90 років тому, 7 серпня 1932 року, в СРСР був ухвалений закон «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперацій та про зміцнення громадської (соціалістичної) власності». Серед іншого, цей закон передбачав істотне посилення покарання за крадіжку колгоспної власності. Звідси народна назва цього закону – закон «про 5 колосків».

Також ця законодавча новація була відома як закон (чи указ) «7-8» – сьоме число восьмого місяця. В популярному радянському фільмі «Місце зустрічі змінити не можна» є такий епізод, коли міліція ловить злодія Ручникова. Аби він пішов на співпрацю зі слідством і надав потрібну інформацію, то йому кажуть, що вчинений ним злочин можуть інкримінувати як крадіжку не приватної, а державної власності. Оскільки, мовляв, за крадіжку мала би заплатити компенсацію державна установа. Відтак йому загрожує не три, а десять років ув’язнення. На це злодій відповідає, що йому «шиють указ «7-8».

Здавалося б, що може бути спільного між злиденним селянином-колгоспником і професійним злодієм? А от у СРСР була така інтегральна репресивна норма, за допомогою якої карали і нужденних селян, і могли посилити відповідальність професійному злодієві.

Більше про цей сумнозвісний закон «Історичній Свободі» розповіла історик Яна Примаченко.

– Що спонукало радянське керівництво вдатися до такого репресивного кроку?

– У той період тривав так званий «другий комуністичний штурм» з побудови комунізму з окремо взятій країні. В 1929 році Сталін взяв курс на форсовану індустріалізацію. СРСР на той момент перебував у міжнародній ізоляції. Це означало, що інвестицій закордонних не було і треба було знайти інвестиції за рахунок внутрішніх ресурсів. Таким ресурсом для СРСР був український хліб, загалом зерно. Тобто, продати зерно на експорт, а отримані кошти закласти на індустріалізацію.

Звісно, селяни не хотіли продавати зерно за заниженими цінами, не хотіли йти в кабалу до держави. Для цього, власне, й задумали колективізацію – вона мала забезпечити безперебійний експорт зерна і сприяти індустріалізації.

Колективізація в 1930 році зазнала поразки. Сталін мусив дати задній хід, оскільки селяни не хотіли йти в колгоспи, Україна масово збунтувалася. Тоді Україна серед радянських республік була першою за кількістю селянських виступів.

У 1932 році, заходячи вже на другий етап індустріалізації, в Кремлі знов намагаються з селян вижати зерно. На Україну був закладений непомірний хлібозаготівельний план. Відповідно до цього плану, Україна мала в 1932 році здати 364 мільйони пудів зерна. Це був нереальний план! Про це доповідали представники українського компартійного апарату і влади на місцях. Адже на той момент селяни не хотіли працювати у колгоспах, бо практично були зведені до рівня кріпаків, працювати за трудодні ніхто не хотів. Відповідно, врожайність знизилася.

– У 1930 році масова колективізація не відбулася, а в 1932-му більшість селян уже були колгоспниками?

– Так, у 1932-му більше половини селян вдалося загнати в колгоспи. Але ті селяни не хотіли працювати за трудодні. Що таке трудодень? Трудодень – це виконання певної норми праці, за яку потім харчами з тобою розрахуються. Але розрахунок харчами вже йшов вже після того, як колгосп здав свою норму. Тобто те, що лишалося, те вже й розподілялося.

Селяни були зведені до рівня кріпаків. Звісно, що вони працювати не хотіли, хлібозаготівельні норми не виконувалися, експорт зерна падав, індустріалізація гальмувала. Сталін це сприймав як особисту поразку і вирішив посилити тиск на селян. Українське селянство звинуватили в навмисному саботажі: нібито в Україні є хліб, є цілі підземні сховища з хлібом, але селяни хліб приховують і не хочуть віддавати державі.

