16 березня, як очікується, Міжнародний суд ООН в Гаазі оголосить рішення про тимчасові заходи у справі «Україна проти РФ» щодо звинувачень у геноциді. Дату і час оприлюднення рішення суд анонсував в своєму акаунті в твітері: о 17:00 (за київським часом) у середу. Клопотання, в якому Україна, по суті, просила МС ООН наказати Росії зупинити військові дії на українській території, було подане в рамках позову про порушення Росією «Конвенції про геноцид» 1948 року. Позов і клопотання датуються 26 лютого – другою добою після повномасштабного вторгнення російських військ в Україну.
Міжнародні судові процеси можуть тривати роками, але «припинити криваву війну – це той результат, який Україні потрібен негайно», тому українська держава, як зазначається, ініціювала термінову процедуру обрання тимчасових заходів.
Перші слухання в суді в Гаазі відбулися 7 березня. Наступного дня вони не проводились через відсутність представників РФ, які позов про геноцид назвали «абсурдним».
Українську делегацію у Палаці миру в Гаазі представляли юристи-міжнародники та дипломати.
Агентом України в Міжнародному суді ООН є постійний представник президента в Автономній Республіці Крим Антон Кориневич. В інтерв’ю ТСН він – кандидат юридичних наук у галузі міжнародного права – пояснив, що означатиме рішення суду про тимчасові заходи:
Ми перебуваємо на найпершій стадії цієї справи – це рішення про тимчасові заходи. Це не про юрисдикцію чи по суті справи
«Зараз ми перебуваємо на найпершій стадії цієї справи – це рішення про тимчасові заходи. Тобто, це не про юрисдикцію чи по суті справи. Це рішення щодо тимчасових заходів, як правило, термінове. По суті, це дуже схоже на те, що в Україні називається засобами забезпечення позову, що допоки суд не ухвалить рішення по суті. Сторони зобов’язані виконувати певні приписи, які суд якраз оголосить і викладе в цьому наказі про тимчасові заходи».
Міжнародний суд ООН (International Court of Justice, МС ООН) – головний судовий орган ООН. Разом із Радою безпеки є статутним органом Організації Об’єднаних Націй. Вирішує, відповідно до міжнародного права, суперечки між державами, а не фізичними особами. Отже, про відповідальність вищого військово-політичного керівництва Російської Федерації за скоєння в Україні воєнних злочинів та злочинів проти людяності – не до нього, пояснюють фахівці. Це – в юрисдикції Міжнародного кримінального суду (МКС), який є самостійним органом міжнародного кримінального судочинства.
Чому в позові України йдеться про порушення Росією «Конвенції про геноцид»?
Росія паплюжить поняття злочину геноциду, маніпулює і спекулює ним для виправдання застосування сили на території УкраїниАнтон Кориневич
26 лютого, коли був направлений позов до МС ООН, Міністерство закордонних справ України роз’яснило: задля створення фальшивого приводу для збройної агресії проти України Росія висунула абсурдне, не підкріплене жодними фактами звинувачення в нібито геноциді. РФ перекрутила концепцію геноциду, спотворила один із найважливіших міжнародних договорів, розроблених у відповідь на жахи Другої світової війни та Голокосту, – Конвенцію про запобігання злочину геноциду 1948 року.
«Росія паплюжить поняття злочину геноциду, маніпулює і спекулює ним для виправдання застосування сили на території України», – зауважує Антон Кориневич. І додає:
«Президент, інші посадові особи, представники РФ при різних міжнародних організаціях почали говорити про те, що саме якийсь уявний, міфічний «геноцид» влади України проти «народу Донбасу» спричинив те, що РФ ухвалила рішення про так зване нібито визнання якихось утворень на території Донецької та Луганської областей України 21 лютого. А приводом для початку чергового етапу агресії РФ проти України 24 лютого у політичній заяві президента РФ стало те, що більше, умовно, не можна терпіти цей «геноцид», який триває проти якогось там уявного народу».
Від злочину агресії – до воєнних злочинів і злочинів проти людяності
У заяві президента Росії Володимира Путіна від 24 лютого 2022 року в ефірі російського державного телеканалу «Росія-24» йшлося про проведення «спеціальної військової операції». Він посилався на статтю 51 Статуту ООН, в якій передбачається право на індивідуальний та колективний захист у разі нападу на члена Організації Об’єднаних Націй. Але таким правом володіють виключно держави, а не незаконні утворення на території частини Донецької та Луганської областей – угруповання «ЛНР» та «ДНР», зауважують правники.
