Українська армія об’єднує цивільні і військові технології для того, щоб ефективно протистояти Росії на полі бою. Яка технологія робить українську армію швидшою від російської? Що, окрім зброї, необхідно на полі бою, щоб стримувати війська агресора, і які розробки можуть сильно вплинути на бої цьогоріч?
Українська артилерія. Panzerhaubitze 2000
Один за одним серія 155-міліметрових боєприпасів вилітає зі ствола гаубиці в районі Бахмуту, залишаючи яскравий слід. Надвечір розрахунок накриває мінометну батарею з піхотою. Після навчання у Німеччині бійці воюють на німецькій «Панцергаубиці» вже кілька місяців. Пересіли на неї з «Піону» – самохідки калібром 203 мм.
«Піон» потужніший, але ж тут і скорострільність, і розрахунок в теплі, в добрі. Потихеньку собі воюємо. Ну, краще ніж «Піон». Але ж «Піон» – теж непогано. І не так ламається. То дуже, звісно, неприємно. Коли треба працювати, а не можеш. У нас є техніки, і вони ремонтують. І працюємо далі», – каже артилерист 43-ї окремої артилерійської бригади з позивним «Чарлі».
У роботі навіть технологічна німецька гаубиця залежить від безпілотників. Усі випущені за кілька хвилин 9 снарядів коригував БПЛА над метою.
«Важливо, щоб там теж хлопці правильно давали координати, коректури. Ми наводимо, стріляємо. Від них теж багато чого залежить. Якщо вони неправильно нам будуть давати розриви, то також не будемо попадати», – продовжує «Чарлі».
Аеророзвідка ЗСУ. БПЛА «Лелека-100»
Уже після заходу сонця група аеророзвідників звично висувається у напрямку лінії фронту на сході України.
«Їдемо вночі, тому що задача стоїть першочергова – це моніторинг всього переднього краю. Інша задача – вночі легше виявляти противника. Тобто його кількість, його зміни. Чи є в нього, наприклад, з попередніми днями якісь зміни в перестановці. Зміни в положенні особового складу і тому подібне», – пояснює аеророзвідник ЗСУ Євген.
У кількох кілометрах від лінії фронту, підсвічуючи ліхтариками, бійці швидко збирають свій борт у визначений час – літають на українському БПЛА «Лелека-100». Ним і будуть розглядати обстановку на землі. За лічені хвилини усе обладнання під’єднане, а крило готове до злету, але приходить команда відбій – планер знову розбирають.
«Десь літає вороже «крило» або ворожий дрон. БПЛА там. Може, якийсь «Орлан». І зараз його будуть відпрацьовувати. Поки будуть працювати, щоб нас не зачепило, ми поки що сховаємося», – пояснює інший аеророзвідник Влад.
Після очікування увесь процес збирання повторюється і борт швидко зникає у темряві. На борту безпілотника є термальна камера, завдяки якій мають бачити теплові сигнатури техніки або взагалі будь-якого тепла.
«Нічні польоти – вони дуже допомагають зрозуміти розташування ворожих сил. Вдень, якщо ти літаєш, ти не можеш дати ту інформацію, яку ти даси вночі. Ми ніколи не знаємо. Противник переміщується, заводить нові сили, заводить нові війська, техніку», – продовжує Влад.
«Лелека» – це наймасовіший дрон у Збройних силах України у своєму класі. Як і інші безпілотники, він дає військовим розуміння, що відбувається навкруги, тобто розвідінформацію. У випадку «Лелеки» – він дає можливість залітати вглиб окупованої території на десятки кілометрів.
«Ця робота рятує багато життів. Дуже важлива робота і розвідка, коригування – воно впливає кардинально на перебіг подій на лінії фронту. Зараз будемо працювати – зараз будете бачити, в принципі», – додає Влад.
