Історія унікального Мазепинського Євангелія 1708 року, яке віднайшов посол України в Лівані Ігор Осташ, уже неодноразово висвітлювалася на сторінках Радіо Свобода. Однак тепер ця тривала епопея пошуків, перевидання, кропіткої роботи успішно завершена. Святе Євангеліє, яке було надруковане рівно 314 років тому для віруючих Антіохійського патріархату коштом великого українського державника Івана Мазепи, доповнило експозицію національних реліквій у Софійському соборі.
Пам’ятку відтепер зможе побачити кожен
Однією із подій 2021 року, що поглибила розуміння ролі і значення України у світі, зокрема на Близькому Сході, стало віднайдення Мазепинського Євангелія арабською мовою із передмовою Антіохійського патріарха Афанасія Даббаса ІІІ.
Кілька примірників Євангелія були віднайдені послом України Ігорем Осташем у Лівані, а з повною передмовою – у Києві, у Національній бібліотеці України імені Володимира Вернадського. У 2021 році Євангеліє було перевидане спільними зусиллями Посольства України в Лівані, колективу Бібліотеки імені Вернадського та Благодійного фонду пам’яті імені Блаженнішого Митрополита Володимира.
У серпні того ж року відбулася перша презентація пам’ятки у Митрополичій резиденції Софії, згодом у Батурині, Львові, Івано-Франківську, а також в інших містах України та Лівану. Мазепинське Євангеліє було презентоване президентам і прем’єрам України та Лівану, ієрархам багатьох світових церков.
На початку 2022 року, 8 січня, відбулася друга презентація пам’ятки у Софії Київській. Унікальність події в тому, що Євангеліє відтепер зможе побачити кожен. Будь-хто матиме можливість доторкнутися до ще однієї сторінки історії діянь гетьмана Мазепи, його політики, що сягала навіть Близького Сходу.
У Софійському соборі експонуються факсимільні видання Реймського, Пересопницького, Луцького, Холмського Євангелій. Тож цілком логічно, що мазепинська реліквія зберігатиметься також тут.
Софія Мазепинська
Саме місце експонування Євангелія дуже символічне. Це Мазепинська капела Національного заповідника «Софія Київська».
Іван Мазепа був великим поціновувачем культури, він дбав про духовний розвиток, виділяв величезні кошти на різноманітні проєкти. В Україні та за її межами гетьман, за підрахунками дослідників, зокрема Юрія Мицика, побудував близько 26 церков, ще близько 20 були відреставровані. Одним із тих соборів, який отримав щедрий дарунок від гетьмана, була й Софія Київська.
Для великого будівничого Мазепи саме цей храм був одним із пріоритетних напрямків культурної діяльності, його видатним проєктом. Адже, за словами науковця та дипломата Ігоря Осташа: «Серед усіх гетьманів Іван Мазепа був найяскравішим продовжувачем державницьких традицій князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого».
«За матеріалами Бендерської комісії 1709 року (вже після смерті гетьмана) та за свідченнями козацької старшини, Мазепа пожертвував на розбудову собору 50 тисяч золотих монет. Також 5 тисяч золотих дукатів на позолочення бань митрополичого собору і 500 дукатів для золотої чаші. Іван Мазепа одягнув Софію Київську у величні шати козацького бароко», – розповідає Ігор Осташ.
Саме у XVII–XVIII століттях у Софії Київській були проведені масштабні ремонтно-реставраційні роботи. Навіть зовні собор був перебудований в стилі українського бароко. Про це свідчать і ґрунтовні дослідження історика, багаторічної дослідниці Софії Київської Надії Нікітенко.
«Коли я багато років тому прийшла у Софійський заповідник, навіть ніхто не говорив не тільки про капелу Мазепи, а взагалі про внесок Мазепи в історію, архітектуру, живопис Софії Київської. Була радянська влада, яка не визнавала гетьмана. Російська православна церква піддавала його анафемі.
Ще в кінці ХХ століття я з’ясувала, що Мазепа залишив у Соборі Софії дуже яскравий відбиток – і своєї доби, і своєї діяльності. Найбільшим внеском Мазепи, вважаю, було створення окремої церкви в церкві, капели, тобто двірцевого храму в Софії Київській», – розповідає Ніна Нікітенко.
