(Рубрика «Точка зору»)
Вибори до Європейського парламенту відбудуться 6–9 червня у 27 країнах ЄС. За оцінками, у всьому блоці є 370 мільйонів виборців, але не треба очікувати, що всі вони прийдуть. Згідно з нещодавнім опитуванням, близько 71 відсоток респондентів планують голосувати, але це було б надто гарним показником.
На останніх виборах у 2019 році загальна явка в Євросоюзі склала 50,7 відсотка. І це вважалося добре, адже таке було вперше з часу запровадження прямих виборів до парламенту в 1979 році, коли ця цифра фактично зросла, подолавши жахливу тенденцію постійного падіння участі у виборах.
Звичайно, явка суттєво відрізняється від однієї країни-члена до іншої. П’ять років тому у Бельгії та Люксембурзі, де голосування є обов’язковим, на виборчі дільниці прийшло майже 90 відсотків громадян. Тоді як лише 28 відсотків зробили це в Чехії та мізерні 22 відсотки у сусідній Словаччині.
Тож за що люди насправді голосують?
Німеччина відправить найбільше законодавців до Брюсселя
Громадяни Євросоюзу обирають 720 членів парламенту (євродепутатів) з усіх держав-членів, грубо кажучи, відповідно до чисельності населення країни. Отже, Німеччина відправить найбільше законодавців до Брюсселю та Страсбургу – 96 євродепутатів, а Кіпр, Люксембург і Мальта – лише по 6.
У європейської демократії є кілька дивацтв. Одне з них – це те, що насправді існує не європейський демос, а 27 різних демосів. Це означає, що хоч і вибори називаються «європейськими», у них насправді змагаються національні політичні партії, такі як німецькі соціал-демократи (СДПН, партія канцлера Олафа Шольца) або консервативна Народна партія Іспанії. Проте, коли депутатів Європарламенту обирають за національними списками, вони, як правило, стають частиною транс’європейських політичних родин, або груп.
У парламенті 2019–2024 років було сім таких груп, до складу яких повинні входити мінімум 23 євродепутати із щонайменше семи країн ЄС. Варто очікувати, що більшість або всі вони залишаться, але не виключаймо і створення нових груп. Змагання за євродепутатів від лівих, правих і центристських вже почалося – і лише посилиться.
Що це за політичні групи?
Найбільшою з них є чисельна правоцентристська Європейська народна партія (ЄНП) – домівка німецького Християнсько-демократичного союзу (ХДС) і польської «Громадянської платформи», за якою йде Прогресивний альянс соціалістів і демократів (S&D). Таким чином об’єднуються лівоцентристські та соціал-демократичні партії.
Крім того, є безліч інших груп, починаючи від Renew Europe («Оновити Європу»), яка об’єднує центристські та ліберальні партії, такі як Renaissance («Відродження») президента Франції Емманюеля Макрона.
Крім того, є «Зелені», які об’єднують зелені/екологічні партії, а також партії піратів та каталонських сепаратистів. Також є ліві в Європейському парламенті (ЄОЛ/ЛЗП), які об’єднують крайні ліві та комуністичні партії, а з іншого боку ідеологічного спектру – Європейські консерватори та реформісти (ЄКР), яких одні вважають націоналістами, а інші — сувереністами. Вони самі воліють зараховувати себе до антифедералістів та євроскептиків м’якшого ґатунку. А ще: чеська Громадянська демократична партія, польська «Право та справедливість» (ПіС), «Шведські демократи», «Істинні фіни» і «Брати Італії» прем’єр-міністерки Джорджі Мелоні.
Врешті, є «Ідентичність і демократія» (IД), радикально права група, куди входить Національне об’єднання Марін Ле Пен, «Австрійська партія свободи» і «Ліга» Маттео Сальвіні. До того ж, є низка незалежних депутатів, які часто належали до однієї з груп, але після видворення досі не знайшли нового дому. Наприклад, «Фідес» Віктора Орбана, яку виключили з ЄНП у 2021 році, або «СМЕР» Роберта Фіцо, яку спіткала та ж доля у S&D минулого року.
Чому політичні групи важливі?
У залі Європарламенту правлять родини
Не варто недооцінювати важливість політичних груп у Брюсселі. У певному сенсі вони схожі на справжню родину, яка дбає про своїх, і коли є нагода, просуває своїх членів. Чим більша родина, тим більше часу для виступів у залі парламенту, тим більше шансів здобути головування у впливовому комітеті, президентство чи віцепрезидентство усієї палати. Або ж можливість бути доповідачем щодо одного з ключових питань.
І чим більша група, тим вищий шанс, що підтримають вашу поправку до закону або ж ваш звіт до схвалення. Непричетність (до групи) означає відсутність впливу на процеси. У залі Європарламенту правлять родини.