Відтак ухвалили цей закон 7 серпня 1932 року і відразу ж опублікували в газеті «Правда». Із 7 до 17 серпня в Україні тривав рейд «ударників преси» для «боротьби з розкраданням державного майна». Це був дуже яскравий пропагандистський жест. Він був організований редакцією газети «Правда» за сприяння вищого партійного керівництва УРСР. В цій акції задіяли близько 100 тисяч осіб. Преса мала показати, що українські селяни розкрадають зерно, що через них міста без хліба, індустріалізація призупиняється і все таке. Але цей рейд провалився. Бо стало очевидно, що проблема не в розкраданні, а в небажанні селян безоплатно працювати в колгоспах. Врожай просто гинув на полях від перестою. Проте влада не хотіла визнавати цього факту.

Вже 16 вересня 1932 року до цього закону була видана спеціальна інструкція. Сам закон за розкрадання державного чи колгоспного майна передбачав розстріл або 10 років ув’язнення з конфіскацією майна. Ця інструкція рекомендувала застосовувати вищу міру покарання до соціально чужих елементів, тобто до куркулів, а до середняків і бідняків застосовувати 10 років. Проте більшою мірою закон застосовували саме до бідняків. 82% засуджених за цим законом – це бідне селянство. Крім того, справи про розкрадання колгоспного майна вилучалися з юрисдикції сільських, громадських і колгоспних товариських судів. Судово-слідчі органи мали виносити рішення у 15-денний термін з моменту встановлення факту злочину.

– Тобто прискорена процедура?

– Абсолютно. Причому вирок не можна було обжалувати, амністії не передбачалося. Тобто абсолютно репресивний закон, який мав вибити з селян хліб, якого у селян на той момент уже й не було.

– А все-таки, йшлося про приховування чи все-таки про те, що селяни щось із колгоспної комори вкрали або на полі позбирали колоски?

– Йшлося саме про розкрадання. Цей закон став інструментом, який дозволив Кремлю реалізувати Голодомор-геноцид українського народу.

На початку жовтня 1932 року стало очевидно, що закон «про 5 колосків» не діє, бо хлібозаготівельний план виконали лише на 40%. Дійсно виникла загроза масштабного голоду в містах. Міста і робітники були пріоритетом для радянської влади. І ось тут посилюється тиск на селян. Відтак цей закон із низкою інших репресивних заходів застосовують як каральну міру. В поєднанні з постановою Політбюро про хлібозаготівлі в Україні від 1 січня 1933 року, яка дозволила вилучити у селян не лише зерно, а й усю їжу, цей закон проклав шлях до Голодомору.

– Власне, чому саме «5 колосків»? Це метафора, гіпербола чи справді були підстави казати про 5 колосків?

– До певної міри це правда. Бо, якщо людина вхопила жменю зерна і поклала собі до кишені, це було достатньою підставою, щоб її засудити за розкрадання колгоспного майна. А скільки людина може схопити у жменю? Може, трохи більше як з обмолочених п’яти колосків. Навіть якщо людина з поля підіймала скількись там колосків і клала в кишеню, то це теж розглядали як розкрадання майна.

– Після збирання врожаю поодинокі колоски залишалися. Коли хтось збирав, то це теж була підстава притягнути до відповідальності...

– Абсолютно так. Це була підстава, щоб людину засудити щонайменше на 10 років. А якщо людина мала ще й «неблагонадійне соціальне походження», тобто її розглядали як куркуля, то це був би розстріл. Від листопада 1932-го­ до січня 1933 року за законом «про 5 колосків» засудили понад 12 тисяч осіб. А взагалі впродовж 1932-1939 років за цим законом засудили 183 тисячі осіб. Потім війна цю всю статистику змазала.

– Це в радянській Україні стільки засудили чи загалом у СРСР?

– Це в СРСР. Але, звісно, головний фокус був на зернові регіони, а таким регіоном в СРСР була перш за все Україна.

У 1936 році стався невеликий відступ, коли генпрокурор СРСР Андрій Вишинський заявив про порушення законності при винесені вироків за законом «про 5 колосків». Обвинувачені у «перегинах» загинули під час Великого терору. Але сам закон продовжував діяти і залишався чинним аж до 1947 року. У згаданому фільмі «Місце зустрічі змінити не можна» йдеться про повоєнний час, коли цей закон був ще чинний.