Картинку з безпілотника навіть там, де звичайний зв’язок відсутній, зараз бачать не лише аеророзвідники. Завдяки старлінку – супутниковому інтернету, – цю ж трансляцію у мережі проглядають усі ті, кому ця інформація важлива. І вона надходить миттєво.
«На даний момент ми маємо оце «тут і зараз». У нас є, в першу чергу, зв’язок, і безпосередньо ми тримаємо взаємодію між багатьма підрозділами на різних рівнях. Я, наприклад, вже не бачу нашу сучасну армію без використання Starlink. Тому що це, по-перше, швидкий доступ до інтернету. Ми можемо передавати відео з камер безпілотників, інформацію, повідомлення, пересування противника в певних районах, його дії. Ну все, все йде за рахунок зв’язку», – каже Євген.
«Навіть стоячи в Києві, можливо, в Генеральному штабі або навіть у Львові ти маєш змогу бачити і спостерігати те, що відбувається на фронті, в онлайн-режимі. Хлопці літають, що вони знаходять, як вони коригують вогонь, як вони відпрацьовують по цілях, передається інформація. Ми це називаємо «війна онлайн». Війна у «Вотсапі» і в «Сигналі». Ці месенджери та багато інших месенджерів нас рятують по обміну інформації на фоні відсутності автоматизованої системи управління військами», – каже директор воєнного департаменту благодійного фонду «Повернись живим» Андрій Римарук.
Розвідінформація на війні може швидко застаріти, тому рішення про удар потрібно ухвалювати дуже швидко. Разом із отриманням далекобійного озброєння із Заходу – ракетних систем з глибиною ураження у 80 км, українська армія успішно об’єднала військові і цивільну технології. Росії довелося віддаляти штаби і дробити склади боєприпасів та пального. А Україна просить ще більш далекобійну зброю – ракети ATACMS із радіусом дії 300 км.
«Безперечно, ланцюжок знищення (kill chain) за допомогою комерційних технологій значно покращує традиційні методи. Це дозволяє знаходити цілі та переслідувати російські сили на дуже високому рівні і, здається, швидше, ніж Росія здатна відповісти українським військам. Загалом, у конфлікті той, хто першим стріляє, точно досягає більшого успіху і виграє бій. Те, що Україна створила – це широка архітектура, оскільки вона відноситься до комерційного простору, безпілотників, спостереження тощо», – каже Майкл Бонерт, інженер аналітичного центру Rand.
Програмне забезпечення для розрахунку пострілів
Разом артилерія і безпілотник формують ударний комплекс – швидко виявити ціль, зменшити витрату боєприпасів. Але одну із можливостей для пришвидшення роботи артилерії та інших видів озброєння Україна використовує ще з перших років війни на Донбасі – спеціальне програмне забезпечення, яке допомагає військовим проводити розрахунки для стрільби.
«Фактично, програма і оцей комплекс дає можливість пришвидшити орієнтування вогневого засобу і ураження цілі за рахунок того, що автоматизуються розрахунки і виконуються дуже швидко. Якщо ми говоримо про донесення, і це вже передача завдань. Так, є системи, які в цілому застосовуються одразу на декількох рівнях, те, що називають на заході kill chain, тобто, що є ціль, вона передається, ця ціль розраховується, вражається. В нас наразі це не реалізовано як передача між різними рівнями підрозділів, це система тактичного рівня, але ми над цим працюємо. Наразі командир підрозділу може сформувати завдання, передати це завдання, яке буде включати в себе здійснення певних маневрів, вихід на вогневу позицію, здійснення вогневого ураження певною кількістю снарядів і відхід в певну точку з місця ведення вогню», – каже координатор ГРК «Броня» Олексій Гавриш.
Якщо до 24 лютого в ЗСУ було близько 2 тисяч планшетів «Армор», то за перші два місяці повномасштабного вторгнення передали стільки ж. Система дозволяє стріляти із закритих вогневих позиції танкам, БМП, БТРам, зеніткам, артилерії і піхотному озброєнню – загалом понад 60 видам. Враховуючи, що вся техніка на полі бою зараз ціль – це допомагає використовувати її з меншим ризиком.