То хто ж переможе?
Насправді, ніхто. Зрештою, європейська політика — це про створення коаліцій. ЄНП майже напевно знову фінішуватиме на першому місці, як і на всіх виборах до Європарламенту з 1999 року. Опитування показують, що у новому складі зали вони, ймовірно, отримають близько 170 євродепутатів. Це трохи менше, ніж п’ять років тому, але далеко від часів розквіту, коли вони регулярно здобували понад 200 євродепутатів.
S&D, ймовірно, фінішуватиме другою, як і на кількох останніх виборах. Тобто, матиме приблизно 140 членів Європарламенту — це майже стільки ж, скільки у 2019 році.
Цікаво, що інші п’ять груп, за прогнозами, отримають десь від 30 до 80 місць кожна. Тож боротьба за третє і четверте місця триває. Схоже, що «Оновити Європу» та «Зелені» втратять місця, на відміну від результату п’ять років тому, тоді як ЄКР здобудуть більше. Та головне, на що варто звернути увагу, це те, що може бути понад 100 євродепутатів, які наразі не належать чи не пов’язані з жодною політичною родиною.
Багато з них будуть популістами різних відтінків, тому, ймовірно, їх долучать ІД чи ЄКР або, можливо, буде сформована інша ультраправа група вигнанців. Варто за цим поспостерігати.
То невже популістські праві здобудуть велику перемогу?
Часто великою тріщиною є відносини з Росією та Китаєм
Так і ні. Є ймовірність, що Європарламент похилиться вправо. Якщо порахувати прогнозовані місця для ІД, ЄКР та неафілійованих представників, які теж будуть переважно правими, і додати правоцентристську ЄНП, то отримаємо понад 400 місць – більшість.
Але ось у чому річ. ЄНП, перш за все, є дуже мейнстрімною партією із досить виразною федералістською жилкою у Європарламенті. Також роками ведуться розмови про якусь супергрупу євроскептиків, але досі до цього не дійшло, і навряд чи дійде зараз. Чому?
Важко бути націоналістом на європейському рівні. Ось чому багато так званих популістів поділяються на дві групи – ЄКР та ІД – і, можливо, сформують третю. Вони можуть зійтися на тому, що Брюссель повинен мати менше влади, але нічого більше. Часто великою тріщиною є відносини з Росією та Китаєм. Причому одні є дуже войовничими, а інші перебувають у напрочуд дружніх стосунках з Москвою та/або з Пекіном.
Це підтверджує той факт, що після трьох років «Фідес» все ще залишився без політичної родини. Але ніщо не ілюструє розбіжності правих краще, ніж новини від початку травня. Тоді німецьку «Альтернативу для Німеччини» (АдН) виключили з групи ІД після того, як один з її лідерів сказав у інтерв’ю, що не кожен член нацистського СС за часів Третього рейху був «автоматично злочинцем».
«Піднесення правих» може бути і звичайною медіа-істерикою
Виключення їх ініціювала Марін Ле Пен, яка роками намагалася змінити свій імідж і партію. Тоді ж ширились чутки про те, що у майбутньому вона захоче приєднатися до більш «прийнятної» ЄКР. Є також припущення, що Джорджа Мелоні також спробує ще більше зм’якшити свій імідж шляхом приєднання її фракції «Братів Італії» до ЄНП. До слова, її прихід до влади два роки тому викликав у декого побоювання, що Італія може загравати з фашизмом.
Отже, «піднесення правих» може бути і звичайною медіа-істерикою. Найважливіший висновок, напевно, такий: чотири відомі мейнстрімні групи – ЄНП, S&D, Renew і «Зелені» – все ще можуть отримати понад 400 місць, тобто більшість. Її чисельність зменшується, порівняно з попередніми роками, але все ще більш ніж достатня.
Як це вплине на політику ЄС?
Тут є ще одна химера: Європарламент не схожий на зазвичай демократично обрані національні парламенти у тому сенсі, що євродепутати самі не пропонують закони. В ЄС саме Європейська комісія має право ініціативи та починає початкову розробку можливого нового закону.
Тоді Європарламент разом із Радою, де представлені держави-члени, є співзаконодавцем. Тобто, вони вносять поправки до запропонованого законопроєкту, часто торгуючись з Комісією та Радою протягом місяців або навіть років у так званих триалогах, перш ніж щось узгодити і це стане законом у всьому блоці.