Повномасштабним вторгненням в Україну Російська Федерація вчинила акт агресії – найбільш серйозне та грубе порушення міжнародного правопорядку, наголошують вони. І додають: ланцюжком від злочину агресії потягнулися інші міжнародні злочини – воєнні злочини, злочини проти людяності.
Утім, наголошують правники, про 24 лютого 2022-го варто говорити не як про початок російської агресії, а як про її розширення, адже агресія Російської Федерації проти України триває від 2014 року.
Юрисдикції щодо агресії Російської Федерації міжнародні суди, зокрема МС ООН, не мають, зауважують фахівці. Згідно зі Статутом Організації Об’єднаних Націй, притягненням до відповідальності за агресію займається виключно Рада безпеки ООН. А Росія в Радбезі має право вето.
Через це українські фахівці та світова юридична спільнота виступили з ініціативою створення Спеціального трибуналу ad hoc зі злочину агресії проти України та притягнення до відповідальності якраз найвищого керівництва РФ саме за злочин агресії.
Це – окремий напрямок у юридичному протистоянні України проти Росії, робота над ним триває, пояснюють правники.
У 2017 році Україна вже позивалася проти РФ до Міжнародного суду ООН
Позов від 2017 року обмежувався двома Конвенціями: про боротьбу з фінансуванням тероризму та про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Згідно з цими Конвенціями, МС ООН має юрисдикцію стосовно міждержавних спорів України та РФ.
Перша Конвенція (про боротьбу з фінансуванням тероризму) стосується дій РФ на Донбасі, а саме, як пояснюють українські фахівці: надання зброї незаконним збройним формуванням, які вчинили низку терактів на території України.
До того моменту Міжнародний суд ООН взагалі не мав практики застосування цієї міжнародної угоди, та й головною претензією офіційного Києва до Кремля був не тероризм, а збройна агресія проти України, наголошують правники. Проте оскільки, згідно з цією міжнародною угодою, РФ як держава є «підсудною» в МС ООН у Гаазі, Україна скористалася шансом довести: «у 2014 році Росія не лише атакувала окремі українські території, вона фактично – держава-терорист».
Інша Конвенція (про ліквідацію всіх форм расової дискримінації) стосувалася дій Росії в окупованому нею українському Криму та місті Севастополь. А саме, наголошують правники: політики залякування етнічних українців і кримських татар, які проживають на окупованому півострові.
У 2019 році Міжнародний суд ООН визнав юрисдикцію у справі щодо порушення Росією двох наведених Конвенцій та встановив тимчасові заходи, згідно з Конвенцією про ліквідацію всіх форм расової дискримінації.
Розгляду судом справи «Україна проти Росії» (2017-го) по суті ще не було.
Юридичний фронт українсько-російської війни був відкритий аж ніяк не після масштабного вторгнення Російської Федерації в Україну 24 лютого 2022 року, пояснюють правники. Значно раніше – «відтоді, як Росія окупувала Автономну Республіку Крим, місто Севастополь, окремі райони Луганської та Донецької областей». Саме через події в Криму Україна подала першу міждержавну заяву проти РФ у Європейський суд з прав людини – це сталося 13 березня 2014-го.
15 березня Росія сповістила Раду Європи про вихід з організації. Після виходу російські громадяни не зможуть звертатися до Європейського суду з прав людини, а Москва не матиме зобов’язання відмовитися від смертної кари. 25 лютого організація призупинила членство Москви через повномасштабне вторгнення російської армії до території України. Як повідомили тоді, рішення означає, що Російська Федерація залишається членом Ради Європи й учасницею відповідних конвенцій Ради Європи, зокрема Європейської конвенції з прав людини. Після цього російське Міністерство закордонних справ заявило, що країна не буде брати участь у роботі Ради.
Повномасштабне російське вторгнення в Україну триває від ранку 24 лютого. Російські війська завдають авіаударів по ключових об’єктах військової та цивільної інфраструктури, руйнуючи аеродроми, військові частини, нафтобази, заправки, церкви, школи та лікарні. Обстріли житлових районів ведуться з використанням артилерії, реактивних систем залпового вогню та балістичних ракет. Колони бронетехніки російської армії намагаються оточити Київ та кілька обласних центрів неподалік російського кордону.
Росія заперечує, що веде проти України загарбницьку війну на її території та називає це «спеціальною операцію», яка має на меті «демілітаризацію і денацифікацію».
Радіо Свобода продовжує збирати перелік того найважливішого, що відбувалося в юридичному протистоянні України Росії упродовж восьми років. Особливо – впродовж останніх тижнів, що стали найкривавішими для українців з часів Другої світової, чому є низка фото-, відеодоказів і розповідей очевидців.