«Я мав унікальний досвід їздити навчати безпосередньо танкістів в зону бойових дій, коли офісний клерк, співробітник, приїжджав і навчав танкістів, які безпосередньо воюють, розповідав їм, як треба вражати цілі. Але тут важливий момент у тому, що на той момент, коли ми це робили в 14-му році і зробили першу версію в 15-му році, в жодній із систем танки не були реалізовані. І це яскравий приклад розширення можливостей вогневого засобу – якщо там танк прямою наводкою може вражати цілі, ну за відповідних погодних умов, якщо дозволяє рельєф і ще там купа факторів, то 2-3 кілометри максимум – те, що він може бачити в прицільний пристрій. То при стрільбі з закритої вогневої позиції танк може вражати цілі на відстані до 12,4 кілометра», – продовжує Олексій Гавриш.
Ефективність системи Олексій Гавриш пояснює на прикладі роботи міномета. Правила стрільби полягають у знищенні цілі через удар по площині – це більше мінометів, боєприпасів і військових, разом зі старшим офіцером батареї. Комплекс «Армор» допомагає не витрачати час на математичні розрахунки і витрачати менше боєкомплекту, якого зараз ЗСУ не вистачає. Схожих на броню комплексів в українській армії кілька.
«Застосування цих програм крізь досить інтенсивний цикл навчання по повному функціоналу і по повній можливості цих програм дає можливість нам так само, перше – швиденько прив'язатись до місцевості і відпрацювати, друге – це високоточно завдати удар. Якщо за тебе все дуже швидко прораховує програмне забезпечення – ти приїхав, вигрузився, наніс вогневе ураження, і поки тебе засік ворог – тебе вже на тому місці просто-напросто немає», – додає Андрій Римарук.
«У вас класична війна третього покоління. І в процесі, коли і у вас, і у вашого супротивника виснажуються ресурси – навіть доходить до способів ведення бойових дій як у Першу світову війну – абсолютно без танків, піші мобільні групи. У вас були «Байрактари ТБ2», але ви не встигли, і це дуже дорого, ви не змогли створити всю систему, в якій ударні дрони «Байрактар» працюють найбільш ефективно на полі бою. Для цього потрібно зачистити ППО противника, здійснювати повітряну охорону ваших кордонів. Через відсутність у вас технологічної переваги над противником – ви цю війну змушені проводити у таких рамках», – пояснює воєнний аналітик Агіль Рустамзаде.
Сучасні ударні безпілотники
Восени 2020-го між Вірменією і Азербайджаном спалахнула Друга Карабаська війна. Після 44 днів боїв, військова операція азербайджанців закінчилася для них успіхом. У цьому протистоянні підходи до ведення бойових дій сторін кардинально відрізнялися, що і визначило переможця.
«Військова думка в Азербайджані прийшла до того, що виконання сучасної війни дозволить нам малою кров'ю взяти глибоко ешелоновані, заміновані території, які були розташовані в основному на високогірній місцевості. Тобто противник спочатку мав перевагу у рельєфі місцевості. Якщо в низовині за радянськими військовими доктринами потрібно, щоб наступаючі війська перевищували в три рази, то в гірській місцевості в 6 разів. На чолі кута було поставлено, що сучасна парадигма 21-го століття повинна забезпечити перемогу над парадигмою старої радянської військової школи. Було поставлено ставку на високоточну зброю та масове використання сил спеціального призначення та професійних мобільних піхотних груп», – продовжує Агіль Рустамзаде.
Щонайменше медійно, найбільш пам’ятна зброя війни у Карабасі – ударні безпілотники. Цей тренд лише наростає у протистоянні України з Росією. Таких ударних можливостей, із часом, стане все більше – в тому числі в України.