Особливістю Мазепинської капели є те, що вся вона розписана фресками у єдиному стилі козацького мазепинського бароко. Настінні фрески є дуже цікавими історичними елементами, вони багато розповідають про час гетьмана і його родину. Зокрема обабіч вівтарної частини капели можна побачити зображення князя Володимира та княгині Ольги. Однак насправді в образі Володимира зображено самого Мазепу, а в образі Ольги – його матір, Марію Магдалину. Уся справа в тім, що в давньоруський, потім давньоукраїнський періоди була традиція – в образах святих зображувати ктиторів храму.
Молитва за гетьмана Мазепу – вперше за 30 років
Виставлення Євангелія у Софії Київській супроводжувалося низкою знакових подій. Вперше за 30 років незалежності України у Мазепинському приділі Собору святої Софії митрополит Переяславський і Вишневський ПЦУ Олександр (Драбинко) відслужив заупокійну літію по гетьману Івану Мазепі. Це один із важливих кроків, як зазначив митрополит, щоб «реабілітувати постать гетьмана, яка була сплюндрована в умах багатьох поколінь, починаючи з петрівської пропаганди».
Спеціально для презентації Мазепинського Євангелія арабською з Лівану прилетіли нащадки Антіохійського патріарха Афанасія Даббаса ІІІ. Це Сезар Антуан Даббас та його син Марк. Саме Антіохійський патріарх понад три століття тому просив підтримки у гетьмана Мазепи, щоб допомогти православним арабського світу, дати їм можливість молитися їхньою мовою. Гетьман підтримав патріарха, виділивши значні кошти на Антіохійську церкву та окремо – книгодрукування арабською. Тож на знак пошани і вдячності патріарх присвятив українському державнику цілий вступ у Євангелії, яке і збереглося до наших днів.
Цікаво, що в родині Даббасів було кілька патріархів, а один із представників роду був першим президентом Ліванської Республіки. Ще цікавіше те, що теперішнє покоління Даббасів є яскравим прикладом міцних українсько-ліванських взаємин. Адже дружина Сезара Даббаса – українка, а їхні діти є громадянами України.
Яскравим акордом різдвяної мазепіани стала особлива колядка, яку у XVII столітті співали у Софійському монастирі. Її вдалося виконати братчику Київського кобзарського цеху лірнику Яремі (Вадиму Шевчуку) вперше за більш ніж сотню років.
Як каже історик Ігор Нетудихаткін: «Колядка цікава тим, що у ній міститься легенда про будівництво Софійського собору в Києві. З часом «Софійська колядка» була забута. Але у 1889 році її віднайшов і опублікував Іван Франко. Символічні образи, закодовані у тексті «Софійської колядки», привертали увагу і були предметом наукової суперечки між Іваном Франко, Михайлом Драгомановим та Михайлом Грушевським. «Використання місцевих легенд в колядках у кожнім разі річ дуже рідка. З сього погляду Софійська колядка – єдина в своїм роді і варта особливої уваги», – наголошував Грушевський.
Фільм про історію повернення святині
8 січня під час експонування Мазепинського Євангелія були відзняті заключні кадри документальної стрічки «Євангеліє від Івана Мазепи» (автор – Ігор Осташ, режисер – Станіслав Литвинов, оператор – Михайло Шелест).
Фінальні зйомки відбувалися у мазепинських місцях Софії Київської, зокрема у капелі, біля дзвіниці Мазепи.
Режисер фільму Станіслав Литвинов зазначає: «Стрічка зафіксувала весь шлях Мазепинського Євангелія віддавна і дотепер. Це й історія шрифтів, які використані для його друку, і стародавні близькосхідні монастирі, де перебували його примірники й історія родини Антіохійського патріарха. Глядач матиме змогу помандрувати живописними місцями України та Лівану, які пов’язані з іменем українського гетьмана. Крім того, українському глядачеві буде цікаво побувати у серці Антіохійської церкви, пізнати глибше історію Лівану, Сирії, а арабському глядачеві, іноземцеві буде несподіванкою дізнатися про вплив України, вклад її освічених керманичів в культуру, духовність на Близькому Сході».
Прем’єра фільму буде приурочена до дня народження гетьмана Івана Мазепи, тож попередньо запланована на кінець березня. Стрічка матиме важливу культурно-дипломатичну місію, готуються переклади арабською та англійською мовами. Разом із презентацією Євангелія його покази заплановані в різних куточках арабського світу та в Україні.
Мета фільму – показати внесок України у розвиток світового християнства, підсилити значущість і самобутність Православної церкви України, а отже, пожвавити подальший процес її визнання іншими автокефальними церквами.
Андріана Біла – журналістка, філолог
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
