатів від заводів була характерна для радянського періоду.
«В цьому була певна логіка, бо реальної партійної боротьби не було, а заповнити вакуум управлінський потрібно було. І в даному випадку через трудові колективи створювалась модель формування політичної еліти. Частина населення певного віку цей досвід має, пам’ятає, і відповідно, в своєму житті продовжує орієнтуватися на такий підхід із точки зору того, що вони мають певну історичну пам'ять чи працювали на тих чи інших підприємствах, чи є ветеранами цих підприємств, чи отримують допомогу від них. І таким чином, вони відчувають свою спорідненість, пов’язаність із цим підприємством і автоматично з тією політичною силою, яку воно представляє. Ця політична сила виступає радше не як політична сила, а як якась квазіпрофспілкова організація, яка принаймні декларує захисту інтересів цих людей», – каже експерт.
Політолог зазначає, що поряд із літніми людьми за висуванців від підприємств голосують і люди, які там працюють і ототожнюють своє майбутнє з цими заводами. Втім, Євген Цокур не виключає певного тиску чи заохочення з боку власників та керівників підприємств.
А ось політтехнолог Ігор Громов наголошує, що до початку 2000-х у Запоріжжі вибори вигравали не вихідці з великих промпідприємств: «На початку 90-х заводи були розгублені, не знали, як проводити кампанії і навіщо їм це потрібно. Тоді перемагали демократи, як не дивно. Вони були якоюсь мірою більш організовані: могли влаштувати мітинг, могли бігати і виступати по округах, зібрати з собою 10–15 екзальтованих бабусь у групу підтримки і бігати по округу і розповідати, які вони класні… А потім з’явились комуністи. І тоді перемагали не заводи, а комуністи, бо вони змогли зорганізуватися, підтягнути актив і більш організовано підходити до виборів».
Політтехнолог вбачає причини успіху вихідців із великих промпідприємств у Запоріжжі не в особливості психології місцевих виборців і їхньому зв’язку з заводами, а в більшій організованості політико-промислових груп, порівняно з іншими учасниками виборчих перегонів.
«Якщо ставленик від заводу на даний час більш організований, то зрозуміло, що він переможе ставленика від демократів, у яких зазвичай двадцять «гетьманів»… – констатує Ігор Громов. – Перемога на виборах – це перемога організованості. Хто більш організований – той переміг. Більш нічого не треба: ані гречки, ані чогось іншого. Виключно потрібна внутрішня організованість».