– Селянська складова була найсуттєвішою. Але ж у законі також майно державних підприємств згадується. Якимось чином цей закон застосовували до робітників, службовців, ще когось?

– Цей закон фокусувався саме на селянстві. Про це свідчить інструкція від 16 вересня 1932 року, яку особисто розробив Сталін. Він чітко вказав, що куркулі підлягають розстрілу, а середнякам і біднякам – 10 років. Сталін цією своєю інструкцією основний фокус зробив на селянстві.

Звісно, цей закон міг застосовуватися більш широко. Але насамперед він був спрямований на те, щоб вибити хліб із селян – це первинна ціль і основна мета.

– Але ж не вибили: в 1932 році лише на 40% виконали план хлібозаготівель.

– Бо просто цього зерна не було. Це були фантазії Сталіна, що в Україні є якісь підземні сховища з пшеницею. А насправді зерна не було. Бо вже навесні 1932 року в Україні стався голод. І це якраз наслідок радянської господарської діяльності. Бо селяни, яких загнали у колгоспи і змушували працювати за трудодні, не були мотивовані працювати на колгоспному полі. Багато врожаю, дійсно, гинуло від перестою. І це була велика проблема. Тому вже після Голодомору Сталін йде на такий компроміс – селянам дозволяється мати присадибні ділянки, на них вирощувати харчі для власного вжитку.

Власне, ідея «комуністичного штурму», побудови комунізму в окремо взятій державі з тріском провалилася. Перший «комуністичний штурм» був під час громадянської війни, коли застосовували продрозкладку. Вдруге Сталін це намагався повторити під час першої п’ятирічки 1928 року. Ці комуністичні експерименти з тріском провалилися, але їхні наслідки були жахливі. Окрім того, що це був економічний експеримент, це був ще й глобальний соціальний експеримент по перебудові суспільства. Така збочена соціальна інженерія, коли з селянина-трудівника вибивали повагу до землі, до приватної власності, інтерес до праці, коли господаря перетворювали на кріпака.

– Варто згадати ще одну дату: в 1937 році, тобто 95 років тому, було створено Відділ боротьби з розкраданням соціалістичної власності, більш відомий за російськомовною абревіатурою як ОБХСС. Ця установа, яка діяла при НКВС і потім при МВС, проіснувала до останніх днів СРСР. ОБХСС причетне до втілення закону «про 5 колосків» чи мало інші завдання?

– Робота ОБХСС була сфокусована на містах, на виробництві та торгівлі. Основне, на чому вони спеціалізувалися – спекуляція. Одна з проблем, яка супроводжувала СРСР весь період його існування – проблема дефіциту. Якщо в 1930-1940 роках переважно був дефіцит харчів, то вже у 1960-1980 роках – це дефіцит побутових товарів, які в СРСР було важко дістати. Це породжувало спекуляцію. ОБХСС був заточений на боротьбу зі спекуляцією та крадіжками в торгівлі. Це відомство створив Єжов саме для посилення боротьби зі спекуляцією на тлі тотального дефіциту, нестачі харчів і взагалі важкої економічної ситуації в СРСР. А закон «про 5 колосків» продовжував діяти, і ОБХСС мало всі можливості застосовувати його як каральну міру.

– Здається, аж до кінця СРСР залишалася норма, що за крадіжку соціалістичної чи державної власності карали значно суворіше, ніж за крадіжку приватної власності.

– Так, дійсно така норма існувала. Державне і суспільне майно розцінювали як більш цінне, ніж особисте. В 1947 році закон «про 5 колосків» скасували й ухвалили новий закон, який встановлював диференційовану кримінальну відповідальність за крадіжки державно-суспільного майна, в залежності від важкості злочину, від 5 до 25 років.

Але тут важливо відзначити, що в 1947 році в СРСР скасували смертну кару. Це було пов’язано передусім із Другою світовою війною – втрати населення були колосальні. Хоча якщо подивитися на політику Сталіна на межі 1940-1950 років, то побачимо, що маховик репресій знову почав розкручуватися. І, якби не смерть Сталіна в березні 1953 року, радянське суспільство міг чекати черговий виток репресій.