Європарламент є найслабшою з цих трьох інституцій: він рідко отримує все або навіть більшу частину того, що хоче. Ця динаміка влади збережеться незалежно від того, у який бік похилиться Європарламент. Проте якщо протягом наступних п’яти років він стане більш правим, ми можемо очікувати, що зал буде менш амбітним щодо питань зміни клімату, більш дружнім до фермерів у ЄС і менш зацікавленим у вступі нових країн до клубу. Це, по суті, відображає тенденцію, помітну останні роки у багатьох столицях ЄС.
Чи залишиться Урсула фон дер Ляєн головою Єврокомісії?
Це те, про що всі роздумують. Лідерам ЄС доведеться так чи інакше поважати результати європейських виборів, і якщо ЄНП отримає гідний результат, скажімо, понад 170 євродепутатів, Урсулу фон дер Ляєн буде важко ігнорувати. Але вони все ще можуть її ігнорувати.
Не лише лідери ЄС остаточно вирішуватимуть долю фон дер Ляєн
По-перше, вона не користується загальною популярністю. І є новини, що Макрон прагне просувати колишнього прем’єр-міністра Італії та голову Європейського центрального банку Маріо Драґі, але той по суті не належить до жодної політичної групи.
Можливо, з’явиться інша людина з ЄНП, адже вони наполягатимуть на посаді президента Комісії. Може, виринуть президент Румунії Клаус Йоганніс чи керівниця МВФ у Болгарії Крісталіна Георгієва як «темні конячки»?
S&D, які зараз на другому місці, ймовірно, претендуватимуть на посаду президента Ради, яку зараз займає бельгієць Шарль Мішель – він має піти після закінчення одного терміну. Фаворитами, здається, є експрем'єр-міністр Португалії Антоніу Кошта або його колега з Данії Метте Фредеріксен.
Якщо Renew вдасться протиснутися на третє місце на виборах, вони по праву претендуватимуть на голову зовнішньої політики ЄС, яку зараз обіймає Жозеп Боррель. Прем'єрка Естонії Кая Каллас є сильним фаворитом, але якщо її ЄКР займе третє місце на виборах, у цій ролі ми навіть зможемо побачити когось на кшталт прем'єр-міністра Чехії Петра Фіала. Варіацій багато.
Але не лише лідери ЄС остаточно вирішуватимуть долю фон дер Ляєн (або іншого кандидата на посаду голови Єврокомісії). Новообраний Європарламент голосуватиме за запропонованого кандидата простою більшістю. У 2019 році фон дер Ляєн набрала дев'ять голосів. Цього разу Європейський парламент, можливо, захоче показати силу та відхилити будь-кого, кого висуне Рада. Це був би безпрецедентний хід, але не несподіваний.
Який вплив може мати Європарламент на зовнішню політику ЄС?
Європейський парламент не диктує зовнішню політику ЄС. Зовнішня політика та політика розширення ЄС є винятково сферою діяльності держав-членів ЄС і лише їх. Європарламент не має права голосу щодо санкцій, що, як правило, є найгострішим інструментом у розпорядженні Брюсселя. І хоча Європарламент має остаточний голос щодо вступу нової країни-члена до Євросоюзу, він абсолютно не має права голосу на всіх етапах, що цьому передують: надання статусу кандидата, рішення про початок переговорів, початок і завершення понад 30 переговорних глав. Окрім того, Європарламент, як правило, дуже підтримує розширення, тому голосування завжди має передбачуваний результат.
Європарламент не диктує зовнішню політику ЄС
Те саме стосується торговельних угод. У Європарламенту є фінальний голос, але фактично ведення переговорів щодо цього, а також таких речей, як лібералізація або спрощення візового режиму, є виключно компетенцією Єврокомісії. А держави-члени ЄС повинні дати зелене світло шляхом одноголосного рішення, перш ніж голосуватиме парламент.
Ось тут хтось може заперечити, мовляв, Європарламент дуже відверто висловлюється з різних питань зовнішньої політики. Там ухвалюють звіти та резолюції з великою кількістю рекомендацій.
Це правда, але всі ці дії не мають сили зобов'язання. Саме тому депутати Європарламенту часто можуть говорити більше, ніж, скажімо, верховний представник ЄС із зовнішньої політики чи єврокомісар. Останні не відповідають за втілення і можуть дозволити собі висловлюватися з будь-яких питань. Тобто, це гарні слова, але нічого більше.
Так, деякі з цих заяв, звітів і резолюцій іноді збурюють хвилі у третіх країнах, оскільки вони часто закликають до таких речей, як санкції ЄС або членство в Євросоюзі. Проте варто ще раз пам’ятати, що це позиція Європарламенту. Іноді просто його комітету закордонних справ або ж лише думка кількох чи окремого депутата Європарламенту. Але не позиція Європейського союзу загалом.
Рікард Юзвяк – редактор Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода з питань Європи
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Форум