«Розвідувально-ударний комплекс буде трендом цього року і, напевно, до кінця війни, тому що це історія про неймовірно величезну кількість економії як застосування живої сили, так і використання боєприпасів. Тому що ударний безпілотник може просто на величезних відстанях влучити у квадрат 5 на 5 і нанести вогневе ураження по тих самих досить цікавих для нас цілях. На сьогоднішній день інженери, конструктори, військові розробляють різні типи безпілотних ударників. Назвемо їх так. Які літають і якісно влучають у ціль від декількох кілометрів до декількох сотень кілометрів», – каже Андрій Римарук.
Усі технології так чи інакше направлені на те, щоб солдати на полі бою отримували перевагу над противником. Тому люди, перш за все, мають бути підготовлені і навчені, а командири на місцях – здатні ухвалювати грамотні, самостійні рішення.
«Росія, схоже, досі дотримується старого радянського стилю – зверху донизу. Накази мають виходити з високого рівня через кілька рівнів командування. Український шлях дозволяє командирам швидко ухвалювати рішення, але не обов'язково узгоджувати їх із прилеглими дружніми силами. Там, де Росія здатна повільніше формувати низхідний підхід, можуть інтегрувати більше сил воєдино. Таким чином, залежно від кількості сил та швидкості, у будь-якому випадку є свої переваги. Все, що ми бачили досі, Україна мала перевагу в цій сфері, але ви маєте рацію, справді, здається, що російська армія стала трохи швидшою і трохи реактивнішою», – каже Майкл Бонерт.
Слабкі та сильні сторони російської армії
За час війни з Україною російські війська хоч і повільно, але вчаться на власних помилках. Адаптують український досвід у використанні різноманітних технологій і тактики під час боїв, а також почали ухвалювати рішення про удари швидше, що відчувається на полі бою.
«Тактику застосування військ змінити дуже складно. На війні під час бойових дій. Це дуже проблематично. І та парадигма, в якій планувалися і здійснювалися операції Російської Федерації, після того, як у них стали скорочуватися ресурси, це виснаження ресурсів не дозволить їм воювати і планувати операції, як вони вміють, як вони думають», – каже Агіль Рустамзаде.
Російська армія усе ще має перевагу над українською в артилерії і бронетехніці, паралельно кидаючи у бій багато піхоти без підтримки на кількох напрямках. Для якісної переваги на полі бою Україні усе ще не вистачає озброєння і боєприпасів, але не лише їх.
«Противника, насправді, немало. Країна в них не маленька, але чомусь їм завжди мало. І тому кількість цілей завжди велика. Інколи виникає проблема, навіть вибору саме цілі. Цілей настільки багато, що вразити всі цілі майже неможливо. Тут потрібно думати що вражати, як вражати, коли вражати», – каже аеророзвідник Євгеній.
«Дрони, радіостанції і тепловізори. Це ті технічні засоби, які рятують підрозділ і без яких підрозділ не може просто-напросто виконувати бойове завдання. Тут включається держава, тут включається волонтерський рух. Якщо мені не зраджує пам'ять, за минулий рік фонд «Повернись живим» передав на фронт понад 12000 портативних радіостанцій. Тому що за таких суворих умов портативна радіостанція довго не живе. Це постійні пил, багнюка, погодні умови впливають на якість як тепловізорів, так і дронів, радіостанцій. Ми постійно поновлюємо ці запити, звіряємо годинники з командуванням військ зв'язку, що в них є в наявності, кому в першу чергу потрібно допомогти. В середньому тільки наш фонд закуповує приблизно 750-1200 радіостанцій на місяць. Тому що без зв'язку війна неможлива», – пояснює Андрій Римарук.
Будь-яка війна – це ресурси. Україна, опираючись на підтримку Заходу, усе ще відчуває нестачу їх і застосовує ті рішення, які не завжди розроблялися для воєнної сфери – чи то цивільні дрони, чи то супутниковий інтернет. Здебільшого – це необхідність, яка, врешті, стала невід’ємною частиною війни, в очікуванні ще більш масштабної допомоги від партнерів України.
